Коли дивишся в безодню - Олег Євгенович Авраменко

очевидним наміром зітнутися з ним у рукопашній сутичці, Марк влучним закляттям збив його з ніг. Нарешті подолавши свою юнацьку упередженість перед убивством, він намірився був порішити негідника, однак решта розбійників вчасно зреагували і встигли прикрити свого товариша маґічним щитом.

Тоді з-за карети вийшов їхній ватажок, Анґус МакҐреґор. Однією рукою він притискав до себе непритомну Беатрису, а в іншій тримав кинджал, приставивши його вістря до шиї дівчини.

— Ти гідний супротивник, Марку фон Гаршвіце, — сказав ватажок. — Я поважаю тебе за це. Але зараз ти маєш здатися, бо інакше вб’ю твою сестру. Я так і зроблю, не сумнівайся, вона нам не потрібна. А якщо й далі чинитимеш спротив, то вб’ю й меншу. Зрозумій, що опиратися марно.

„Отже, їм потрібен саме я,“ — подумав Марк. Це ще дужче злякало його і водночас утішило — тепер у нього з’явилася надія, що сестер просто вб’ють, не змусивши їх довго страждати. І хай краще вони помруть у нестямі, так і не збагнувши, що відбувається.

„Пробач, Беа,“ — промайнуло в Марковій голові. — „І прощавай, люба сестричко…“

Він задіяв слабеньке, але дуже хитре закляття. Права рука МакҐреґора сіпнулася, і гостре лезо кинджала мало не встромилося в Беатрисине горло. Лише останньої миті ватажок розбійників схаменувся і рвучко жбурнув кинджал на землю.

— Ага! — сказав він. — То ти хочеш, щоб вона вмерла? Ну, гаразд! Тоді я запропоную тобі дещо інше. Те, що, на твоє переконання, буде для неї гірше за смерть.

Він поклав Беатрису додолу, задер її сукню та спідниці й покликав свого помічника — довготелесого чорношкірого чоловіка з подзьобаним віспинами обличчям. Той, пожадливо дивлячись на оголені стегна дівчини і гидко посміхаючись, став розстебати свій пояс.

Марк до крові закусив губу й голосно застогнав від безсильної люті. Він зрозумів, що проти цього задуму МакҐреґора вже нічого не зможе вдіяти. І те, що він зробив наступної секунди, було продиктоване не тверезим розрахунком, а глибоким, безмежним відчаєм. Сама лише думка, що зараз на його очах ґвалтуватимуть Беатрису, була йому така нестерпна, що Марк наслав на себе найсмертельніші чари з усіх, на які лишень він спромігся після чотирьох років навчання в школі. І вже падаючи на землю, рештками своєї потьмареної свідомості збагнув, що цим своїм учинком все одно не врятує сестру від наруги…

МакҐреґор лайнувся і прожогом кинувся до Марка. Слідом за ним, притримуючи штани, побіг його чорношкірий помічник. Вони схилились над Марковим тілом і обережно перекинули його на спину. Хлопцеве обличчя було бліде, без кровинки, і застиглим, як маска. Осклянілі очі дивились у порожнечу…

— Він живий, Чінуа? — запитав МакҐреґор у дзюбатого, який, очевидячки, був серед розбійників медичним авторитетом.

— Та живий, живий, — відповів Чінуа, вдавшись до чаклунського зору. — Чари були досить потужні, але останньої миті у хлопчиська рефлекторно спрацювали всі механізми самозахисту. Таки недарма всі вихваляють школу Ільмарсона. Мав би я дітей, неодмінно віддав би їх туди.

— То що з ним? — нетерпляче мовив МакҐреґор.

— Глибока кома, спричинена сильним больовим шоком. Наскільки я можу судити, жодного життєво важливого органу не пошкоджено.

— Коли він отямиться?

— Хтозна. Може, й через кілька годин. А швидше, ще тиждень пробуде в повній відключці — у нього геть виснажена нервова система.

МакҐреґор у задумі гмикнув.

— Ну, тоді все гаразд. Однаково найближчими днями я буду зайнятий.

Чінуа відвів погляд від Марка й пильно подивився на свого ватажка.

— Що, накинув оком на хлопчиська? Тепер зрозуміло, чому ти так хотів узяти його живцем. Гм… А він справді гарненький — майже як дівчинка. Мало який підор не спокусться на такого красунчика…

— Затули пельку! — гостро наказав йому МакҐреґор. — Краще берись до справи — наклади на хлоця закляття й неси в карету. А свої припущення тримай при собі.

— Гаразд, гаразд, — осміхнувся Чінуа, нітрохи не наляканий його гнівним тоном. — Твої смаки — твій особистий клопіт. Я ж дотримуюсь традиційних цінностей, і хлопчики, навіть такі ласенькі, мене не приваблюють… До речі, Анґусе, як щодо її близнючки? Ти серйозно пропонував розважитися з нею?

— Авжеж ні, — відповів МакҐреґор, підвівшись. — Я лише хотів налякати хлопця. До наших рук не дуже часто потрапляють незаймані дівиці з таким сильним чаклунським даром. Це надто цінний матеріал, щоб змарнувати його на догоду хтивому неґрові.

Чінуа знов осміхнувся, вищиривши свої жовтуваті зуби.

— На щастя для твоєї білої пики, незайманість хлопців-чаклунів так високо не цінується.

МакҐреґор нічого не відповів на цю репліку. Полишивши Чінуа займатися бранцем, він повернувся до карети, де на нього шанобливо чекали решта троє розбійників, що вже оговталися після Маркової контратаки, і слуга-зрадник Вітольд. Передовсім МакҐреґор звернувся до своїх підлеглих:

— Ну, чого роти пороззявляли? Петере, Антоне, хутко беріть дівчат і несіть у карету. А ти, Манемане, дай сиґнал нашим хлопцям, щоб вони забиралися геть.

Останнє розпорядження стосувалося ще двох розбійників, котрі (як правильно здогадався Марк) захопили обидва сусідні портали. Відтак МакҐреґор звернувся до слуги-зрадника:

— Молодець, Вітольде, чудово впорався із завданням. Наш пан бере тебе на постійну службу.

Улещений Вітольд низько вклонився.

— Радий служити Господареві Веліалу!

МакҐреґор недбало вдарив по ньому закляттям зупинки серця. З глухим стогоном зрадник гепнувся додолу.

— Ти служитимеш, — сказав МакҐреґор. — Але не на Гранях.

Розділ 3
Інна. Спадкоємці Метра

Поки Владислав голився у ванній, я сиділа в спальні перед дзеркалом і розчісувала волосся. Було за пять хвилин одинадцята — але не ранку, як ви могли подумати, а вечора. Кілька хвилин тому троє дівчат зі штату моїх фрейлін, які допомагали мені роздягатися й розстеляли постіль, побажали