Коли дивишся в безодню - Олег Євгенович Авраменко

— А де Бруно?

— На тому боці, — Ганс вказав на зустрічну смугу. — Вирішив розпитати тих, що останніми проминули портал.

— Правильно, — схвалила дії слуг Беатриса. — Коли Вітольд або Бруно повернуться, дай нам знати.

— Неодмінно, панночко.

Марк зачинив дверцята карети й сів поруч із Беатрисою. Ребека запитала:

— Як гадаєте, щось трапилося з порталом?

— Будемо сподіватися, що ні, — відповів Марк. — Може, просто зіштовхнулися два зустрічні фурґони і перегородили дорогу.

— А що, як зламався портал? — наполягала Ребека. — Таке ж буває?

— Рідко, але буває, — визнав Марк.

— І що тоді?

— Нічого страшного, — заспокоїв він меншу сестру. — Якщо портал виходить з ладу, його наглядач передає сиґнал на контрольний пост, що обслуговує цю ділянку шляху. Звідти по Трактовій Рівнині прибуває майстер і все виправляє.

— А хіба наглядач не може сам упоратися?

— Якщо поломка серйозна, то ні. Наглядачі є звичайними відунами, бо чаклунів на кожен портал просто не вистачить. Та й мало який чаклун погодився б працювати наглядачем. — З цими словами Марк узяв шматок пирога з м’ясом і став його їсти. — Добре, що портали нечасто виходять з ладу, — продовжив він після паузи. — Інакше б трактові шляхи були такою самою рідкістю, як і парові потяги.

На останні слова Ребекині очі засяяли.

— Тато казав, що на Торніні є паротяги. Ви з Беа бачили їх?

Марк ствердно кивнув і поклав до рота наступний шматок пирога.

— Не тільки бачили, а й їздили. Ти теж зможеш покататися.

— Ой, здорово!… А вони справді швидко їздять? Так швидко, як летить стріла?

— Ні, сестричко, за стрілою вони не вженуться. Та й прудкий кінь, якщо пустити його чвалом, випередить будь-який потяг. Зате потяги, на відміну від коней, ніколи не втомлюються й можуть їхати і вдень, і вночі. Це дуже зручний вид транспорту, от тільки біда в тому, що парові двигуни занадто примхливі й вимагають постійного нагляду. Їхню роботу забезпечує складна система чарів, які потребують тонкого регулювання, бо інакше тиск у паровику різко зросте, і він вибухне. От чому парові потяги така рідкість — звичайні відуни з ними не впораються, тут потрібні справжні чаклуни.

— Такі, як ми?

— Такі, якими ми станемо після школи, — уточнила Беатриса. — Ну, може, трохи слабші. Та навіть таких чаклунів дуже мало.

— А я, коли вивчуся, зможу керувати паротягом? — запитала Ребека.

Брат з сестрою всміхнулися.

— Звичайно, зможеш, — сказав Марк. — Але, думаю, ти знайдеш і цікавіші заняття.

Хвилин через десять з’явився Бруно, який розпитував подорожніх на зустрічній смузі. Нічого конкретного він не дізнався, крім того, що двоє людей в уніформі служби трактових шляхів перекрили шлаґбаумами в’їзд під арку порталу. А оскільки ті подорожні вже проминули портал, то вони не поверталися, щоб з’ясувати, чим викликані такі заходи.

Щойно Бруно закінчив свою розповідь, як повернувся Вітольд з детальнішою інформацією. Виявляється, ще кілька годин тому наглядач помітив якісь порушення в роботі порталу й доповів про це на найближчий контрольний пост. Нещодавно звідти прибули два майстри і, вивчивши неполадку, вирішили закрити портал на ремонт.

— І коли його відремонтують? — запитав Марк.

— Кажуть, що для цього знадобиться кілька днів.

— І весь цей час нам доведеться чекати? — невдоволено запитала Ребека, пропхавшись між братом та сестрою, які розмовляли зі слугою через опущене вікно карети.

— Звісно ж, ні, панночко, — випередивши Марка, відповів Вітольд. — Такі важливі тракти, як оцей, завжди мають об’їздні шляхи. Майстри збираються завернути нас назад, як тільки звільниться зустрічна смуга. Вони вже віддали розпорядження наглядачам сусідніх порталів встановити знаки об’їзду.

— Це дуже подовжить наш шлях? — спитала Беатриса.

— Схоже, що так, панночко. Кажуть, дні на чотири, не менше. Миль за п’ятнадцять звідси є бічне відгалудження, воно називається Ґеренським трактом. А вже на самому Ґерені можна перейти на Ерендальський тракт, який перетинається з Торнінським. — Слуга підвівся на стременах і подивився вперед. — Здається, вже почалося.

Марк знову став на сидіння, визирнув з люка і побачив, що голова їхньої колони розвертається. Збагнувши, в чім річ, стали виїздити на зустрічну смугу й подорожні, що перебували віддалік порталу.

— Треба поспішити, щоб не опинитись у самому хвості, — промовив Марк і вже збирався був віддати належні розпорядження кучерові, але Вітольд з хитрою усмішкою зупинив його.

— Стривайте, паничу, нам можна не квапитися. Я вже домовився з майстрами, щоб нас пропустили. Портал-бо працює, просто він трохи розладнався. А якщо нас поверне не туди, майстри нам допоможуть.

Марк та обидві його сестри розгублено втупилися в слугу.

— Це правда? — недовірливо перепитала Беатриса. — Ти домовився з майстрами?

Вітольд поважно кивнув:

— Атож, панночко.

— Але як? — поцікавився Марк. — Пообіцяв їм велику винагороду?

— Ні, паничу, я не мав від вас таких повноважень. Просто сказав одному з майстрів, що супроводжую трьох юних чаклунів, які їдуть на навчання до Торнінської школи і дуже не хочуть запізнитися на початок занять. — Слуга широко посміхнувся. — І уявіть собі: з’ясувалося, що цей майстер також навчався у вашій школі!

Ребека радісно заплескала в долоні. А Марк і Беатриса обмінялися швидкими поглядами й такими ж швидкими думками:

„Оце сюрприз!“

„А головне, приємний сюрприз!“

— Як звати того майстра? — запитав Марк.

— Чи то МакҐеорґ, чи то