Королівський убивця - Робін Хобб

— Королю Шрюде. Мій батьку. Я прийшов просити вашого дозволу на певну місію.

— Яку місію? — роздратовано спитав король.

Веріті підняв голову і глянув батькові в очі.

— Я хотів би залишити Оленячий замок з добірним загоном, намагаючись пройти тією ж дорогою, яку вибрав король Вайздом багато років тому. Цієї зими хочу вирушити до Дощових нетрів за Гірським королівством, щоб знайти Старійшин і попрохати їх виконати обіцянку, складену колись нашому предкові.

На обличчі Шрюда майнув недовірливий вираз. Він трохи підвівся в ліжку, спустив набік тонкі ноги.

— Блазню. Принеси вина. Фітце, встань і допоможи йому. Кеттрікен, люба, твою руку, якщо зволиш допомогти мені пересісти в те крісло біля вогнища. Веріті, принеси отой столик з-під вікна. Прошу.

Роздавши оберемок цих доручень, Шрюд покінчив із формальністю, — вона луснула, наче мильна бульбашка. Кеттрікен допомогла йому з невимушеністю, яка найкраще засвідчила її щиру близькість зі старим королем. Блазень галопом рвонув по келихи до шафки з посудом у вітальні, поклавши на мене вибір пляшки вина з невеликого запасу, який Шрюд тримав у своїх кімнатах. Пляшки були покриті пилом, наче він давно не пробував вина з них. Я підозріливо замислився, звідки походило те, яке давав йому Воллес. Хай там як, я помітив, що у всьому іншому мешкання було добре прибране. Набагато краще, ніж перед Зимовим святом. Кадильниці з димком, які так засмутили мене колись, стояли холодні в кутку. А король, здавалося, цього вечора все ще був самим собою.

Блазень допоміг королю з товстою вовняною накидкою, тоді став навколішки і взув йому капці. Шрюд сів у своє крісло біля каміна й поставив келих на столику в себе під рукою. Постарів. Дуже постарів. Але переді мною знову засів у своїй раді король, якому мені в юності доводилося так часто звітувати. Раптом я запрагнув тут же порозмовляти з ним наодинці. Цей гостроокий старий чоловік зможе дослухатися до причин, через які мені кортить побратися з Моллі. Я наново розлютився на Воллеса через ті звички, які він прищепив моєму королю.

Але це був не мій час. Попри неофіційну поведінку короля, Веріті й Кеттрікен були напружені, наче тятива лука. Ми з блазнем принесли крісла, щоб вони могли сісти обабіч Шрюда. Я став позаду Веріті й чекав.

— Розкажи це просто, — попрохав Шрюд Веріті, і він так і зробив. Сувої Кеттрікен розгортали один за одним, а Веріті читав уголос відповідні фрагменти. Стару карту ретельно досліджено. Спершу Шрюд лише розпитував, нічого не коментуючи й не оцінюючи, аж доки не впевнився, що здобув від них кожен клаптик інформації. Блазень стояв при його боці, навпереміну променіючи в мій бік і корчачи страшні гримаси пажеві Веріті. Так він намагався викликати у скам’янілого хлопця бодай усмішку. Але, думаю, лише налякав його ще сильніше. Розмері геть забула, де вона, і пішла погратися китицями балдахіна.

Коли Веріті закінчив говорити, а Кеттрікен додала свої коментарі, король відкинувся на спинку свого крісла. Допив вино, а тоді передав келих блазневі, щоб той знову його наповнив. Відпив ковток, зітхнув і похитав головою.

— Ні. Це надто схоже на дитячу баєчку, щоб ти міг зараз цим зайнятися, Веріті. Ти показав мені достатньо, аби змусити повірити, що варто затратити час і послати туди емісара. Вибрану тобою людину з відповідною свитою, подарунками й листами від нас обох, які б підтверджували, що він там за нашим дорученням. Але ти, король-в-очікуванні? Ні. Нам тепер бракує ресурсів. Сьогодні в мене був Регал з обговоренням коштів побудови нових кораблів і зміцнення вежі на острові Оленячого Рогу. Гроші вичерпуються. Крім того, люди можуть почутися в небезпеці, якщо ти покинеш місто.

— Я не тікаю, а вирушаю на пошуки. Метою ж цих пошуків є їхня власна вигода. І я залишаю мою королеву-в-очікуванні, що заступатиме мене під час моєї відсутності. Не маю на увазі валки з менестрелями, кухарями й вишиваними наметами, сір. Ми подорожували б засніженими дорогами, йдучи в самісіньке серце зими. Я візьму з собою військовий загін і подорожуватиму по-солдатськи. Як завжди це робив.

— Думаєш, це справить враження на Старійшин? Якщо ти їх знайдеш? І якщо вони взагалі існували?

— Легенда запевняє, що король Вайздом подорожував сам. Я вірю, що Старійшини існували і що він їх знайшов. Якщо ж зазнаю невдачі, то повернуся, щоб знову взятися за скіллення і за свої військові кораблі. Що ми втрачаємо? Якщо ж мені пощастить, я повернуся з могутніми союзниками.

— А якщо ти загинеш під час пошуків? — занепокоєно спитав Шрюд.

Веріті відкрив було вуста, щоб відповісти. Але, перш ніж він заговорив, двері вітальні відчинились, і в кімнату влетів Регал. Його обличчя палало.

— Що тут відбувається? Чого мене не повідомлено про раду?

Він кинув на мене їдкий погляд. Позаду нього у двері заглядав Воллес.

Веріті дозволив собі легенько всміхнутися.

— Якщо твої шпигуни тобі не повідомили, то чого ж ти тут? Дорікай їм, а не мені, що не довідався раніше.

Голова Воллеса різко сховалася.

— Батьку, я вимагаю відповіді на питання, що тут відбувається!

Регал замалим не тупнув ногою. Блазень позаду Шрюда перекривляв Регалові гримаси. Тут паж Веріті нарешті усміхнувся, та одразу ж по тому його очі розширилися, а обличчя застигло.

Король Шрюд натомість звернувся до Веріті:

— Чи існує причина, через яку ти хотів би виключити принца Регала з цієї дискусії?

— Я не вважаю, щоб це його стосувалося. — Він помовчав. — І я хотів би мати певність, що ухвалене рішення буде тільки вашим.

Щиросердий Веріті, вірний своєму імені.

Регал шарпнувся, його ніздрі побіліли, але Шрюд здійняв руку, щоб того заспокоїти. Знову звернувся лише до Веріті:

— Не стосується його? А на кого ж упаде тягар влади, доки тебе не буде?

Очі Веріті скрижаніли.

— Звичайно ж, моє правління представлятиме моя королева-в-очікуванні. А ви далі несете тягар влади, мій королю.

— Але якщо ти не повернешся?..

— Я певний, що мій брат миттю пристосується до ситуації.

Веріті навіть не намагався замаскувати неприязнь у своєму голосі. Тоді я зрозумів, як глибоко проникла в нього отрута Регалової зради. Хай яка братерська любов колись їх пов’язувала, тепер її знищено. Тепер