Пробудження Левіафана - Джеймс С. А. Корі

– Але він помилявся. Чоловік був беззахисний.

– Людина, яка вмовила флот ООН надати компанії найсучасніші судна, – не вгавала Наґата. – Він умовив свою компанію вбити півтора мільйони людей. Всі факти, які наводив Міллер, чому нам краще бути без протомолекули – були правдою про Дрездена. Як довго він провів би у буцегарні АЗП, поки не знайшов тюремника, якого можна купити?

– Він був в’язнем, – сказав Джим, відчуваючи, як аргументи вислизають з рук.

– Він був монстром зі зв’язками, силою і союзниками, які можуть заплатити будь-яку ціну за продовження їхнього наукового проекту. І я тобі кажу як белтер – Міллер не був неправий.

Голден не відповів; він просто плавав біля Наомі, тримаючись на орбіті біля неї. Він сердився більше через вбивство Дрездена чи через те, що Міллер прийняв рішення, яке йому не подобалося?

А Міллер знав. Коли капітан сказав йому про те, що до Тихо він їде своїм ходом, то побачив у відповідь тужне детективове обличчя бассет-хаунда. Міллер знав, що так і станеться, і навіть не зробив спроби сперечатися або доводити свою точку зору. Це означає, що колишній коп зробив свій вибір, повністю розуміючи ціну, і був готовий її сплатити. Це щось значило. Голден не був достеменно впевнений, що саме, але значило.

Червоний вогник заблимав на стіні, панель ожила і почала виводити дані на екран. Наомі притягнула себе до робочого місця, скориставшись спинкою крісла, потім ввела декілька швидких команд.

– Холєра, – мовила нарешті.

– Що таке?

– Корвет чи науковець покликав на допомогу, – відповіла старпом, вказуючи на екран, – у нас тут кораблі летять сюди з усієї системи.

– Скільки очікується? – перепитав капітан, намагаючись щось роздивитися на її екрані.

Наомі зробила легкий звук з глибини горла, щось середнє між посмішкою і кахиканням.

– Грубо? Всі, які є.

РОЗДІЛ 48. Міллер

– Ти є і тебе немає, – звучав голос Ероса через напіввипадковий барабанний дріб статики, – ти є і тебе немає. Ти є і тебе немає.

Невеличке суденце трусилося і підстрибувало. Зі свого крісла один з техніків АЗП видав довгу лайку, демонструючи більше винахідливість, аніж завзятість. Міллер прикрив повіки, намагаючись утриматися від нудоти через їхнє нестандартне стикування. Після днів прискорення, від якого боліли суглоби, і такого самого гальмування, маленькі зсуви і рухи відчувалися немовби якісь дивні примхи.

– Ти є, є, є, є, є, є…

Деякий час він слухав новини. За три дні після відбуття з Тихо прорвалася новина про зв’язок «Протоґену» й Ероса.

На диво, це була не Голденова робота. З тих пір корпорація дійшла від повного заперечення до звинувачення шахраїв-субконтракторів та проголосила недоторканість у рамках секретного статуту оборони Землі. Звучало не на їхню користь. Земна блокада Марса продовжувалась, але тепер увага змістилася на боротьбу за владу на Землі, і марсіянський флот уповільнив політ, даючи можливість колисці людства перевести подих перед тим, як будуть прийняті важливі рішення. Виглядало так, що вони вирішили відкласти армагедон на декілька тижнів. Міллер зрозумів, що отримує певне задоволення від ситуації, але вона його і втомлювала також.

Але здебільшого він слухав голос Ероса. Іноді переглядав і відео також, але переважно просто слухав. Після годин і днів він почав чути якщо не патерни, то принаймні схожі структури. Деякі з голосів, що надходили з помираючої станції, були архівними записами ведучих і конферансьє. Існували декілька постійних тенденцій у тому, що можна назвати музикою, якщо вам пасує такий термін. Випадкова статика свистіла годинами, огризки фраз відходили, і Ерос перемикався на якісь слова чи фрази, зациклювався на них, інтенсивність дедалі зростала, аж поки вони не розбивались і знову скочувались у випадковості.

…є, є, є, є, Є, Є, Є, Є, Є…

Мене немає, подумки сказав Міллер, і судно раптом скакнуло, лишивши детективів шлунок у півфута від того місця, де він мав би бути. Послідувала серія голосних звуків металу об металу, а потім коротко ревнув клаксон.

– Дьє! Дьє!25 – хтось заволав. – Бомби сон вамен роха! Підсмажать їх! Підсмажать нас тода26!

Це вже пішли стандартні смішки та дотепи, що стали звичними за час подорожі, а їх автор – прищавий хлопчина з Поясу, не старший п’ятнадцяти років, із задоволенням посміхався власним жартам. Якщо він не покине цю маячню, хтось пригостить його ломом ще до повернення на Тихо. Міллер здогадувався, що це буде не він.

Серойзний поштовх вперед міцно притис його до крісла, потім повернулася гравітація, звична третина земної. Чи трохи більше. Очевидячки, пілоту довелося спершу вчепитися до шкіри Ероса – інакше шлюз не став би низом корабля. Обертова гравітація зробила підлогою те, що раніше було стелею; найнижчі рядки амортизаторів опинилися вгорі; і поки вони ладнатимуть термоядерні бомби до доків, їм доведеться весь час підніматися до холодної темної скелі, яка намагатиметься скинути їх у вакуум.

Ось такі-то приємності саботажу.

Міллер одягався. Після скафандра військової якості з «Росінанта» мішанка АЗПшного обладнання відчувалася як одяг з третіх рук. Його скаф пахнув чиїмось тілом, а лицьова пластина з майлару була деформована і містила полагоджену тріщину. Він не хотів думати про долю нещасного волоцюги, що одягав його перед ним. На магнітних черевиках шар пластику був частково роз’їдений, між пластинами і пусковим механізмом, настільки старим, що він при ходінні клацав сам по собі, грязюка назбиралася давня. Перед очима з’явилося видіння того, як на Еросі скаф ураз клинить і вже не відпускає.

Ця думка викликала посмішку. Ти мій, сказала його особиста Жулі. Це було правдою, і позаяк він уже був тут, почувався досить впевненим, що тут і залишиться. Він занадто довго був поліцейським, і сама думка про воз’єднання з людством викликала почуття втоми. Він тут, аби виконати останню частину роботи. І все буде скінчено.

– Ой, Пампа!

– Іду вже, – відповів Міллер, – збав свій клятий газ. Не схоже, щоби станція кудись збиралася.

– Райдуга – це коло, яке ти не можеш бачити. Не можеш бачити. Не можеш бачити, – сказав Ерос монотонним дитячим голосом. Детектив вимкнув звук у трансляції.

Скеляста поверхня станції не була пристосована для роботи у скафандрі і з керуванням маніпуляторами. Два інші борти виконали посадку на полюсах, і там не було обертової гравітації, з якою потрібно боротися, та все одно сила Коріоліса у всіх викликала ледь чутну