Пробудження Левіафана - Джеймс С. А. Корі

Інженерія розміщення термоядерних зарядів не була тривіальною задачею. Якщо вибух не накачає досить енергії в станцію, поверхня може охолонути достатньо, аби дати комусь ще один шанс висадити науковий загін, перш ніж корона Сонця поглине астероїд і частину «Нову», що пристане до неї.

Навіть найкращі мізки Тихо не заперечували, що детонація синхронно може не відбутися. Якщо хвилі стискання проходитимуть крізь скелі, підсилюючись там, де непотрібно, станція може луснути, як яйце, розсіюючи протомолекулу по широкій пустці космосу, мов жменю пилюки. Але різниця між успіхом і провалом обчислюється, в прямому сенсі, в метрах.

Міллер виповз через шлюз на поверхню станції. Перша хвиля техніків встановлювала резонансні сейсмографи – сяяння їхніх ліхтарів та шкал приладів були найяскравішим світлом всесвіту. Після днів в амортизаційному кріслі свобода відчувалась ейфорично.

Один з техніків підняв руку у фізичній белтерській ідіомі, яка означала «Увага». Міллер підняв гучність у скафі.

… злі комахи сюр ма п’ю…

Нетерплячою рукою він перемкнув трансляцію з Ероса на загальний канал.

– …маємо рухатись, – мовив жіночий голос, – тут забагато твердого. Нам слід перейти на інший бік доків.

– Але ж це майже два кілометри, – уточнив Міллер.

– Так і є, ми можемо знятися зі швартових і перелетіти на двигунах, або можемо буксирувати. У нас досить тросів.

– Як буде швидше? У нас небагато часу в запасі.

– Буксирувати.

– Значить буксируємо, – прийняв рішення детектив.

Повільно корабель виростав, два десятки гусеничних вантажних дронів тягнули кінці так, наче вони пересували величезний металевий цепелін. Судно має лишитись тут, на станції, прив’язане до скелі, мов жертва богам. Міллер разом з командою ступав по широким, зачиненим дверям портів. Єдиним звуком було ступання підошов, коли електромагніти прилипали до поверхні і відлипали, коли йому треба було піднімати ногу. Єдиними запахами були аромати нового пластику повітряного рециклера і його власне тіло. Метал під ногами сяяв так, наче хтось його полірував. Будь який пил і камінчики давно позносило.

Вони швидко впоралися з переміщенням судна, розміщенням зарядів, встановленням кодів безпеки, відчуваючи дотик величезної ракети, якою був «Нову», що поспішав до них.

Якщо якийсь борт намагатиметься сісти і розрядити пастку, судно передасть синхронізуючий сигнал на всі інші АЗПшні судна з зарядами, і за три секунди поверхня Ероса стане чистою. Зайве повітря і припаси виносили з кораблів, складали разом і готували до завантаження. Нема причин витрачати цінні ресурси.

Ніяке страхіття не виповзло зі шлюзів і не намагалося атакувати команду, що робило присутність Міллера майже надмірною. Чи ні. Можливо, це був просто переліт.

Коли все, що мало, було зроблено, Міллер відправив сигнал готовності через радіосистему тепер вже мертвого корабля. Транспорт для повернення рухався повільно, яскрава точка ставала яскравішою, а потім випустила павутину струн – риштування для завантаження при нульовій гравітації. По команді з нового корабля Міллерова бригада вимкнула черевики і запустила прості маневрені двигуни або з скафів, або, якщо скафи були занадто старими – з групових евакуаційних пристроїв. Міллер спостерігав, як вони вони падають в бік судна.

– Пампа, залазь, ва27, – сказав звідкись Діоґо. Міллер не міг сказати, яка з фігур була ним, – труба не чекатиме.

– Я не лечу.

– Са ке? Чому?

– Я вирішив. Я залишаюсь тут.

Настав момент тиші. Міллер на нього чекав. Він мав коди безпеки. Він міг відповзти до старого судна і закрити за собою двері, але він не бажав. Наготував аргументів: він міг повернутися на Тихо лише як пішак для перемовин у Фредових руках; він був втомленим і старим, хоча роки тут ні до чого; він вже маже помер на Еросі одного разу і він тут, аби покінчити з цим остаточно. Він на це заслуговує. Діоґо й інші йому винні.

Він чекав реакції хлопця, намагався вивести його на розмову.

– Що ж, тоді все правильно, – лише і відповів Діоґо, – буона морте28.

– Буона морте, – відповів Джо і вимкнув радіо. Всесвіт був тихим. Зірки над ним помітно зрушились разом зі станцією, на якій він висів. Одна з зірок над ним була «Росінантом». Ще дві – кораблі, які утримував Голден, але Міллер їх розгледіти не міг. Жулі плавала поруч із розпущеним у вакуумі волоссям, крізь неї просвічували зорі. Вона виглядала мирно.

– Якби ти міг повторити все знову, – сказала вона, – якби ти мав усе повторити спочатку?

– Я б не став, – відповів він.

Він дивився, як транспортник АЗП запустив двигуни, як вони загорілися золотим та білим і віддалилися, перетворившись на ще одну зірку. Маленьку. А потім він зник. Міллер повернувся і вгледівся у темну місячну поверхню, у вічну ніч.

Йому просто треба побути з нею ще декілька годин, і вони обоє будуть у безпеці. Всі вони будуть в безпеці. Досить вже. Міллер зрозумів, що посміхається і плаче, сльози стікали по очах у волосся.

– Все буде добре, – сказала Жулі.

– Я знаю, – відповів детектив.

Він нерухомо стояв майже годину, потім розвернувся і розпочав повільне, ризиковане повернення до жертовного корабля, у шлюз, у темне його черево. Там було досить залишкової атмосфери, аби він не спав у скафандрі. Він зняв увесь одяг, обрав собі амортизаційне крісло і заліз на жорсткий холодний гель. Не далі аніж за двадцять метрів п’ять термоядерних пристроїв, достатньо потужних для того, аби затьмарити сонце, чекали на сигнал. Над ним все, що колись було людським на станції Ерос, змінилось і переформувалось, перетікало з форми у форму, наче то ожили картини Ієроніма Босха. І лише за день від нього знаходився «Нову», молот Господа, що мчав сюди.

Міллер налаштував скафандр на програвання старої попси, якою він насолоджувався замолоду, і дозволив собі заснути під музику. Він спав і снив про те, як відшукав тунель позаду своєї старої діри на Церері, і це означало, що він нарешті, нарешті буде вільним.

* * *

Його останній сніданок складався з твердого батончика гранульованого їдла і жмені шоколаду, «позиченого» з забутого рятувального пакету. Запив ледь теплою водою, що тхнула залізом і гниляччям. Передачі новин майже тонули в осцилюючому сигналі, що виривався зі станції над ним, але він прийняв досить, аби зрозуміти, що до чого.

Голден виграв, власне, як і очікував Міллер. АЗП відповіло на тисячі