Пробудження Левіафана - Джеймс С. А. Корі

Джо востаннє натягнув скафандр, вимкнув світло і виповз у шлюз. Довгий час система внутрішнього відкривання не відповідала, вогні безпеки горіли червоним, і він відчув укол страху, що може провести останні хвилини тут, у пастці, мов торпеда, готова до бою. Але детектив замкнув живлення замка і він відкрився.

Трансляція з Ероса стала безслівною. Лише м’яке мурмотіння, мов вода по каменю. Міллер прошов впоперек широкого гирла доку. Небо над ним змістилось, і над горизонтом, мов сонце, піднявся «Нову». Міллерова розчепірена долоня на витягнутій руці не могла закрити сяйво двигунів. Він висів на чоботях, споглядачи за наближенням корабля. Фантомна Жулі дивилася разом з ним.

Якщо він правильно розрахував, то «Нову» вдарить у точці перетину головних вісей Ероса.

Міллер бажав би побачити, як це станеться, а відчуття запаморочливого збудження в животі нагадало цому молодість. Буде на що поглянути. Оце видиво планується! Він вирішив записати це. Його скаф здатний захопити відео, створити простий файл та стрімити дані в прямому ефірі. Але ні. Це був його момент. Його і Жулі. Інше людство нехай вгадує, на що це було схоже, якщо їх це пече.

Масивне сяйво «Нову» заповнювало тепер чверть неба, його повне коло вже відірвалося від горизонту. М’яке мурмотіння голосу Ероса змінилося на щось більш чітко-синтетичне: звуки піднімалися спіраллю, що нагадувала Міллерові чомусь шматки стародавніх кінострічок з широкоми зеленими смужками. На фоні чулися і голоси, але не те що слів – мови було не розібрати.

Величезний факел «Нову» вже зайняв півнеба, зірки навколо були залиті світлом повного ходу. Міллерів костюм сигналізував про загрозу радіації, і він його відімкнув.

«Нову», керований людиною, ніколи не міг би мати повну тягу: навіть у найкращих кріслах вага прискорення розчавила б кістки на кашу. Джо намагався вгадати, як швидко летітиме корабель, коли вдарить.

Достатньо швидко. Це все, що варт було знати. Достатньо швидко.

Онде в центрі вогняної квітки стало помітно чорну цятку завбільшки з грифель олівця.

Власне, корабель. Набрав повні груди повітря. Коли стулив очі, світло продавило червонястість крізь повіки. Коли він їх розплющив знову, «Нову» набув довжину. Форму. Це була голка, стріла, ракета. Кулак піднімався з глибини. Вперше на своїй пам’яті Міллер відчув страх божий.

Ерос заволав.

– НЕ ЧІПАЙ, БЛЯДЬ, МЕНЕ!

Повільно полум’яна квітка двигунів змінила форму з кола на овал, на пір’ястий плюмаж. «Нову» власною персоною явив сріблястий грубий профіль. Міллер закляк з відкритим ротом.

«Нову» не влучив. Він відвернув. Це відбулося прямо зараз, прямо зараз він пройшов повз Ерос, а не зіткнувся з ним.

Але нічого схожого на вогонь з маневрових двигунів не було помітно. Та й як це можливо – повернути щось настільки велике, що рухалося так швидко, так різко, що ухилення сталося за час одного подиху і без розриву корабля на шматки. Одне лиш прискорення…

Міллер перевів погляд на зірки, наче там можна було побачити відповідь. І на його подив, вона там була. Вигин Чумацького шляху, безкінечний розсип зірок був на місці. Але кути змінилися. Обертання Ероса змістилося. Відносно площини екліптики.

Для «Нову» змінити курс в останню хвилину без того, аби не розломитися на частини, було неможливим. Але цього і не сталося. Ерос мав приблизно шістсот кубічних кілометрів. Перед «Протоґеном» на ньому базувався другий за активністю порт у Поясі.

Навіть не похитнувши кріплень магнітних чобіт детектива, станція Ерос ухилилася.

РОЗДІЛ 49. Голден

– От лайно, – пласким голосом мовив Амос.

– Джиме, – звернулася Наомі до Голденової спини, але він рухом руки відігнав її геть і відкрив канал до Алекса в кокпіт:

– Алексе, чи ж ми зараз бачили те, що мої сенсори сказали, що вони бачили?

– Ага, кеп, – відповів пілот, – радар і телескоп – обидва кажуть, що Ерос стрибнув на схід від галактичної осі на 200 кілометрів менш ніж за хвилину.

– От лайно, – повторив Амос тим самим беземоційним тоном.

Амос наближався у супроводі металевого грюкоту міжпалубних люків, що відкривалися і закривалися за ним. Голден відкинув роздратування тим, що Амос полишив пост. З цим він розбереться згодом. Зараз треба переконатись, що «Росінант» і його команда не стали жертвами групової галюцинації.

– Наомі, зв'язок, – сказав він.

Зблідла Наомі повернулася на своєму кріслі і запитала:

– Як ти можеш бути таким спокійним?

– Паніка не допоможе. Ми маємо зрозуміти, що відбувається, перш ніж скласти гідний план. Будь ласка, переведи зв’язок на мене.

– От лайно, – сказав Амос, піднявшись на місток. Люк за ним зачинився з різким звуком.

– Я не пам’ятаю, щоб віддавав вам наказ залишити пост, моряк, – мовив Голден.

– Гідний план, – вимовила Наомі так, наче це були слова іноземною мовою, які вона ледь зрозуміла, – гідний план.

Амос гепнувся в крісло з такою силою, що гель ледь спромігся утримати його від відскоку.

– Ерос же ж, курва, таки чималий, – мовив він.

– Гідний план, – тихо, на цей раз собі під ніс, промовила Наомі.

– Нє, типу справді, курва, чималий, – перефразував Амос. – Ви знаєте, скільки було потрібно енергії, аби закрутити цю скелю? Тобто це зайняло роки.

Голден надів гарнітуру, щоб притишити голоси Амоса і Наомі, та знову викликав пілота:

– Алекс, чи Ерос знову змінює швидкість?

– Ні, кеп. Сидить на місці, мов кам’яний.

– Добре. Бо тут у Наомі і Амоса трохи баки забило. Як у тебе справи?

– Не спущу рук з керування, поки цей виродок десь поряд у моєму космосі, це вже точнісінько.

Дякувати Богу за військовий вишкіл, подумав Джим, а вголос сказав:

– Добре, тримай нас на постіній дистанції у п’ять тисяч кілометрів, поки я не віддам іншого наказу. Дай знати, якщо він ще хоч на дюйм зрушить.

– Прийнято, капітане.

Голден зняв гарнітуру і повернувся обличчям до решти команди. Амос дивився в стелю незрячим поглядом, відраховуючи щось на пальцях.

– Насправді не тримав у голові масу Ероса, – мовив він, не звертаючись ні до кого.

– Хоч-не-хоч, а десь сім тисяч трильйонів кіл, – відповіла Наґата, – і теплова сигнатура виросла на два градуси.

– Боже милий, – відповів механік, – я такі розрахунки в голові не зроблю. Наскільки