Радіоп'єси - Інгеборг Бахман

АННА Небо було блакитним до цієї години, однак тепер збираються хмари, і з пронизливим криком над кормою кружляють чайки. Землі вже більше не видно. Я не знала, що існує так багато темнооких вод і хвиль, які дзвенять, мов мечі, й розбивають слова на моїх устах.

Вітер дужчає.

МАТРОС Краще, щоб Ви зійшли вниз, до кабіни. Вітер обпалить Вам щоки.

АННА Однак я ще можу триматися. Відпустіть мене, я ще можу триматися, я ще можу тримати далечінь і безкрає небо, яке злучає земне коло з морем.

ЛАУРЕНЦ Анно, повернися!

АННА Повернутись? Куди? Одного разу я була в місті з бездушними будинками й брамами, над якими надвисали ангели, у парку, в якім присмеркові склепіння листя гамували мої жадання, і коли Твоя рука обіймала мене… чия рука обіймала мене? Матроси, чия рука обіймала мене? Чия рука?

ЛАУРЕНЦ здалеку Анно! Чому Ти не послухала мене?

АННА Чия рука обіймала мене, чиї вії торкалися моїх? Хто крав для мене теплий від сонця бузок у парку й давав мені пити вино пізнього надвечір’я? Тут немає ні дня, ні ночі, вода тут завжди холодна, а вітер завжди нестримний, матроси завжди готові, вони розвішують на щогли вимпели. Хто забрав у мене прощання під темними брамами, хто забрав у мене обійми?

ЛАУРЕНЦ Ляж на дно, Анно. Чи Ти не бачиш жахливих хмар, які неспинно тримають на Тебе курс?

АННА Чи завжди я маю стояти так, непорушно в безконечному рухові?

ЛАУРЕНЦ Анно, я не поїду в гори. Ми купимо на наші гроші маленький будинок. Залиши корабель, Анно, стрибай, біжи! Зістрибни, вернися! У нашому саду будуть квіти, і я куплю Тобі блакитну повітряну кульку, ми питимемо вино, і я сповию тебе хмаринами. Зістрибни й біжи!

АННА Хто кличе мене? Вона заливається сміхом, який не вщухає. Так це Ти, Лауренце, це Ти мене кличеш! Матроси, чи ви бачите невелику товсту пляму на березі, цю невелику сіру пляму, яка, мов сльоза, тремтить на піску? Сльоза хоче, щоб я зіскочила й повернулася.

ЛАУРЕНЦ Не смійся, Анно. Ти не можеш так осоромити мене перед матросами. Такого я від Тебе не заслужив.

АННА знову сміється.

ЛАУРЕНЦ Я завжди втомлений, коли йду вечорами з роботи, я завжди останнім залишаю будинок. І коли я стою біля виходу, то маю ще обдумати виконану роботу; я мушу знати, чи до щоденників моїх шефів занесено всі дати, чи здано всі документи, чи не протікає вода з кранів у коридорах, чи віднесли до ремонту друкарські машинки. Я завжди втомлений, коли йду додому — далі можлива музична варіація: коли вулиці й люди губляться в поросі вечора й птахи з дзвінкими окриками летять над дахами… Кінець музичної варіації.

АННА знову сміється.

ЛАУРЕНЦ Якщо Ти повернешся, я вибачу Тобі Твій сміх, я прощу Тобі те, що Ти від мене пішла.

АННА сміється тихіше.

ЛАУРЕНЦ Анно, якщо Ти зараз не припиниш сміятися й не зіскочиш із корабля, Ти загинеш. Чорні хвилі вже трощать корму, борти ламаються! Для мене Ти втрачена, рятуйся, Ти втрачена для себе й для мене.

АННА Я люблю чудові пісні матросів, я люблю море, люблю далину, нескінченність і небезпеку. Я ненавиджу місто з дахами, які тиснуть на мої плечі, й обійми малих сірих сліз на березі, я ненавиджу життя й людей, які мріють поїхати в гори, побудувати собі будинок і вкривати мої очі поцілунками у надвечірнім саду… Проте я люблю смерть.

Бушує небувалої сили буря.

На її тлі — звуки азбуки Морзе.

РАДИСТ на іншому кораблі «Секурітас» отримав унаслідок бурі пробоїну, позиція 236 градусів, 2 хвилини південної широти, мінус 17 градусів, 11 хвилин південної довготи. Благають термінової допомоги.

ГОЛОС «Секурітас»? Національність?

РАДИСТ Національність невідома.

ГОЛОС Відповідайте: «Вікторія», позиція 193 градуси південної широти, мінус 17 градусів, 2 хвилини південної довготи. Зміна курсу. Ідемо аварійним ходом на допомогу. Тримайтеся. За чотири години будемо біля вас. Просимо постійної інформації про місце розташування.

Знаки Морзе.

РАДИСТ «Секурітас», SOS, просимо термінової допомоги, позиція майже незмінна. Нахил носової частини. Рятувальні шлюпки напоготові. Вода сягає машинного відділу. Щонайменше за годину все закінчиться.

ГОЛОС Відповідайте. Тримайтеся, за три години будемо біля вас. Ідемо аварійним ходом. Просимо постійної інформації про місце розташування.

Знаки Морзе.

РАДИСТ Кінець. Радіозв’язок із «Секурітас» припинився.

ГОЛОС голосно, як наказ Увага, закрити вентилі. Тримати радіозв’язок з усіма кораблями в зоні досяжності. Спустити шлюпки. Повна готовність до дій за тривогою.

Звук зникає.

ПРОДАВЕЦЬ Тепер Ви вже напевно достатньо побачили.

ЛАУРЕНЦ Навіщо Ви саме тепер вмикаєте світло? Я хочу подивитися свій сон до кінця. Цей мій сон, це Анна, я знаю її з бюро… якби лиш я знав, що треба робити…

ПРОДАВЕЦЬ Що Ви сказали? Анна?…

ЛАУРЕНЦ Я маю на увазі дівчину на кораблі, який потрапив у катастрофу… о, тепер це байдуже, прошу Вас, вимкніть світло.

ПРОДАВЕЦЬ Якщо Ви цього бажаєте. Якщо Ви не поспішаєте…

Знову звучить музика снів.

ЛАУРЕНЦ Я випустив якусь частину… Усе вже змінилося. Анно, навіть коли я мав би пірнути на дно моря: я поверну Тебе! Здалеку, дивним голосом і кроками, так, мовби він йде крізь воду. Анно!

АННА зітхаючи, наче прокинувшись зі сну Де я… Що зі мною сталося?… Хто кличе мене?…

ЛАУРЕНЦ ближче Анно… це таке щастя, що я віднайшов Тебе! Ти стала іще гарнішою. Твоя шкіра іще біліша, а волосся виблискує під короною із коралів.

АННА Коханий… що сталось зі мною?

ЛАУРЕНЦ Ти потонула з усіма матросами… вони сплять у пащах акул і на іржавих бортах корабля. Але Ти жива, бо я кохаю Тебе, моя рибонько. Поглянь, я несу Тобі молоко із мушель і плоди водоростей, я накриваю Тобі стіл блискучими морськими зірками й гірляндами із морської руні.

АННА Ти не побоявся темної води й глибини? Ти прийшов до мене — незважаючи ні на що[8]?

ЛАУРЕНЦ Незважаючи ні на що!

АННА І залишишся зі мною? О Боже, я не заслуговую на те, щоб Ти лишився зі мною. Якщо Ти залишишся тут, Ти ніколи більше не зможеш поїхати в гори, і ніколи більше не зможеш побудувати маленького будинку. Ми ніколи не сидітимемо в саду й не дивитимемося, як за деревами