Радіоп'єси - Інгеборг Бахман
МАНДЛЬ Я блукаю тут уже чверть години від прилавка до прилавка й почуваю себе зовсім безпомічним.
ПЕРЕХОЖИЙ Це звучить, мов у романі. У Сицилії, кажете…
ПЕРЕХОЖА Дивіться, куди йдете, та розплющіть очі…
МАНДЛЬ Мені справді так, в останню мить, нічого не спадає на думку, що можна подарувати жінці. Ви, мабуть, обдумуєте покупки вже багато тижнів наперед. Я знаю, це помилка, що я завжди все роблю останньої миті…
ПЕРЕХОЖА Я мало не надавала сама собі ляпасів… та Ти ж знаєш… хто може сьогодні ще покладатися на свою пам’ять. Мої нерви, скажу Тобі, у такому стані…
ПЕРЕХОЖИЙ Катастрофічно… катастрофічно… від Індокитаю до Аргентини.
ЛАУРЕНЦ Я ніколи не купую, я мав на увазі, я ніколи не купую таких речей. Я не одружений…
ПЕРЕХОЖИЙ 150 000 шилінґів[4], ці злочинці…
ЛАУРЕНЦ А вранці моя домогосподарка приносить мені сніданок, на обід я їм бутерброд, подвійний бутерброд, і ввечері теж, з чаєм… а більше, я, власне, нічого й не потребую.
МАНДЛЬ Однак, дорогий Лауренце, у Вас, напевно, залишається купа грошей. А може Ви, цілком таємно, мусите ще когось утримувати? Цинічно сміється. Напевно, так воно і є… Ви зовсім почервоніли.
ЛАУРЕНЦ Ні, я не почервонів.
МАНДЛЬ Добре, добре, я більше Вас не чіпатиму. А знаєте що, ходіть-но разом зі мною, допоможете мені зробити мої покупки.
ЛАУРЕНЦ Так, хоча я не знаю… Час у мене є, та чи я придатний для цього… для жінки… може, ліпше було б, якби Ви самі…
ПЕРЕХОЖА Франці, Франці, Франці!!!
МАНДЛЬ Що? Та скільки Вам, власне, років? З Вами тяжко вгадати, часом Ви маєте вигляд заляканого хлопчини, потім знову змученого життям чоловіка — так, життя — таким є життя, кожен має нести свою ношу, правда? Ви, безперечно, теж, так, я певен, так, це нелегко, чи не так?
ЛАУРЕНЦ Так, однак взимку я їжджу в гори. Я не знаю, чи знаєте Ви, що я вже шість років у фірмі. Лише зараз я отримав підвищення зарплати, та мені здається, зараз я отримую на руки менше… це пов’язано з податками… однак те, що лишається, я заощаджую на зиму.
МАНДЛЬ Он як, ось Ви для чого, значить, працюєте. Так, воно добре, мати план. Це також один із видів розкоші.
ПЕРЕХОЖА Та що Ти, вона ж пофарбувала собі волосся…
МАНДЛЬ Я б теж хотів якось потрапити в гори. Однак моя жінка хоче поїхати влітку на курорт, та з цього нічого не вийде, ні, з усіх планів взагалі нічого не виходить, принаймні в нас. Ви, звичайно, робите це значно краще. Ви завжди такі мовчазні. Мовчазні люди завжди роблять усе значно краще. Я дуже здивований, що Ви взагалі надаєтеся до розмови.
ЛАУРЕНЦ О, до розмови я вже…
МАНДЛЬ Скажіть, що Ви думаєте про це? Шовкова хустка. Підходьте сюди, підходьте! Що Ви скажете про ці хустки? Що Ви думаєте про ці хустки? Чи не здається Вам, що саме щось таке, гм… підійшло б… 80 шилінґів! Свистить.
ЛАУРЕНЦ Так, можливо шовкова хустка, ця зелена, так, ця, можливо, підійшла б… це, звичайно, справа смаку.
МАНДЛЬ Та це несамовито дорого! Чи Ви бачили щось подібне? Такі ціни, як на мене, така шовкова хустина — не те, що треба. Можливо, пара панчіх. Панчохи — це добре; їх моя жінка завжди потребує.
ЛАУРЕНЦ О так, панчохи — це, мабуть, навіть ліпше.
ПЕРЕХОЖА Поглянь, яка сукня!
ПЕРЕХОЖИЙ Пішли! А то ми пропустимо кінохроніку.
МАНДЛЬ Або носові хустинки. Носові хустинки дуже практичні. Їх завжди потребуєш.
ЛАУРЕНЦ Так, носові хустинки дуже практичні.
МАНДЛЬ Я куплю носові хустинки і квіти. Я думаю, це буде щедрий подарунок.
ЛАУРЕНЦ Щед…рий, звичайно. Носові хустинки і квіти.
МАНДЛЬ Та це, напевно, замало. Я можу купити ще щось солодке, можливо, кілька цукерок…
ЛАУРЕНЦ Так, звичайно…
МАНДЛЬ Хочете піти зі мною? Насамперед я мушу купити ці носові хустинки… а чи Ви, ліпше, хотіли б зачекати? Присягаю, що відразу повернуся сюди. У мене все мусить відбуватися дуже швидко.
ЛАУРЕНЦ Тоді, краще, я зачекаю. Я трохи пройдуся тут туди-сюди, поки Ви повернетеся. Або піду трохи далі, до Набережної[5], якщо Вам це підходить.
МАНДЛЬ Але ж звичайно. Він іде в магазин, двері відчиняються, продавчиня вітається, двері зачиняються.
Знову наростає шум вулиці, сцени відбуваються безпосередньо на ній.
ПРОДАВЕЦЬ БРИТВ Не проходьте повз мене, пане, погляньте на мій новий винахід. «Лезо-фікс» править кожне лезо для бритв. «Лезо-фікс» править тонко, мов папір, тоненько, мов павутинка. З «Лезо-фікс» кожне лезо приносить задоволення, немає більше порізів і подряпин, кожна борода, м’яка, а чи тверда, вимагає леза, заточеного «Лезо-фікс».
ПЕРЕХОЖА Та пішли вже, хто купуватиме такий непотріб…
ПЕРЕХОЖИЙ Збожеволіти можна, ця вічна хапанина…
СТАРА ЖІНКА Повітряні кульки, сині й червоні повітряні кульки. Два шилінґи, милостивий пане! Чи не бажає милостивий пан принести панні нареченій повітряну кульку? А чи для дітей удома — синю кульку, милостивий пане.
ЛАУРЕНЦ Ні, дякую, мені не потрібна повітряна кулька.
КАТЕРИНЩИК хрипким голосом під музику катеринки
Між сьогодні та завтра
Лежить ніч, лежить сон,
Тож журитись не варто,
Тож журитись не варто,
Між сьогодні та завтра
Лежить ніч, лежить сон…
Катеринку чути здалеку, звук вдвічі слабший.
ТОРГОВЕЦЬ РИБОЮ Сьогодні усе дешевше! Свіжа риба, річкова риба, так дешево ви ще не купували, мої пані й панове. Форелі, сиги… Погляньте на красуню-рибачиху, вона спіймала велику щуку й навудила м’ясистих коропів — для вас, мої пані й панове. Сьогодні все дешевше.
КАТЕРИНЩИК знову зблизька
Я сповию тебе хмаринами,
Засвічу недосяжні зірки.
Кожен прагне тиші часинами,
Чоловіки це, діти, а чи жінки.
Говорить. Подайте, Христа ради, паночку! У мене вдома п’ятеро дітей і хвора жінка.
ЛАУРЕНЦ зніяковіло Я справді не маю зі собою грошей. Та, може, я дам Вам бутерброд з ковбасою…
КАТЕРИНЩИК Ой-ой… дякую…
Знову чути, як звук катеринки віддаляється, він лунає ще здалеку, мікрофон супроводжує Лауренца, шум вулиці, потім раптово на іншому фоні звучить тиха, бентежна музика, яка знову й знову повторюватиметься, коли ми наближатимемося до крамниці зі снами. Продавець вправно піднімає жалюзі.
ЛАУРЕНЦ Вибачте, будь ласка…
ПРОДАВЕЦЬ Прошу?
ЛАУРЕНЦ Ви працюєте в цій крамниці?
ПРОДАВЕЦЬ Так, прошу?
ЛАУРЕНЦ Ваша вітрина погано освітлена. Гм, Ви вже зачиняєте?
ПРОДАВЕЦЬ Ні, власне, саме зараз я відчиняю. Однак заходьте. Чим можу допомогти?
