Радіоп'єси - Інгеборг Бахман
Пізніше — значно пізніше — кожен із них дізнається, що корабель, який прибуває опівдні, має рушати далі. Він затримується в порту лише на годину й виходить, окреслюючи велику дугу, у море. І хто б лише міг подумати! Так далеко ніхто не пливе. Другий острів, до якого причалює корабель, значно менший. Там не ростуть фіги та виноград. Острів скелястий, і ви могли б полічити брунатні висохлі жмутки трави, які відважуються там прорости. Однак робити цього не варто. Ліпше зупинитися поглядом на високих міцних кактусах з їхніми колючками, завдовжки з палець, які заступають землю супроти неба.
Це місце спасіння[13]. Так написано на транспаранті, прикріпленому до двох іржавих штанґ зліва і справа від малої бухти. Тут стоїть лише один човен, прив’язаний канатом до гачка в скелі. Корабель, який прибуває опівдні, тут не причалює. Він зупиняється на відстані двохсот метрів у відкритому морі й чекає, поки кілька чоловіків з охоронної команди не скочать до човна, повеслують до нього й заберуть пошту, ящики з продуктами й домашнім причандаллям, деколи й людину з документом, який дозволяє їй бути на острові впродовж одного дня. Таке трапляється рідко. Бо ті, хто чекає тут на спасіння, покладають надто багато або надто мало надії на того, хто має прийти, на час його особливої усмішки і його найщиріших сліз. У них більше нічого немає, що можна було б покласти на вівтар мадонні, біля ніг якої в підземній каплиці безперестанку палахкотить вогонь, як сонце в квадраті неба, що височіє над двором.
На цьому острові несе вахту команда з дванадцяти чоловіків, які охороняють вп’ятеро більше людей. І тут чути цю музику, опівдні, коли сонце смиренно стоїть у зеніті.
Музика.
Корабель, який прибуває опівдні, — посередник. У його трюмі, у темному куті, лежать два поштові мішки. По одному на кожен острів. У більшому мішку на листах гарні, барвисті марки, і якщо тримати ці листи проти світла, їх можна читати.
ЖІНОЧИЙ ГОЛОС, НІЖНИЙ І ДЗВІНКИЙ …лише Богу відомо, що цього разу на Тебе найшло, і тепер Ти мусиш жити на цьому острові, і таким Ти завжди був, завжди, завжди, о Ти, пірате, а що Ти скажеш, якщо я все-таки з’явлюся одного дня й заберу Тебе звідти, доки вулкан розпочне вивергати вогонь, і Ти, отруєний водою з цистерни і монологами наодинці з собою, і лише Бог знає, як Ти витримуєш це день і ніч…
ОПОВІДАЧ У меншому мішку листи пом’яті й заплямовані темними тінями. Вони мають такий вигляд, ніби люди, які їх писали, одразу не відправили цих листів, а деякий час носили зі собою й сотню разів обдумували кожен рядок.
ЖІНОЧИЙ ГОЛОС, ХРИПКИЙ І СТАРИЙ …День і ніч, лише Богу відомо! Я сиджу з дітьми за столом; їжа вистигла, хоча дошкуляє голод. Дехто каже, що мадонна знову плаче кривавими слізьми; отож ми могли б попросити її звільнити Тебе, однак цього ж ніколи не буде, ніколи, ніколи, ніколи, дехто каже, що цей острів — пекло, і що немає сенсу подавати прохання про помилування, інші ж кажуть, що ми не маємо втрачати надії. Якої надії, коли бракує всього? Я знову не зможу приїхати цього року. Напевно, усі ми прокляті, відтоді, як на нас звалилося це нещастя…
ОПОВІДАЧ Завтра кожен отримає свого листа. Однак що значить «завтра» на острові? Бо прийде день, такий самий, як і наступний, велике, одне-єдине «сьогодні» змінить наступне. Велетенський прожектор повільно перекине «завтра», ще до того, як сам стане видимим, блискучу доріжку від горизонту до берега. Коли вона підійметься вище, землю огорне серпанок; стане туманно й так ясно, що речі втратять усі свої обриси і, позбавлені контурів, пливтимуть у світлі. Опівдні тиша і спека, примножені сліпучим світлом, сягнуть апогею, і коли світло стане зовсім слабким і крихким, а острів паруватиме під своїм скляним дахом, попід очеретяним дахом своєї тераси стоятиме чоловік із листом у руці. Руку він опустив, а сам прихилився до побіленої вапном стіни невеликої хати, бо тепер він не може думати. Чоловік напружено чекає на перший тон, на перший різкий звук цикади, перш ніж тисяча інших звуків накинуться на цей тон, розриваючи і його, і тишу.
Музика.
ЖІНОЧИЙ ГОЛОС, НІЖНИЙ І ДЗВІНКИЙ …І тепер Ти мусиш жити на цьому острові… О Ти, пірате… а що Ти скажеш… і Ти, отруєний монологами наодинці з собою…
Музика.
На терасі
РОБІНЗОН Хто ви?
ПОЛОНЕНИЙ Той, кому насамперед потрібно перевести дух.
РОБІНЗОН Ну й вигляд у Вас!
ПОЛОНЕНИЙ Не найкращий. Над моєю зачіскою попрацювала риба-меч. Та цей костюм — останньої моди, повірте мені. Голим краще пливти на довгі дистанції. І легше випереджати ніч, коли з нею плисти навперейми. Звісно, при цьому не станеш гладким.
РОБІНЗОН Ви певні того, що хотіли потрапити саме до мене? І що ж Ви шукаєте?
ПОЛОНЕНИЙ Чи не могли б Ви дати мені насамперед свій купальний халат? Ви ж бачите, що я всім тілом тремчу. І я хотів би звільнити Вас від споглядання такого вигляду.
РОБІНЗОН Прошу. Купальний халат.
ПОЛОНЕНИЙ Чи не запропонували б Ви мені сісти? Мені довелося перенести великі й незвичні труднощі.
РОБІНЗОН Прошу, сідайте. Хоча, чи не ліпше було б… Він вагається.
ПОЛОНЕНИЙ Чи не ліпше було б мені зайти до будинку? Звичайно. Я зроблю це охоче.
РОБІНЗОН Я не сказав нічого подібного. Ви ще нічого не пояснили мені.
ПОЛОНЕНИЙ Ви маєте недовірливу вдачу?
РОБІНЗОН Досить того, що я таким став. Уже тиждень на мій поріг не ступала жодна душа.
ПОЛОНЕНИЙ Мої відвідини не вимагатимуть від Вас жодних суспільних зобов’язань. Якщо Ви маєте саме це на увазі. А Вашій недовірі я можу лише протиставити свою довіру. Зараз полудень. Напевно, Ви хочете їсти. І я зголоднів, до того ж, я не вибагливий. Там ми мали в харчах невеликий вибір.
РОБІНЗОН Ви хочете залишитися на обід? Гаразд. Хочете сісти? Гаразд. Зайти в будинок? Гаразд. Хочете мій купальний халат? Будь ласка. Може, я б допоміг Вам і з нижньою білизною, віддав би Вам свій костюм, бо Ви загубили свій, бо у Вас усе вкрали, а може, це лише Богу відомо, я певен, Ви віднайдете якусь історію…
ПОЛОНЕНИЙ Віднайти можна все що завгодно. А про костюм ми можемо спокійно поговорити пізніше. Мені здається, у Вас добре серце,
