Радіоп'єси - Інгеборг Бахман

РОБІНЗОН Отож, заходьте. Стіл накритий.

ПОЛОНЕНИЙ Не забудьте Вашого листа; він упав на землю.

РОБІНЗОН Нехай і лишається там.

ПОЛОНЕНИЙ Тоді мені доведеться підняти його. Погляньте, як я тремчу. Однак я охоче схилюся, щоб підняти його.

РОБІНЗОН Заходьте.

ПОЛОНЕНИЙ Тільки одне запитання: чи у Вас вдома хтось є? Подруга, друг, а чи хтось із прислуги?

РОБІНЗОН Чому це?

ПОЛОНЕНИЙ Для мене важливо це знати. Я б не хотів, щоб ще хтось дізнався, що я тут.

У будинку

ПОЛОНЕНИЙ Це запитання — зайве. Я бачу: ми тут самі. Був собі колись острів, на який закинуло Робінзона, і він побудував собі хатину з каміння, яка наразила його щедру натуру на марнотратство, обмастив мур тванню й пофарбував стіни блідим молоком кокосових горіхів; він нап’яв собі на стегна хутро тварини, яке ще сходило теплою парою, полював зі списом за мавпами і смажив довірливих акул, яких ловив голими руками; він розмовляв з ящірками і крабами про Бога і всесвіт, тужливо споглядав непорушний профіль скель та ділив урочисту самотність свого серця з припливом і відпливом. Він дивився в далечину, і на небі з’явився старовинний напис, поперек через лаштунки нескінченності: Ти — Орплід[14], мій краю!

РОБІНЗОН Що Ви сказали?

ПОЛОНЕНИЙ Ти — Орплід, мій краю.

РОБІНЗОН Я про це ніколи не чув.

ПОЛОНЕНИЙ Я побував там. Це місце спасіння.

РОБІНЗОН Не розумію.

ПОЛОНЕНИЙ Що Ви бачите, коли стоїте на терасі й дивитеся на море?

РОБІНЗОН А що маю я бачити? Море, легко закучерявлене. Та раптом у далечині ввись здіймаються хвилі, спадають донизу і знову здіймаються ввись, злітають білими гребнями піни і, розсіваючи сяєво, гинуть безсило.

ПОЛОНЕНИЙ А більше Ви нічого не бачите? Навіть у ясні дні?

РОБІНЗОН Я бачу небо…

ПОЛОНЕНИЙ І більше нічого? Я Вам скажу, що Ви бачите: острів, розміри якого можна легко визначити, якщо дивитися звідси і, для розмаїття, думати географічними категоріями.

РОБІНЗОН Невеликий острів у далині, так, звичайно. Деколи його дуже добре видно. У погожі дні.

ПОЛОНЕНИЙ Чи можна припустити, що я прибув звідти?

РОБІНЗОН О, я тепер розумію. І Ви пропливли всю цю відстань? Неймовірно.

ПОЛОНЕНИЙ Ні, Ви не розумієте. Однак послухайте: це мало статися відразу після того, як настала північ. Понад рік я думав про цей єдиний момент, точний час якого я ніколи не знатиму, як і розташування зірок на небі. Думаю, я так добре підготувався до нього, що шлях через скелі після беззвучної втечі видався мені повторенням, шлях, який я так часто проходив подумки, що ступив на нього без подиву — не надто швидко, не надто повільно. Хоча якась часточка миті, коли я досягнув найнижчого скелястого виступу рифу, підняв руки і скочив, була новою. Вона неповторна. Мені довелося плисти дванадцять годин, голим і беззахисним. Я заздрив тим, хто мав на цей час над головою покрівлю, був у захистку. Те, що я не програв і переміг у двобої з ніччю, ґрунтується, напевно, на тому, що мій інтелект ні на мить не переставав працювати, навіть тоді, коли серце змовкало, бо відчувало, як до нього торкається, як його ловить, огортає вода, як заманюють сіті, розставлені в ній.

РОБІНЗОН Що я маю робити, якщо Вам повірю?

ПОЛОНЕНИЙ Найпростіше: поставити на середину столу оливки. Запропонувати мені шматок риби. Принести на десерт фіги й сир. І ще трішки солі. Трішки перцю. Наші келихи спорожніли. Треба долити.

РОБІНЗОН Ви не знаєте, що говорите! Що, без жартів, має тепер відбуватися? Чи не береш на себе карної відповідальності, коли допомагаєш при втечі?

ПОЛОНЕНИЙ Передусім, коли сам утікаєш.

РОБІНЗОН Що, заради Бога, має тепер відбуватися?

ПОЛОНЕНИЙ Я залишуся тут ще на хвилю, але не буду завдавати Вам клопотів. Ви можете бути певні в моїй дискретності. У будь-якому разі, я маю поглянути на Ваш костюм. Якщо він мені підійде, я візьму його. Братський дарунок. Потім Ви проведете мене на корабель, який приходить опівдні —

РОБІНЗОН — окреслює в морі велику дугу, і повертається знову —

ПОЛОНЕНИЙ — щоб вирушити, нарешті, на материк. Потішний кораблик!

РОБІНЗОН У порту два карабінери несуть вахту.

ПОЛОНЕНИЙ Ваш костюм мені пасуватиме. Ви, напевно, і капелюха привезли звідти. Виглядає на те, що він Вам більше не буде потрібен. Ви хочете лишитися тут? Може, я помиляюся?

РОБІНЗОН Так, я хочу лишитися. Пауза. Як довго Ви були «там»?

ПОЛОНЕНИЙ Засуджений на довічно.

РОБІНЗОН Кари уникнути неможливо.

ПОЛОНЕНИЙ Світу уникнути неможливо.

РОБІНЗОН Я говорив про Ваш випадок.

ПОЛОНЕНИЙ Я говорив про наш випадок. Так мені видавалося.

РОБІНЗОН Це острів. І я шукав забуття.

Музика.

ОПОВІДАЧ Він тут не єдиний. Можливо єдиний, хто заходить надто далеко. Він навіть не читає газети, хоча йому це дається тяжко — ні, я не маю на увазі газети «звідти». Багато хто збирається з духом не робити цього. Я маю на увазі «Острівні вісті», цю газету одного автора, у Бенедикта вона вже багато років у добрих руках, він знає, чого очікують його читачі. Жодної політики, жодних рапортів з біржі. Отож, хоча це й нелегко йому дається, наш чоловік не читає газети, а то він знав би, що він не єдиний. Якби він тільки знав, як читати її. Однак він чує чудовий голос Антоніо, коли хлопець опівдні розносить газету околицею, і йому видається, що цей голос сповнює новини й повідомлення варварськими чарами прадавніх мисливських окликів.

АНТОНІО здалеку Місіс Браун катається на водних лижвах! Місіс Браун катається на водних лижвах!

ОПОВІДАЧ Місіс Браун катається на водних лижвах — по білій від солі воді, схилом перед бухтою догори й донизу. Деколи вона відчуває, як плесо відступає від неї, і з усіх сил опирається вітрові. Місіс Браун боїться впасти з піни гребенів хвиль у великі чорні купелі води, в яких хтось до неї уже втопився. Вона боїться також і течій, які найперше шарпають її серце. Місіс Браун білява й безстрашна, молода героїня у срібній купальній шапочці, п’ять разів розлучена, п’ять разів знищена звичками своїх чоловіків, тим, чого надто багато й надто мало, віскі на їхніх устах, брунатними під тютюну пальцями, нічним потом і запахом лаванди на гладко виголених ранкових обличчях, тріумфальними підписами на чекових книжках. А втім про Антоніо я нічого не знаю, окрім того, що поряд із розповсюдженням газет він займається ще багатьма справами. Одна з найприбутковіших цього літа полягає в