Радіоп'єси - Інгеборг Бахман

АНТОНІО Ні, містере Браун!

Ні, містере Браун!

Музика.

АНТОНІО здалеку Сальваторе виставляє картини[16]! Сальваторе запрошує!

ОПОВІДАЧ Я зовсім забув сказати, що Антоніо щороку допомагає в цей час і Сальваторе. Він переносить свіжо-обрамлені картини з дому художника до бару Лавінії, забиває там цвяхи у стіни й розвішує увесь цей мотлох на власний розсуд. Бо для нього мало сенсу в тому, щоб слухати вказівки Сальваторе. Він лише те й робить, що стоїть п’яний, спираючись на стійку, і кричить на Антоніо.

САЛЬВАТОРЕ Лиши вільне місце! Між сходом і заходом сонця лиши вільне місце, Антоніо! І забий останній цвях там, де є вільне місце! Там Ти, напевно, повісиш мене? Я знаю Тебе, Антоніо. Напевно Ти думаєш, що я сам повішуся?

ОПОВІДАЧ Ім’я Сальваторе означає «спаситель». Це ім’я художникові дало кілька молодих людей, з якими він прибув на острів, бо хотів звільнити їх від якихось умовностей, умовностей класу, країни чи академії. Незабаром юнаки повернулися. Раніше, звичайно, його ім’я було Екштайн або Ерікзон — так, як це прийнято у шведів або норвежців; він був одним із темноволосих, широкоплечих типів, які легко повніють. Люди тут називають його медузою. Його обриси стали зовсім аморфними — губка, розбухла від всотаного до краю найдешевшого вина й найдешевшого шнапсу. Спрага жене його вже рано-вранці до бару Лавінії й не відпускає навіть уночі, коли він на колінах перед нею вклякає, колос, що ридає, перед колосом на ймення Лавінія, яка лементує й голосить, жбурляє із зовсім малого рота свої прокляття: вставай, іди звідси геть! Ти, висохлий шмат лайна! Вставай, іди звідси геть! — Коли він малює, ніхто не знає, лише Лавінії давно відомо, що щороку обрамлюють наново старі картини, які він намалював ще тоді, десять або п’ятнадцять років тому, спочатку, коли в серці його була ще надія на світло. Якщо я не протверезію на світлі, то не протверезію вже більше ніколи, казав він тоді, і, якщо за блиском світла я не побачу вже світу, то сяду на вулиці, замішаю порох й намалюю цим місивом листя олив, як це зробив один шмаровоз в якійсь академії. Однак потім на полотно падало все більше й більше білого світла, і коли він хотів протягнути ще один-однісінький штрих, пензель упав йому з рук. Моя картина біла-білісінька, і погляд білий-білісінький, казав він наступними ранками, коли світло викликало в нього першу спрагу, і він наливав повну склянку прямо в вічі потоку проміння. Я не маю права скорятися, любив він повторювати, одна виставка раз на рік — це повинність; інакше люди забудуть про тебе, та й Антоніо, попри все, добре вміє розвішувати картини.

САЛЬВАТОРЕ Антоніо?

АНТОНІО Так, Сальваторе.

САЛЬВАТОРЕ Гаразд, Антоніо.

Музика.

САЛЬВАТОРЕ Антоніо?

АНТОНІО Так.

САЛЬВАТОРЕ Чи Ти не проти посидіти цими днями якусь годинку мені за модель?

АНТОНІО Так, Сальваторе.

САЛЬВАТОРЕ Чи міг би Ти ще на мить заплющити очі й потім раптово глянути, очима, як у тварини, прадавнім, первісним поглядом, очима Бога, Антоніо?

АНТОНІО Так.

САЛЬВАТОРЕ Так, так, так! І чи міг би Ти так повернути долоні, щоб показати, як у них входить промінь і йде слідом за лініями, первовічними, тими, що ведуть від вологого пагорбка Венери до піщаних дюн інтелекту?

АНТОНІО Долоні? Так, Сальваторе.

САЛЬВАТОРЕ І чи міг би Ти трохи розіпнути сорочку щоб я бачив, де лишилася синьо-зелена пляма — місце, від якого відскочила стріла, і щоб я зміг відчути, як на Твоїх грудях розцвітають троянди?

АНТОНІО Груди? Так, Сальваторе.

САЛЬВАТОРЕ І чи міг би Ти непорушно тримати ніздрі, так, мовби вони не мали ловити запахів, а завмерли в повітрі, яке вражає небувалою чистотою?

АНТОНІО Завмерли? Так.

САЛЬВАТОРЕ І чи зміг би Ти різко запхати до кишені руку, щоб раптом випростати її, ховаючи від полиску світла ніж?

АНТОНІО Так, Сальваторе.

САЛЬВАТОРЕ І чи зміг би Ти відтяти йому голову й тримати її переді мною, як Аполлон тримав голову Медузи перед людьми, білу від жаху голову, бо вона зійшла кров’ю?

АНТОНІО Так, Сальваторе, так.

САЛЬВАТОРЕ І чи зміг би Ти почекати, поки кров, яка краплями стікає на полотно, висохне, і я знайду раму? Чи зміг би Ти почекати, поки я витягну зі свого тіла цвях, на який хочу повісити цю картину? Чи можеш Ти почекати ще одну мить?

АНТОНІО Ні! Ні, Сальваторе.

Ні!

Музика.

ОПОВІДАЧ Часом Антоніо може декому видатися надто вже метушливим. Та йому, врешті-решт, треба жити, а отримати дещо більший, ніж звично, заробіток удається лиш влітку. Вибір на острові невеликий; він може розраховувати лише на чужинців, тому підбирає усіх і кожного.

АНТОНІО здалеку Сальваторе запрошує! Сальваторе виставляє картини!

У будинку

РОБІНЗОН Мені приємно чути цей голос. Це Антоніо. Та я не читаю газет. Надіюсь зайти так далеко, щоб уже ніколи не мати потреби читати бодай одну. Одного дня частина мого мозку зачахне; саме та, якою я сприймав літери. Тоді будь-яка новина чи будь-який лист не зможуть завдати мені більше шкоди.

ПОЛОНЕНИЙ Як вишукано! Я маю на увазі оливки, коли смакуєш їх із ковтком вина. Їх можна споживати зеленими й чорними. Коли їх розчавити, із них потече олива, а макуху отримають віслюки. А втім там не було газети. Ми б охоче якусь почитали. Найприкметніше, однак, те, що неписьменним так швидко не станеш. Отак міцно тримаємося ми за те, що одного разу потрапило нам до рук.

РОБІНЗОН Треба вміти зберігати дистанцію, подивитись на камінь, не доторкнутись до нього, подивитися знову й лишити його лежати на місці.

ПОЛОНЕНИЙ Однак потім треба його піднести, пожбурити в щось, або розхитати й штовхнути, щоб він покотився далі.

РОБІНЗОН Ви не розумієте мене.

ПОЛОНЕНИЙ Я зовсім не хочу Вас розуміти. Я тому так уперто не хочу Вас розуміти, бо мушу повернути собі роки свого життя.

РОБІНЗОН А втім, про газети говорять, що в них написано те, що вже більше не відповідає дійсності.

ПОЛОНЕНИЙ Справді таке говорять? Усупереч цьому я охоче побився б об заклад, що десь існує стара-престара газета, в якій дещо про мене написано. І це ще відповідає дійсності. І завтра в них знову дещо про мене напишуть. Цей хлопець проходитиме повз Ваш будинок і вигукуватиме новину. Ваш здоровий глузд визнає на якусь мить слушність за тим, що Ви думаєте, і скаже: «Це правда. Я мушу тепер одягнути піджака