Радіоп'єси - Інгеборг Бахман
Вона зачиняє вікно.
ГЕНЕРАЛЬНИЙ ДИРЕКТОР Чи є тут принаймні Лауренц?
АННА Так, звичайно, мені здається, за всі ці роки він ще ніколи не пішов раніше, ніж Ви. Він, так би мовити, завжди тут.
Дуже стримано сміється.
ГЕНЕРАЛЬНИЙ ДИРЕКТОР Отже, він завжди тут! А що він робить, коли він «завжди тут»? Мені не подобається, коли люди доказують, що вони «завжди тут». Це нахабно, «завжди» бути «тут». Мені цим не заімпонуєш. Мені важливо, щоб була виконана робота… лише виконана робота!
АННА О, він дуже старанний і такий скромний, і йому, власне, видалося б комічним, якби хтось зауважив, що він завжди тут, і що він такий старанний; для нього, власне, ніхто не знаходить слова визнання, і це, напевно, також видалося б йому комічним. Я ще не обмінялася з ним навіть десятьма фразами, однак у мене створилося враження — ні, я перебільшую, я, звичайно, обмінялася з ним більше, ніж десятьма фразами, за два роки це буде вже дуже багато фраз. Я хотіла лише сказати, що створюється враження, ніби не обмінявся з ним більше, ніж десятьма фразами, цим, напевно, майже все сказано…
Дзвонить телефон.
АННА бере трубку — до генерального директора Вибачте. У телефон …Алло, так, ні, він уже пішов. Пане Лауренце, а чи могли б Ви ще на хвильку зайти сюди, так, у мене для Вас щось є, це було б так мило з Вашого боку, якби Ви змогли це взяти на себе. Вона сміється. Щезнув! Він уже йде… Кладе трубку.
ГЕНЕРАЛЬНИЙ ДИРЕКТОР Скажіть йому, він уже може йти додому, я б надав перевагу тому, щоб він пішов, ніж би робив у такий безсоромний спосіб надлишкові години. Принесіть мені моє пальто. Нехай Лауренц потім замкне.
АННА Так, цієї ж миті. Чути, як вона йде геть.
ЛАУРЕНЦ — відчиняються двері, чути кроки, які наближаються — Доброго вечора… панна Анна… уже пішла?… Я, мабуть, мав би забрати друкарську машинку, завтра її треба віддати до ремонту… «Е» так слабо вдаряє.
ГЕНЕРАЛЬНИЙ ДИРЕКТОР Гм.
АННА повертається Ось прошу, я знайшла й рукавиці, я знала, що Ви маєте звичку класти рукавиці на підвіконня… Як на мене, це так оригінально.
ГЕНЕРАЛЬНИЙ ДИРЕКТОР Оригінально? Що? Гм. На добраніч, і дивіться, не затримуйтеся.
АННА і ЛАУРЕНЦ водночас На добраніч, пане генеральний директоре.
АННА Пане Лауренце, Ви можете йти, я хотіла сказати Вам, шеф вважає, що Ви не мусите завжди останнім залишати приміщення. Ви ж знаєте, він деколи надто упереджений, можливо, він сердився б і тоді, коли б Ви залишали приміщення першим, а зараз він сердиться саме тому, що Ви йдете останнім… прошу, зрозумійте це правильно, я думаю, Вам треба ставитися до цього не так серйозно.
ЛАУРЕНЦ Так, так, розумію… ні, я, власне, не розумію, однак це так мило з Вашого боку, панно Анно, Ви завжди такі люб’язні… такі привітні до мене. Так.
АННА йде до дверей, там іще раз озирається Не забудьте лише витягнути ключі й віддати їх портьє. На добраніч. Чути, як зачиняються двері.
ЛАУРЕНЦ один, сам до себе Звичайно, я ж ніколи не забував… друкарська машинка. Ударяє по кількох клавішах на друкарській машинці. «Е» майже не видно… вікно вже зачинене… Ще раз пробує віконну ручку. Ключі… Виходить, зачиняє за собою двері, далі в коридорі, відкручує кран, миє руки, наспівує.
Спливає час, спливає час, зникає у воді,
Спадає темінь довкруги, та світло в глибині…
Спливає час, спливає час…
Отож… кран, так, звичайно… тут, напевно, мав би глянути сантехнік… він усе ще протікає… так, ось так… хто ж це мило забув… а, напевно Тремель… мило «Люкс»… так, гм. Сушить руки.
ПЕПІ Пане Лауренце, Вам принести пальто?
ЛАУРЕНЦ Ні, я Тобі дуже вдячний, Пепі. Іде до шафи, бере пальто, одягає його. Ти вже можеш іти.
ПЕПІ Гаразд, тоді на добраніч, пане Лауренце.
ЛАУРЕНЦ На добраніч. Він зачиняє двері, йде сходами далі, донизу. На добраніч, пане Вальдау…
ВАЛЬДАУ На добраніч!
Іде сходами.
ЛАУРЕНЦ стукає Ключі, пане Новак.
Відчиняється віконце портьє.
НОВАК А, пан Лауренц. Сьогодні Ви, однак, раніше, ніж звично…
ЛАУРЕНЦ Так, шеф дозволив мені…
НОВАК Ну так, «дозволив» — це добре, уже й так час…
ЛАУРЕНЦ На добраніч, пане Новаку.
НОВАК На добраніч, пане Лауренце, і скажіть-бо завтра Тренцінґер, щоб вона хоч деколи в мене теж прибирала. Порохи — завтовшки з палець…
ЛАУРЕНЦ Звичайно, пане Новаку. Отож, на добраніч…
Виходить на вулицю. Вуличний шум. Лауренц знову наспівує пісню:
Спливає час, спливає час…
Далі — під час ходьби вулицею.
ДАМА Знаєте, моя дорога, вона так співала високе До… мов соловейко…
ІНША ДАМА Кажуть, що вона з диригентом…
ПЕРЕХОЖИЙ Однак я кажу Тобі, що це — востаннє, справді востаннє… Ти мене ще не знаєш…
ЛАУРЕНЦ Спадає темінь довкруги… та світло в глибині…
ДАМА Від Корені я цього ніколи не сподівалася, ніколи, ніколи! Він має вже зрозуміти, що втратив через це повагу всіх пристойних людей…
ХЛОПЧИНА Я знаю на стоянці крамничку, де тепер є ще морозиво…
ІНШИЙ ХЛОПЧИНА Якщо Ти позичиш мені кілька монет…
ПЕРША ЖІНКА З НАРОДУ Мертвий, ні, убивця.
ДРУГА ЖІНКА З НАРОДУ Та поліція знову, як завжди, не квапилася.
ПЕРША ЖІНКА З НАРОДУ Який жах… перерізав горло…
ЛАУРЕНЦ Спадає темінь довкруги…
Шум: звук м’яких автомобільних коліс на великій, широкій вулиці, такій, як Кертнерштрассе[3], спочатку віддалений, потім щораз дужчий, усі люди зупиняються. Свисток.
ПОЛІЦЕЙСЬКИЙ Гей, Ви, на червоне світло вулиці не переходять! Ви що, не чуєте? Інші стоять і чекають. Пане! Так, Ви!
Чути, як натовп починає рухатися, машини, які наближаються, гальмують.
МАНДЛЬ Привіт, Лауренце, то це були Ви?
ЛАУРЕНЦ Ісусе, пан Мандль!
МАНДЛЬ Він добряче горлав на Вас, чи не так? Ви вже дорогою додому — а чи ще задля Вашої улюбленої фірми?
ЛАУРЕНЦ Ні, я дорогою не задля улюбленої, не задля фірми, хоча й не прямую додому. Я живу в сьомому районі. Сьогодні я пішов з роботи раніше. Мені хочеться ще трішки пройтися…
МАНДЛЬ О, тоді я принаймні не єдиний. Мені, власне, потрібно ще дещо купити, у моєї жінки, знаєте, день народження.
