Гноми і забіяки - Казис Казисович Сая
(Це в Расуте завелися якісь таємниці, і вона заспокоїла Гедрюса, сказавши, що Шюрпе живий і здоровий. Більше ні слова Гедрюс од неї не витяг.)
— Тобі лист… — мовив Мікас, одвівши Гедрюса вбік.
— Від кого?
— Прочитаєш — знатимеш, — відповів Мікас і витяг з кишені складений трикутником аркушик.
Гедрюс, здивувавшись і почервонівши, прочитав:
«Гедрюсику!
Ти мені подобаїся. Бо ти дуже цікавий хлопиць і хорошій друг. Напиши мині листа
Дженні».— Але ж це ти писав, — сказав Гедрюс, пригадавши, що Януте тільки цього року вперше піде до школи.
— Я, — погодився Мікас. — Але вона мене попросила.
— Слово честі?
— Звісно!
— З помилок зрозумів, що ти… — промимрив задоволений Гедрюс.
— Де помилки, де?! Вона тобі від щирого серця, а він помилки шукає!..
Насправді Гедрюс не про помилки думав. Він жалкував, що не пішов тоді до них на цепеліни, і водночас дуже радів, що Януте написала йому. Хай і з помилками, хай і Мікаса Розбійника рукою…
— А де ж адреса? — раптом згадав Гедрюс.
— Але ж ти зараз не писатимеш. Треба буде — скажеш, я тобі дам.
— На всякий випадок ти мені завтра принеси, добре?
— А сам уже й прийти не можеш? Дорогу забув? — почав дорікати самотній Розбійник.
Зрештою, домовилися: завтра вранці зустрінуться на півдорозі і підуть удвох по гриби. Потім Гедрюс попросив, щоб Мікас поговорив з Расуте. Чому вона стала такою мовчазною? Хоч би знову не надумалася з якого-небудь стогу летіти…
Є таке прислів'я: «Не варяться бульбусі, як хотілося б бабусі». А коли гномам був у голові тільки місяць, то Міглюс одразу ж заримував те прислів'я так:
Не так сходить місяченько, Як хотів би гномиченько…
— Годі віршувати… — непокоївся Аліс. —Тут хоч би дощу не було.
Небо так затягло хмарами, що сонця надвечір зовсім не було видно, а про місяць і говорити нічого.
— Пригадаймо, — сказав Лемтуріс, — коли він зійшов учора?
— Коли Шюрпе визволяли, — пригадав Єгіс, — місяць уже був вище за дерева. І трошки праворуч од мене…
— Гляди не помилися! — жартома попередив Міглюс. — Може, не місяць був праворуч від тебе, а ти від нього ліворуч?..
Тут уже загримав навіть Шюрпе, суворо вимагаючи серйозності.
— Не треба сваритися, — заступився за Міглюса Лемтуріс. — Добрі справи слід робити весело.
— Хтозна… — відгукнувся Єгіс. — Може, ми хочемо, щоб було добре, а вийде зле?
— Замерзне Лепутіс за зиму без своїх, — почав Вай-Вай. — Пам'ятаєте, який він був непрактичний.
— Дивіться на місяць, дивіться на місяць, — повторив Шюрпе.
— А може, помаленьку рушимо? — запропонував хтось із гномів. — Може, той місяць і не такий важливий? Важливіші наші подарунки…
Не спускаючи очей з місяця і тому перечіпляючись то за вивернуте коріння, то за хворостину чи зламаний гриб, гноми дійшли до кладки недалечко від того місця, де колись мало не втопилася Крива. Тут вони тільки й схаменулися: Расуте немає! А може, вона взагалі не прийде?
— Розумний ватажок послав би розвідника… — проголосив Єгіс, пронизуючи очима громаддя хмар.
— Я сам ходив, — відповів, анітрішки не образившись, Лемтуріс. — Расуте сказала, що прибіжить, не запізниться.
— Еге ж, прибіжить — на одній нозі…
— Мені здається, друзі, час починати, — промовив Шюрпе і запропонував Лемтурісові першим кинути свій дарунок.
Лемтуріс витяг обережно з пазухи гіллячку ялівцю з сімома зеленими ягідками і промовив:
— Тоді, пам'ятаєте, шість ягідок було зелених, а сьома чорна, — та, що попалася Лепутісові… Мені і зараз боляче згадувати. Хай ця гілочка нагадає йому, що ми всі, як оці ягоди, хочемо зеленіти разом.
Гноми почекали, поки по річечці пропливли ягоди, і глянули на Шюрпе. Він, пошукавши трохи, вийняв з пазухи той самий аркушик, якого бракувало в книзі, тремтячими руками знову зробив голуба й пустив його над водою.
- Я думаю, — розчулився учений, — коментарі тут зайві…
Гноми помовчали, хоч, відверто кажучи, той дарунок Шюрпе кожний зрозумів по-своєму. Може, паперовий голуб мав нагадати Лепутісові про його витівки? А може, як лист, повинен був висловити останню їхню надію? Голуб, схожий більше на чайку, сів на воду і поплив шукати того, кому його послали.
То один, то другий оглядалися гноми — Расуте не приходила.
— А я вкину заячого посліду, — заявив Аліс— Лепутіс, бувало, каже:
«Хочеш горішка? На ось…» І всучить кому-небудь заячу бурульку. А сам так заливається, що на нього й сердитись незручно було. Хай тепер йому нагадає…
Декому із гномів такий несерйозний дарунок не дуже сподобався, але всі знали, що на цей раз давати поради не можна. Хто що надумав — добре, погане, — вже не зміниш.
А Расуте ні духу…
Вай-Вай, дуже розхвилювавшись, знову відкрив свою коробочку з березової кори, вийняв Лепутісового носовичка, зав'язав на ньому одного вузлика, — щоб Лепутіс не забув до них повернутись, — і вкинув у воду… Хотів ще щось сказати, але
