Гноми і забіяки - Казис Казисович Сая
— Чао! — повторив Мікас.
Гедрюс навіть не підняв голови.
Расуте страх кортіло довідатись у Гедрюса, що значить оте «чао», але вона не спитала.
Не вперше караючи свого любого братика мовчанкою, Расуте вміла стриматися.
Лемтуріс ще рано-вранці хотів послати розвідника, щоби дізнатися, що нового на хуторі, а найголовніше — заспокоїти Шюрпе.
— Нічого з тим Шюрпе до вечора не станеться, — одразу ж засперечався Єгіс. — А щоб повезло ввечері, нам треба зброю готувати, а не в розвідку ходити.
Лемтуріс, не дочекавшись підтримки в інших, поступився. Хоч Єгіс і не був ватажком, але, якщо він так хоче, то хай керує цим походом. Єгіс так часто сперечався з Шюрпе, що, здавалося, вони коли-небудь стануть справжніми ворогами. Та зараз силачеві трапилася нагода довести Шюрпе свої братерські почуття і водночас продемонструвати, що то значить добре тренування.
Єгіс знайшов пужално і, примусивши усіх попотіти, прив'язав до нього камінця завбільшки з чимале яйце. Таким тараном можна було не лише вічко вибити, але, чого доброго, і стінку вулика. Однак невдовзі вияснилося, що цей прилад занадто важкий для гномів. До садиби вони його і вп'ятьох не дотягнуть. А якщо й дотягнуть, то не подужають підняти й розгойдати його. Тут Єгіс знову ушкварив довге повчання, обізвав усіх мазунами, тюхтіями і тільки після цього став робити інший, легший таран. Поки знайшов камінця, поки прив'язав і приробив петлі, щоб було за що взятися, то вже й півдня минуло. Лишилося трохи часу попоїсти, відпочити і — в похід, Шюрпе визволяти.
Хоч Міглюс і трудився нарівні з усіма, але якимсь чином устиг скласти для походу ще й нову пісню.
— То, може, випробуємо новий марш? — сказав він несподівано, коли гноми увечері вже збиралися нести тарана.
Всі, звичайно, підтримали його, бо гарні пісні ніколи не бувають зайві. Та що ніхто ще не знав ні мелодії, ні слів, Міглюсу довелося співати самому.
Гей, ховайтесь! Гноми сунуть! Скрізь нас чують! Вмить ховайтесь, Гей ви, велетні! Сарни і куниці, Ведмеді і вовки! Олені й лисиці, Свійські й хижаки!— І діти людей!.. — приліпив ще один рядок дуже задоволений Єгіс.
— Почекай, почекай! — вигукнув Аліс. — Таж казали: ми повинні ховатися, а не вони!
— А чому? — прикинувся Міглюс здивованим. — Адже ми нікому нічого злого не робимо… — І затяг другий куплет:
Гей, послухай! Геть з дороги! Гостріть вуха З остороги, Гей, великі!
Приспів тепер уже підхопили всі:
Сарни і куниці, Ведмеді і вовки! Олені й лисиці, Свійські й хижаки!
— І діти людей! — уперто вів своєї Єгіс.
— Домовлялись, домовлялись, — усе бубонів Аліс, — а він трах — і все пішло шкереберть…
— Співай, співай! — підганяв ватажок. — В тебе є ще куплети?
— Є!
Гей! А хто там? Геть копито! Гномів рота, Лиш пустіть — Відразу пройде!
Ватажок Лемтуріс, Шюрпе і Вай-Вай, Міглюс, Аліс, Єгіс…
— Лепутіса нема!.. — закінчили в один голос Єгіс і Лемтуріс.
— І Шюрпе нема, — нагадав Аліс.
— Вай-вай-вай!.. — забідкався перукар. — Рано співати почали, ой, рано…
— Не впадай у лірику… — сказав Єгіс. — Похідна пісня має бути бадьора, щоб краще надихати. Але, знову ж таки, для чого підкреслювати, що ватажок — Лемтуріс? Досить, маємо… Чи не можна якось інакше?.. Наприклад, так:
Єгіс найсильніший; Той, що пише вірші; Шюрпе наймудріший; Наш Вай-Вай та інші.— Звичайно, можна! — погодився Лемтуріс.
— А тепер він виділив себе. — сказав Міглюс. — Що ж тут краще?
Але Єгіс не розгубився:
— Якщо кажемо: «Гей! А хто там? Геть копито!», —значить, треба їх налякати… і в нас є силачі! Чи не так?
Та в цей час крізь дерева проти місяця заблищало озеро, забілів новий дах Гедрюсової хати, і слід було кінчати суперечки та пісні. Останній відтинок дороги до вулика гноми йшли мовчки і подумки повторювали: хоч би пощастило…
Оглядаючись, підійшли ближче, дивляться — що ж це? Вічко у вулику відколупане! А де ж полонений? Де ж Шюрпе?
— Казав же… — прошепотів Лемтуріс. — Казав же послати розвідника…
— Давай зайдемо, може, побачимо які-небудь сліди, — запропонував Міглюс.
— Гей, є тут хто-небудь?! — затарабанив по стіні Єгіс.
— Ага! Прошу! — обізвався із вулика вчений, видно, щойно від книги відірвався.
— Ґава! Геть учадів! —галасували гноми, залізаючи у вулик. — Чого ж ти тут сидиш? Таж вихід уже давно одколупано!
— Знаю, — відповів спокійно Шюрпе. — Всі думають, що мене тут уже немає, і ніхто сюди не лазить. Кіт утік, миша вибралася — така тиша та спокій — читай і хочеться.
— Спокій!.. — не стримав гніву Єгіс— Ми вже дві доби потіємо, страждаємо, а він сидить собі! Ходімо звідси, доки нас тут не замурували.
— Стривайте, стривайте, — почав учений. — Я тільки-но знайшов… Ось зараз… Дивіться, слухайте!
«Хто соловейком народився,
