Гноми і забіяки - Казис Казисович Сая
— Хай говорить, хай… — сказав перукар. — Усім надамо слово.
— Віднині, — провадив далі Єгіс, — я пропоную усіх великих живих істот, а з ними й людину, вважати ворогами! Нашими друзями можуть бути лише ті двоногі, четвероногі та шестиногі, які слабіші за нас, або такі ж, як і ми.
— Чи не занадто багато ворогів? — запитав Вай-Вай. — Адже з ворогами треба боротися.
— І будемо боротися! Так, як бджоли. Хай загинемо, але хоч раз ворога вжалимо. Я ще не закінчив… Замість робити всім добро, нам треба, друзі, тренуватися. Шюрпе якось розповів таку історію. Жив собі в лісі один чоловік. І скоїлося з ним лихо. Згоріла повітка, а вовки витяглії її розірвали його корову. Зосталося маленьке телятко, яке заховалося тоді в кущах. Побоюючись, щоб вовки не поцупили і теля, чоловік щовечора брав його на руки і виносив на горище. Минуло два роки, теля вже стало коровою, а чоловік, як і раніше, усе носив його на горище…
Гноми не витримали і пирснули зі сміху.
— Що? Не вірите? — розсердився Єгіс і оглянув слухачів, думаючи, як це йому свої слова та підтвердити ділом. Хоча поруч були Аліс та Міглюс, Єгіс підійшов до Лемтуріса, схопив його за поперек, підняв і шпурнув на кілька кроків у мох.
— Ось! — гукнув переможно. — Тепер ви самі побачили, що значить тренуватися! Якщо ми всі будемо носити рюкзаки і щодня докладатимемо в них по камінчику, по камінчику… то через рік нам заіграшку було б перевернути вулика.
— Оце така твоя серйозна пропозиція? — запитав Вай-Вай.
— Звичайно, серйозна! І тільки-но визволимо Шюрпе, відразу оберемо нового ватажка. А також пропоную створити новий марш. «Лемта, Лемта, Лемтуріс свій загін веде у ліс…» — глузливо процитував Єгіс, сплюнув і цим закінчив свою промову.
— Вай-вай-вай… — протяг перукар, осуджуючи Єгіса за бездушність. Помітив — Міглюс підняв руку. — Наступним просить слово наш поет. Дуже прошу говорити, але не кидатись один одним, як м'ячем, — хоч ви й дуже сильні…
Міглюсові це зауваження було непотрібне. Він говорив колюче, але спокійно, навіть з усмішкою.
— Не розуміючи, чому Єгіс усі лиха намагається спихнути на одного Лемтуріса, я ненароком подумав: а чи не хоче сам Єгіс ватажком стати? І, признатися, — Міглюс посміхнувся, — я злякався… Я уявив себе і своїх друзів з лантухом камінців за спиною, а навколо стільки ворогів, стільки нездар… що не знаєш, кого з них і жалити. Ні, ні, — підвищив голос Міглюс, — одразу скажу: не ображайся, Єгісе, але за тебе я голосувати не буду. А у нас, — ти ж знаєш, — треба, щоб рішення схвалювались одноголосно…
— Ну тебе, Міглюсе… — хитнувши головою, відгукнувся Єгіс. — Ти справжній поет…
— Дякую тобі, — відповів Міглюс. — А ти справжній важкоатлет. Хоч було б не зайве, коли б ти потренував ще й пам'ять. Тоді б не треба було нагадувати, що ти говорив про Гедрюса тоді, весною.
— А що ти пропонуєш? Що ти пропонуєш? — нетерпляче спитав Єгіс.
— Насамперед я розгляну твою пропозицію, — відповів Міглюс. — На Єгісову думку, всіх, хто дужчий за нас, • слід оголосити ворогами, а інших ми переможемо і станемо правителями черв'яків, горобців і мух, — так? А мені здається, що не всі люди однакові, так як один птах відрізняється від іншого, а гном від гнома. Пригадаймо Гедрюсового дідуся чи Расуте, яка нам ніколи нічого лихого не зробила.
— Але й нічого доброго, — знову не стримавшись, пробурчав Єгіс.
— Або ось ще: гляньте вгору. Там сидить Крук. Ви всі знаєте, — доки він там і мовчить, ми можемо тут галасувати… Наші добрі справи і взагалі доброта — це зерно, яке довго сходить. Тому, незважаючи на всі лиха, я стою на своєму: «Робімо добро, і буде добре». — «Не буде добре, — треба робити ще краще». Така вже наша гномівська доля… Дякую за увагу.
Хоча Міглюс і дуже добре закінчив, але головуючий був незадоволений.
— По-твоєму виходить, що нам не варто було ні говорити, ні збиратися тут. Що вже робимо, те й будемо робити. Як досі співали, так і будемо співати. Так?
— Щодо маршу, — відізвався Міглюс, — то звинувачуйте мене — я так написав. Лемтуріс навіть сердився…
— Сердився, а потім він йому сподобався! — вигукнув Єгіс.
— Добре. Набрид цей, створимо інший…
Потім попросив слова Аліс, який досі мовчав, а готуючись до виступу, нервово висмикував мох.
— Я коротко і ясно, — почав він. — Ми повинні більше вчитись у природи, а оці наші суперечки ні до чого — тренування з красномовства й не більше. Будь-хто із живих істот, угледівши людину, тікає від неї і всім, кого тільки зустріне, кричить: «Гей, ховайтесь!» Звір чи птах, великий чи малий, якою мовою не крикнув би, а ці слова — «Гей, ховайтесь!» — усі розуміють. Усім відомо, що з людиною не повоюєш, а дружити з нею — це все одно, що їй служити.
— Дозвольте репліку? — вигукнув Міглюс.
— Будь ласка, — погодився Вай-Вай.
— А це як служити, — Міглюс зробив наголос на слові «як».-— Навіть канарки, не кажучи вже про коней, собак, котів та бджіл, здружують людей. Не кажу, що всіх, але деяких людей саме тварини і зробили людьми!
— Не знаю… — розвів руками Аліс. — Якщо ми хочемо стати канарками, то Шюрпе чи не найшвидше досягне своєї мети, і нам немає ніякої рації його рятувати. Але для мене, наприклад, найгірше видовище — бачити птаха, білку чи ще якогось іншого лісового звіра в клітці. Краще загинути, ніж тішити своїми стражданнями того, хто тебе поневолив.
— Правильно! — вигукнув Єгіс так, що аж Крук здригнувся на верхівці ялинки.
— Чого ти
