Гноми і забіяки - Казис Казисович Сая

— Почекай, побудь… — схопив Гедрюс її за руку. — Я до нього ще заговорю, ти побачиш… Він мені все одно щось та скаже.

— Всі хлопці брехуни, — звільнивши руку, відрізала Януте. — А ти — із брехунів брехун!

— Зачекай, Януте… Побудь… — просив Гедрюс, ідучи поруч з нею садком. — Запитай у Расуте, коли хочеш. Ходімо, побачиш, яка в неї нога. Побачиш, як вона ходить на милицях. Януте!..

— Іди собі! — сердито кинула дівчинка і бігцем подалася до озера.

Гедрюса наче коза з ніг збила: ні плакати, ні кози доганяти. Постояв, загилив гриба поганку й повернувся до відкритого вулика.

— Чув?! — крикнув невидимому Шюрпе. — Через тебе я тепер брехуном став. Важко було тобі хоч двоє слів сказати? Ех! Доки не заговориш, я тебе звідси не випущу — і не сподівайся.

— Не грюкай, — спокійно сказав Шюрпе. — Вважай, що мене тут немає. Так буде краще і мені, і тобі.

— Але ж я знаю, що ти є! Адже я тебе чую.

— Якщо знаєш, ти не брехун…

— Як не брехун? Не тільки Януте — ніхто мені не вірить.

— Ну й хай не вірять. Аби ти знав, що кажеш правду, а не брешеш.

— А що з того? Все одно всі з мене сміються.

— А коли боїшся, що сміятимуться, то не розказуй того, що знаєш. Знаєш і знай собі на здоров'я. Запам'ятай: правда завжди більше вимагає, ніж дає. Бувало, люди за неї навіть на вогні згорали.

— А що вона дає? Що правда дає?..

Шюрпе відчув, що дуже далеко зайшов у своїх повчаннях, і задумався, як же це Гедрюсові пояснити.

— Наприклад, у мене, — усміхнувся гном, — коли я чогось не знаю, одразу починає свербіти потилиця. І не лише в мене — багато вчених від того й лисіють, що їм усе свербить, усе кортить щонайбільше віднайти правди.

— Брешеш, — відповів Гедрюс. — Мабуть, не тому…

— Може, й не тому, — погодився Шюрпе. — Із правди, як із штанів, можна вирости, і тоді доводиться шити нові. Правда, подекуди так і ходять без штанів…

— Напевно, якісь дикуни?..

— Так… Те ж саме і з правдою. Без неї ми були б дикунами.

— Зрозумів, — відповів Гедрюс. — Та поки ти не згодишся поговорити з усіма чи якогось вірша продекламувати, я тебе не випущу звідси — і все.

— Ні, — твердо відповів Шюрпе. — Я тобі не раб, і ти не примусиш мене робити те, чого я не хочу.

— Примушу!

— Ні!

— А що ти робитимеш, як я не дам тобі їсти? Шюрпе мовчав.

— Бджіл напущу! Димом задушу! Шюрпе мовчав.

— Хоча ти і вчений, і всякої там правди дошукуєшся, але я дужчий за тебе!

Шюрпе мовчав…

До Гедрюсової брехні, що так розсердила Януте, долучилася ще одна неприємність. Ідучи додому, дівчинка зірвала кілька пізніх суничок, вкинула їх у рота і раптом перекусила бридку блощицю.

«Це все той задавака Гедрюс винуватий», — геть розгнівалася дівчинка, випльовуючи смердючу блощицю. І чого її понесло до того хвалька? Ось прийде додому і розкаже хлопцям, хто минулої ночі лисенят випустив… Гедрюс бреше, то чому б і їй не збрехати?

А хлопці тим часом нишпорили по всіх кутках, шукаючи кота. Мікас Розбійник не витримав і вже сам смоктав те сало, яке взяли заманювати кота, а Чорного — ні слуху ні духу.

— Хитрий, — сказав Джім і відкинув ряднину, що нею мав накрити кота, коли той поласиться на сало й підійде до Мікаса.

— На злодієві шапка горить, — додав Розбійник. — Якби не винуватий, не ховався б.

А кіт у цей час шмиг із малини, де, мабуть, добряче виспався, і подався прямо до Януте. Дівчинка як і не пригостить, то хоч погладить. А Чорному кліщ уївся під бородою, добре було б, якби хто-небудь почухав…

— Дженні!

— Януте! — один поперед одного закричали хлопці. — Держи!

— Хапай його! Не пускай!

Коли б не та блощиця-смердючка та не Гедрюсові вигадки, Януте ніколи б не послухала їх. «Тікай, котику!» — гукнула б та ще й нагнала б. А зараз спершу присіла біля нього, погладила, почухала, а тоді — хап обома руками і держить.

Чорний, відчувши щось недобре, перестав муркотіти, пробував заглянути в обличчя Януте. Сумніву не було: добра Януте зрадила Чорного. А скільки він муркотів біля неї. Терся об її ноги!..

Занадто пізно випустив кігті Чорний. Джім з Мікасом уже наскочили з торбою, в яку складали рибу. Хоч як дряпався, все одно опинився на самому дні торби, де лежав заздалегідь приготовлений камінь.

Зав'язуючи мотузком торбу, Джім відчув, як у нього печуть руки, і побачив, що вони всі в крові од пазурів Чорного. За те ж саме лаяв і проклинав кота Мікас. Коли хлопці зовсім приготувалися віднести кота до річки, з хати вийшла Мікасова мама і покликала всіх на молоду картоплю з грибами.

Діти поклали торбу з котом під кущ жасмину й подалися до хати. Януте нагадала хлопцям, щоб вони помили руки, і завела розповідати, як Гедрюс тримає у вулику мишей, а всім хвастається, що впіймав гномів.

Тим часом кіт згукав до себе знайомих з усього