Гноми і забіяки - Казис Казисович Сая

Расуте лягла і довго зітхала та розхитувала зуба. Даремне вона відмовилася од тієї каші: зараз так хочеться чого-небудь пожувати! А коли Расуте голодна, вона завжди відчуває себе меншою.

«З завтрашнього дня, — вирішила, — буду все, все їсти. Візьму з собою сушеного сиру і куди тільки йтиму — гризтиму, щоб хоч ці зуби швидше повипадали».

І раптом — повернула язиком, зуб хрусь — і викотився, як горіх із шкаралупи. «Проковтнути його чи виплюнути? — подумала Расуте. — Куди краще — в лікарню чи в ту школу? Краще в школу. Там Мікас, Гедрюс, там живий куточок… Цікаво, що там роблять лисиці?»

Расуте відчинила одні білі двері, другі… За стіною чути, як Гедрюс щось відповыдає, а за залізними дверима з ґратами сумно так перемовляються мін? собою птахи і зітхають, гомонять звірята. На щастя, ті двері не замкнені.

Не встигла вона переступити порога, як одразу ж в усіх кутках, норах і коробках запищало, заверещало, зарохкало, заохкало. У великому зеленому бутлі потягувався вуж, марно намагаючись маленькою голівкою виштовхнути великого корка. На невеличкій дерев'яній коробці з засмученими лисенятами сиділа прив'язана за ногу сова. Розплющила здоровенні очі і прокричала:

— Расуте, врятуй!

Расуте здригнулась і, притуливши до губ пальця, показала, щоб сова мовчала. Птах зрозумів і підморгнув їй.

Дивлячись з надією на дівчинку, замовкли папуги і канарки. Утерши сльози, із своїх хаток вистромили голови черепахи. Крізь грати допитливо виглядав тхір. А білочка вскочила у своє колесо й почала швидко-швидко крутити його і, схиливши набік голову, усе дивилася на дівчинку — що та, побачивши це, скаже?

А Расуте хутенько відчинила вікно й дверцята у всіх клітках. Відчиняла і пошепки підганяла всіх упідряд:

— Тікайте, тікайте, тікайте!

Мов ті пиріжки, повкидала в пелену черепах, схопила їжака, і він чемно сказав: «Будь ласка, будь ласка», — Расуте навіть руки об нього поколола. Принесла звірят до вікна і, перехилившись через лутку, по черзі пустила усіх у поламані кущі жоржини, що їх весною посадили учні.

Коли задзвонив на перерву дзвінок, їй ще треба було відв'язати сову і випустити із бутля вужа. Корок Расуте витягла швидко, а от вузла на мотузку не могла ніяк розв'язати. Схопила зубами, а тут — хрусь! — виламався у неї ще один — передній зуб.

«Отепер-то вже справді зможу піти до школи, — радісно подумала вона. — Аби тільки ніхто не довідався, хто випустив тих нещасних звірят».

За дверима загомоніли діти. Треба ховатися. В одному з кутків Расуте побачила одежу на вішалці й полізла, щоб сховатися там.

Раптом — ох! Під одежею виявився ще один здоровенний, більший за неї, птах, якого Расуте не бачила. Сидить на ланцюзі, а на голову ще й стара порвана шинеля накинута. Коли б він був не такий великий, то Расуте подумала б, що то Мікасова Крива. Ні, ні, птах був не тільки більший, не тільки рябіший за Криву, але й розумніший за неї. Він прикрив Расуте своїми крильми, ще й одежу поправив дзьобом. Притулившись до теплого боку, Расуте почула, як заспокоююче б'ється в птаха серце: тук-тук, тук-тук…

Через вікно до Расуте долинув запах хліба й ковбаси, — значить у школі зараз велика перерва. Всі поїдять поспіхом, а тоді прийдуть дати звірятам кришок та шкоринок. Отже, треба поспішати, щоб визволити і цього птаха.

Ланцюг на нозі в нього примкнуто таким самим замочком, яким тато примикає свій велосипед. Отож треба покрутити чотири кружечки з літерами, щоб вийшло невідоме слово, наприклад, «коло», як у замочку татуся, — і замок одімкнеться.

«Ага!.. — зрозуміла Расуте. — То це, мабуть, Гедрюс приніс цей замок!» І вона почала швиденько крутити кружечки. Расуте добре знала, що друга літера «о», тому почала крутити з неї. Потім пригадала, що перша літера та, з якої починається ім'я Кудлика, і відшукала літеру «к». Знала Расуте ще кілька літер, але жодна з них для цього випадку не годилася.

«Фу!» — Расуте вилізла з-під крила, бо там стало жарко. Немає часу ні запитати у кого-небудь, ні подумати, з яких літер складається «ло».

Ось зараз набіжать зі шкоринками семикласники та восьмикласники. Як побачать, що вона тут накоїла, то зчинять ґвалт і назавжди виженуть Расуте із школи.

«Ло…» Даремно вона крутила змокрілі від поту останні два кружечки. Замок не відімкнувся. Може, ще яка-небудь літера з імені Кудлика тут пригодилася б? «Кудлик». Пробувала поділити ім'я песика на маленькі частинки. «К-у-д-лик»… Ні, не виходить!

Нарешті вона пригадала, як пишеться літера «л», схожа на крокву у новій сусідовій хаті. Оце саме та літера…

— Ей, дивіться, сова! — почула за вікном голос. — Наша сова втекла!

Нещасна, вона вдень нічого не бачить, тому, вилетівши у вікно, відразу ж сіла на покрівлю дровітні.

Почувши крик, до живого куточка вже бігли діти. Расуте перелякано крутила останній кружок. На краю у нього були вирізані шість літер. Між ними мала бути й «л».

Замок відімкнувся якраз у той момент, коли перший восьмикласник" увірвався до кімнати й остовпів, побачивши, що всі клітки порожні. Поки той недотепа, уткнувши в клітку носа, роздивлявся, чи не втік, бува, його тхір, а у дверях стовпилося ще кілька десятків учнів, величезний птах, скинувши з голови лахміття, схопив Расуте за сорочечку, змахнув крильми і вилетів у вікно.

Доброму птахові товстенька Расуте була, звичайно, затяжка. Пролітаючи над шкільним садом, вона повинна була підібгати ноги, щоб не зачепитися за вишні.

На спортивному майданчику, в шкільному городі та на дорозі підскакували і махали руками школярі — одні вітали, інші погрожували кулаками і шпурляли в птаха камінцями. На щастя, ніхто не влучив.

Птах почав озиратися, де