Гноми і забіяки - Казис Казисович Сая

Лемтуріс, Шюрпе, Аліс сіли верхи на гілку й помаленьку посовувалися до її верхівки, а Вай-Вай усе ще витирав носовичком росу, яку всі вже давно стерли.

Друзі повзли до тих пір, коли гілка під їхньою вагою прогнулася, а її вершина торкнулася води.

— Хватай дзьобом, хватай! — гукнув індичці Шюрпе.

Крива схопила вершечок, одщипнула півтора листочка і… лишилася сидіти на мілині. Гноми ще проповзли трохи вперед, «раз-два, раз-два» — розгойдали гілку і закричали:

— Хватай!

Індичка підтяглася і на цей раз схопила в дзьоба надійний шматок гілки. Та, схвильовані, вони якось не домовилися, що ж робити далі? Крива, не випускаючи гілки з дзьоба, попрямувала до берега, а гноми не встигли злізти з гілки, і всі четверо, як із трампліна, шубовснули У воду.

На щастя, всі вони уміли плавати. Та вода була не лише мокра, як казав Вай-Вай, а ще й крижана…

Коли б Крива сама не вимокла до останньої пір'їни, вона б запропонувала їм залізти до неї під крила і хоч трохи зігрітися, а зараз, — ну, що ж… Подякувала охриплим голосом, вибачилася, що завдала їм такого клопоту, і пошкандибала додому.

Ішла, ішла понад берегом і лиш надвечір побачила знайомі сосни і покрівлю повітки. Але сосни й будівлі були на другому березі річечки… Хоч річечка та була й неширока, і кожна більш-менш смілива курка перелетіла б її, але Крива, налякана і стомлена, летіти не наважувалася. Сяк-так вилізла на зігнуту вербу, настовбурчила пір'я і вирішила пересидіти там до сходу сонця.

Каченята довгенько ще хлюпались у річечці, скубли різну водяну травичку, змагалися, хто з них довше протримає під водою голову, і через ті веселощі й не подумали, що і в тихій затоці з ними може трапитися лихо.

Так воно й сталося. Тільки-но одне з них, трохи сміливіше, відплюю од лепехи, як з води де не взялася темна голова якогось страховиська. Воно роззявило зубасту пащу — каченя і писнути не встигло — миттю зникло під водою.

Ті, що залишилися, відчули, як по всій затоці пройшла хвиля, а разом з хвилею і страшна тінь щуки.

Злякавшись, каченята швидко випливли на берег і, жалібно кахкаючи, похилитали додому. Коли Мікас приніс їм їжу, він одразу побачив, що ці ненажери занепокоєні так не лише тому, що дуже зголодніли. Роздивився — аж немає Кривої! Порахував каченят — теж одного бракує…

Прибіг, сказав мамі, мама — татові, а тато вирішив, що це все лисиця накоїла.

Йдучи з роботи, Майстер бачив, як довгохвоста злодійка промайнула в кущах недалеко від хати.

— Шкода, що гвинтівки не було, — сказав Мікас.

— Не гвинтівки тобі треба, а доброї різки! — розсердився тато і крутнув Мікаса за вухо. — Казав же тобі — позатикай дірки в тину! Казав тобі чи ні?

— Я затикав, — запхикав Мікас, рятуючи вухо. — Джім хвіртку не зачинив.

— Тепер мені з каченят і очей не спускай, — звеліла Мікасові мама. — Мабуть, лисенятам тягає, якщо вже Кривої їй мало.

— Кабан тин підрив, ось що! — згадав ще одного винуватця Мікас. Його пойняла така злість, що він ладен був піти в повітку й намняти вуха тому пакосникові. Однак у цей час відчинилися двері і ввійшли Джім та Януте з повним капелюхом грибів — бабок та підосичників.

Почувши мову про лисичі каверзи, Джім змахнув із вій павутину і так загорлав, що аж кіт Чорний здригнувся:

— Знаю! Ми знайшли! Знаю, де вона живе!

— Ми знайшли такий собі горбок, — зацокотіла і Януте. — Я ще й кажу: що це, Джіме, тут поховано? Стільки піску!.. А далі дірка…

— Стривай, не торохти, —не дав їй закінчити Джім. — Насамперед я почув якийсь підозрілий запах. Наче і ведмедя, наче й лисиці. Я й кажу: десь тут має бути зоологічний сад.

— Ми ще й пір'я знайшли: — знову втрутилася Януте.

— Це я знайшов, а не ти… Дивимося — купа піску.

— А всередині щось пищить!..

— Якщо ти ще хоч раз писнеш… — смикнув Джім її за косу, — більше ніколи по гриби зі мною не підеш!

— Я й сама піду. Дивіться, — показала вона підосичника з червоною шапочкою, — оцього найкращого я знайшла. І оцей мій. Десь тут ще один…

— Поклади гриба! Говоримо ж про лисицю…

Джім як схопив гриба, так гарнісінька шапочка й одламалась. Януте опустила голову, і сльози, як горох, закапали прямо Чорному на спину. Кіт, що й так приязно терся біля її ніг, аж занявчав, співчуваючи дівчинці. Запала неприємна тиша, — навіть тато з мамою не знали, що сказати.

— Це все через ту лисицю, — промимрив Мікас.

— Якщо справді там її нора, — мовив серйозно тато, — ми ту розбійницю швидко викуримо.

Всі повеселіли, забувши свої кривди, й одразу ж заходилися виконувати все, що загадував їм Майстер. Назбирали ганчірок, клоччя, взяли заступ, мішок, пляшку з гасом. Мікас з Джімом озброїлися ще й палицями, і всі рушили до лисячої нори.

Розбійника мучила совість, що він не покликав на це полювання Гедрюса з Расуте та Кудлика. Собака тут був би дуже до речі, бо Джімів нюх все одно не зрівняти з Кудликовим нюхом. Вів, вів їх той Джім, крутився, крутився між молодими сосонками і нарешті зовсім розгубився…

— Хай тобі грець!.. — вигукнув з досадою. — Добре ж пам'ятаю — отут був пеньок.

— А от і