Гноми і забіяки - Казис Казисович Сая
Літунка щодня тренувалася і дивувала своїми успіхами усіх птахів і людей на подвір'ї. Вона легко перелітала тин і сідала на копицю-сіна.
Там, бувало, посидить, почистить пір'я, обдивиться навкруги і, — скажемо правду, — почне сама себе підбадьорювати, бо знятися Літунці було завжди страшніше, ніж вилетіти на копицю.
Лелеченята вже розправляли крила, видно, збиралися летіти на стерню по коників, а ті золоті соснові гілки все ще були недосяжні для індички; інші ж високі предмети Літунці здавалися занадто низькими.
Отак, не передбачаючи ніяких неприємностей, вона вилетіла на журавель, яким тягали з колодязя воду. Колода захиталася, заскрипіла, і індичка замалим не впала вниз, туди, де зяяла страшна безодня. Злякавшись, вона міцно обхопила кігтями гладеньке дерево й подумала: «Посиджу трохи, заспокоюсь; а тоді й на землю спущуся». А тут повіяв вітерець, і колода з птахом почала гойдатись. Індичка здригалася, махала крильми, та ніяк не могла від тієї колоди відштовхнутися.
Нарешті однією ногою вона зачепилася за ланцюг, до якого була прикріплена вертикальна жердина, обхопила його всіма своїми кігтями і вирішила почекати, поки той лихий вітер хоч трохи стихне.
Саме в цей час з відром у руках вийшов з хати Мікас. Він був дуже веселий і радісний, бо сьогодні святкували його день народження, про який сам Мікас зовсім забув. Але мама, розбудивши його вранці, поцілувала, звеліла ввечері запросити Расуте з Гедрюсом і замісила солодкого пирога.
Тато вже пішов на роботу, але Мікас відчув, що й він принесе йому якийсь подарунок. Ой, коли б того пирога та швидше спекли! І коли б вечір швидше надходив!
Жартуючи, а може, щоб сонце не било в очі, Мікас надів відро на голову. Кілька холодних крапель покотилося за комір, і він, стенувши від несподіванки плечима, скинув відро на землю. Індичка, злякавшись гуркоту, замахала крильми. Мікас підняв голову, здивувався: якийсь величезний птах б'ється на журавлі! Чи то, бува, не орел?! Він уже збирався бігти сказати про це мамі, як раптом зрозумів — та це ж та індичка-пустунка…
— Кишш, ти! — нагримав він на неї розчаровано. — Ще пір'я в колодязь налетить.
Побачивши, що індичка не слухається, Мікас набрав камінчиків, грудок і ну кидати на птаха. Пустив першого — не вцілив, другого, третього…
Мікасова мама побачила це у вікно й загукала:
— Що ти робиш?! Що ти робиш?!
Та поки вона зчистила з рук тісто й вибігла з хати, індичка з підбитою ногою вже стрибала по грядках.
— Що вона тобі зробила, розбійнику? А коли б тебе хто-небудь отак камінцем?! — сварилася мама і тут же, лагідно примовляючи до індички, ловила птицю. А та, нещасна, скакала між капустою, опираючись на крила. Мікас уже не наважувався й допомогти мамі. Потинявшись у подвір'ї, він поплентався в березняк, сів під деревом і гірко заплакав. Шкода було, що скривдив птаха й зіпсував свято. Мікаса вже не вабив навіть запашний пиріг.
Коли б хоч знав, за що скривдив ту індичку. Вона ж йому нічогісінько поганого не зробила. Просто набридли ті індики — усе ходять та й ходять під хатою, усе голодні й голодні…
Трохи заспокоївшись, Мікас прийшов додому. Біля сінника вже стояли Гедрюс у новій картатій сорочці, Расуте з блакитним бантом на голові та мама з татом. Мама обома руками тримала індичку, а тато прив'язував їй до ноги трісочку. Побачивши Мікаса, всі довго мовчали, аж поки Расуте не витримала і засокоріла:
— Такий уже безсердечний… Такий уже розбійник. Із розбійників розбійник.
— Я хотів її тільки налякати… — тихо промовив Мікас, воліючи, щоб його ще полаяли, щоб і тато що-небудь сказав або й паска дав. Хай би він, Мікас, дістав по заслузі, але щоб знову все було так, як і раніше.
Однак тато на Мікаса й не глянув, а, закінчивши перев'язувати індичку, сказав мамі:
— Пусти, подивимося… А дітям:
— Одійдіть трохи далі, не лякайте її.
Індичка пошкандибала за повітку. Тато, не промовивши більше ні слова, пішов до хати, мама — в повітку, а Расуте знову повторила:
— Розбійник! Ходімо, Гедрюсе, додому, якщо він такий…
— Зачекайте, — почав Мікас— Мама пирога спече.
— Пирога… — обізвався й Гедрюс. — Скажи спасибі, що не відлупцювали.
— Я знаю… Я й не хочу. Але вам пирога дадуть.
Гедрюс подумав, подумав, щось мацаючи в кишені, потім витяг пістонного револьвера і сказав:
— Ось. Це тобі на день народження.
— Будеш справжній розбійник, — знову вжалила Расуте. — Бідній індичці ногу перебив!
Цілу зиму Крива просиділа, мов у в'язниці, разом з курми, які страшенно остогидли їй своїм постійним ойканням:
— Ой-ой-ой… Буду нестися! Буду нестися!..
Друга:
— А знесеш, де подінеш? А знесеш, де подінеш?!
Як тільки Крива дочекалася весни, нагледіла собі у загорожі куточок подалі від усіх і стала там нести великі, у ластовинні яйця. Нікому не хвалилася, в загорожі без діла не тинялася, але все одно якийсь шибеник знайшов гніздо і покрав усе її багатство. Залишилося одне-однісіньке яйце і те не з найкращих. Пожурилася-пожурилася Крива, потім знесла ще одне — останнє і сіла їх висиджувати. Думала — вилупиться двійко маленьких, будуть нові турботи, буде радість…
Але де там!.. Прийшов Мікас рубати лозу, побачив, що сидить Крива, і побіг мамі сказати. А мама вирішила, що сидіти на яйцях у загорожі індичці буде незручно — і дощ ітиме, і коти тут лазять… Зробила в сіннику гарне гніздо, наклала туди синюватих яєць і, привітно примовляючи, посадила в нього індичку:
— Висиджуй, Кривенька, висиджуй…
Індичці не
