Гноми і забіяки - Казис Казисович Сая

боліла (коли б не Мікас, то Гедрюс в окулярах не спіткнувся б і не впав), переконалися, що бідний Кудлик справді-таки шкутильгає. Тільки Йонасові здавалося, що підбито праву лапу, а Кріштупас запевняв, що ліву. Хлопці, сперечаючись, були б до бійки дійшли, якби в цю мить Расуте мудро не зауважила:

— Хтозна, може, той негідник і другу підбив.

По цьому гості знову забажали оглянути песика. Та Кудлик гриз курячі кісточки, яких тітонька також не забула привезти, і зовсім не бажав показуватися перед експертами. А коли вони знову почали мацати й шукати підбите сухожилля, Кудлик загарчав і дряпнув Кріштупаса за мізинчик. Хлопець схопив пальця в рота і вже намірився бігти до тітоньки, але Гедрюс тоном дорослого зупинив його:

— Не варто… Потримай у роті, тоді прикладемо подорожника, і воно загоїться.

Отож Кріштупас, смокчучи пальця, пішов разом з усіма подивитися на ос. Бідні поневолені оси жалібно гули, а кілька з них уже встигли прогризти в мішечку маленьку дірочку. Мішечок з осами гості порівняли з бомбою. Лишилося тільки подумати, хто і як підсуне її Мікасові Розбійнику. А він, ясна річ, такого чудесного дня теж не сидить, удома.

— Він або рибу ловить, — думала вголос Расуте, — або пішов у порубку збирати полуниці.

— А ми зараз перевіримо, — сказав Гедрюс, раптом відчувши себе ватажком загону.

Вони взяли мішечок з осами, сіли в човен і погребли до того місця, де Мікас завжди вудив рибу. На цей раз кладка в очереті була порожня. Тоді вони відпливли трошки назад і повернули в сагу, за якою була порубка, що вже заросла молодими сосонками, берізками й малиною.

Вони ще й не вилізли на берег, як почули Мікасів голос. Розбійник збирав ягоди не сам і гукав до когось:

— Ей, ідіть сюди! Тут їх повнісінько!.. Аж земля червона.

— їжте, їжте, наїдайтеся, — промовив Гедрюс, прибираючи бойового вигляду. — Ми ті полуниці швидко окупуємо.

Трохи посперечавшись, змовники вирішили послати з осами Расуте. Хай вона покладе мішечок на стежку чи на пеньок, а зустрівши Мікаса, скаже: «От лихо! Загубила гостинця, що тітонька мені з Вільнюса привезла. Допоможіть знайти». А як тільки побачить, що Мікас іде до «бомби», — хай одразу ж біжить додому.

— Та знаю вже, знаю, знаю, — втрачала терпіння Расуте. — Ну, їдьте, їдьте собі!

Хлопчики попливли, а вона, закинувши мішечок за спину, попрямувала в той бік, звідкіля долинав Мікасів голос.

— Ау! — крикнула Расуте, побачивши три зігнуті спини. — Багато ягід назбирали?

Біля Мікаса стояв ще один розбійник у вузесеньких штанцях з широким поясом і в старому капелюсі, загнутому по-ковбойськи. Трошки менша за нього дівчинка, теж у довгих смугастих штанях, напевно, була його сестрою.

— Чого лякаєш?! — сплюнув Мікас. — Куди поділа Гедрюса, що він і не показується?

— Мабуть, боїться, — докинув «ковбой». — Ото нам'яли б йому боки, коли б показався.

Видно було, що Мікасові гості теж знали всі подробиці сварки і, звичайно, були на боці свого господаря. (Незнайомий здоровань і чорнява дівчинка, які з'явилися на подвір'ї у Мікаса, — це й був той злощасний вузлик, якого не розв'язав Лепутіс. Чого доброго, він і зараз допроводжував додому гадючі сльози із зав'язаним вузликом на полі піджачка.)

— У нас теж є гості, — сказала Расуте, — Кріштупас з Йонасом приїхали.

— Гм… їздять до всяких погорільців… А де ж вони житимуть? Ще ж сіна не косили.

— А ми поставили намет! — похвалилася Расуте. — Настелили папороті, моху — вийшло так гарно!

— Ну, то залазьте туди і сидіть там. Ану забирайся звідси! — почав Мікас.

— Чого ти, Мікасе, сердишся? А ви часом не знаходили такого синенького мішечка? Тітонька наклала в нього повно пирогів та цукерок, а я, дурна, десь тут поклала, а тепер не можу знайти.

— А окуляри знайшли? — поцікавився «ковбой».

— Ні. Тато нові замовив.

— Може, дати йому від нашого мотоцикла? — запитав чи похвастався «ковбой».

— А наша тітонька приїхала на «Волзі»! — не здавалася Расуте. — Знайдіть мішечок, то й вам дам по цукерці.

— А де ж ти його загубила? — трохи пом'якшав Розбійник.

— Та десь на пеньок поклала; збирала, збирала полуниці і загубила. Такий гарний мішечок…

— Ходімо, — сказав «ковбой». — Та, якщо знайдемо, гляди — пополам!

Расуте трошки пройшла, оглядаючись навсебіч, ніби шукаючи мішечка, тоді присіла, наче полуницю побачила, й гульк у кущі і зникла.

— Де ж та роззява? — вигукнув «ковбой». — Дженні уже знайшла.

— Але ж, дивіться, тут повно якихось мух, — сказала Януте, дівчинка в смугастих штанях, яку брат «по-ковбойському» називав Дженні. Він сам був Рімас, але вимагав, щоб його називали тільки Джімом.

— А що мені придумати? — спитав одного разу Мікас.

— Майкл! — відповів Джім. — Майкл Розбійник. Ол райт! — і весело поплескав Мікаса по плечу. Розбійник усміхнувся і задоволено почухав веснянкуватого носа.

Не дочекавшись Расуте, всі троє почали розглядати, що ж у тому мішечку.

— Якщо він зав'язаний кісничком, то як же туди поналазило стільки ґедзів чи мух? — дивувався Майкл.

Вони відчували: тут щось не те, але й гадки не мали, що в мішечку повно ос.

Не встигли діти розв'язати мішечка, як розлючені оси напали на браву трійку і почали жалити у голову, обличчя й руки. Дженні, Джім і Розбійник покинули мішечок і з вереском, розмахуючи руками, кинулися щодуху до озера.

А Расуте вилізла з густої ліщини і, пританцьовуючи та плескаючи від радості в долоні, понад озером, кущами, мерщій подалася до своїх