Гноми і забіяки - Казис Казисович Сая
Але маючи лише по одній вільній руці та ще й задихаючись без повітря, гноми довго витримати не могли. А їхні слабенькі уколи ще більше гнівили Пацюка. Він то скаламучував воду, то нападав і ставав дедалі страшнішим од люті.
Лемтуріс наказав скинути рюкзаки. В розпалі бою та ще з однією рукою, це було важко зробити. Зате вони знали, що коли рюкзаки випливуть на поверхню, друзі негайно прийдуть на поміч, і тому билися до останнього.
Побачивши ще трьох озброєних гномів, Пацюк одразу ж притих і заховався в своєму лабіринті. Здавалося, полонені могли полегшено зітхнути. Але як ти легше зітхнеш у воді? Треба було щось робити. Як розкрити ті черепашки? Про це навіть Шюрпе ніде не читав.
— Може, спробувати як-небудь полоскотати їх? — запропонував Міглюс— Може, вони засміються?
— Та вони ж усі костяні, — сказав Вай-Вай. — Коли б вони мали хоч пахву, чи що…
— У них є підошва, — пояснив Аліс, — але вони втягнули її всередину.
— Я їм що-небудь розповім, — обізвався Шюрпе. — Таж вони сидять собі у своїй шкаралупі і не знають, що мають дуже цікавих родичів. Може, розкриються, коли почують про це.
І Шюрпе почав мовою молюсків розповідати про теплі моря, в яких живуть сестри черепашок і носять у собі перлини. Вони не повзають по дну безсердечними, холодними, до всього байдужими, а вирощують у своїх черепашках чудесну, схожу на срібло, горошинку. Та горошинка вічно випромінює ніжну теплоту й називається перлиною. Хто виростить її, тому може позаздрити навіть соловейко…
Але черепашки не розкривалися. Навпаки, відчуваючи свою мізерність, вони ще міцніше стиснули перламутрові стулки. Шюрпе замовк і збентежено-сумно розвів руками.
— Перекладай! — крикнув йому Лемтуріс, майже задихаючись. — Я спробую.
— Слухайте, молюски! — тихо почав він, зберігаючи силу, а Шюрпе був за перекладача й гучномовця. — Ви живі істоти чи безсердечні скрині в коморі Однорукого?! Гляньте навкруги! Тут так гарно, а ви крізь свої шкаралупи не бачите, ні як розпускаються лілеї, ні як виграють веселі, вільні рибки. Хіба ви не бачите, що ви тут найжалюгідніші істоти? Гляньте, як зараз тремтять од страху вуса у вашого пана, і ви повеселішаєте. Підповзіть, поки гримить грім, до нього, схопіть за вуса і побачите, як він уклякне перед вами на коліна…
Лемтурісові бракувало повітря, він зблід і вже не мав сили говорити. Але, на щастя, черепашкам досить було й цього. Почувши, що в Однорукого тремтять од страху вуса, вони почали одна за одною усміхатись, усміхатись і раптом дружно зареготали. Гноми без баласту відразу ж піднялися на поверхню, несучи в затерплих кулачках кожен по кілька дорогоцінних кристаликів.
У воді зосталися Шюрпе, Міглюс та Вай-Вай. Учений побажав черепашкам жити сміливими, веселими і довго-довго сміятися, — словом, бути такими, як говорив Лемтуріс. І всі троє чемно попрощалися, викинувши свої камінчики.
Здається, все скінчилося щасливо, але, повилазивши на латаття, гноми побачили, що котрогось із них ще немає.
— А де ж Лепутіс?
На тому місці, де він розмовляв з бабкою, лежав рюкзак, а поверх нього стирчав маленький Лепутісів капелюшок.
— Полетів, неслух! — догадався Міглюс. — Казав же йому, попереджав, що надходить гроза… І що з таким робити?
— Вже накрапає, ми й так намучилися, вимокли і повинні його чекати! — гнівався Єгіс. — Всипати б йому березової каші, щоб запам'ятав!
Тут сяйнула блискавка, і такий грім ударив, що навіть гаї причаїлися. Краплини затарабанили по лататтю. Гноми, сковзаючись, стрибали з листка на листок, щоб вибратися на берег. Але поки вони дісталися до найближчих дерев, їх уже добре виправ дощ. А тут ще сипонув град. У тих, що не встигли сховатися під деревами, навіть під капелюхами набігли гулі-могозулі.
Тепер гномам здавалося, що всі ці неприємності, всі напасті з'явилися лише через того невгамовного пустуна.
Коли б не Лепутіс, вони давно б уже сиділи в якомусь дуплі, а то й у білочки гостювали б.
— Я його за це покараю — обстрижу його кудлату чуприну, — сказав Вай-Вай, геть увесь побитий градом.
— Важить не те, що росте на голові, а те, що виростає в голові, — по-вченому заперечив Шюрпе. — Хай він краще прочитає усю «Велику енциклопедію гномів» — від першого до сто першого тому! Буде й тілу покара й розуму користь.
— Тільки ослабне та посивіє, — не погоджувався Єгіс. — Дати б йому сто штук товстих мітлиць, тоді б знав, як старших не слухати.
Поки вони так сперечалися, позалазивши під ялинки, чорна хмара посунула далі і виглянуло червонясте, наче вмите, вечірнє сонце. Черкнуло променем, ніби пальцем, по росяному обрію, і на тому місці заграла веселка. І тоді, мов крізь вогненні ворота, замиготіла крильцями бабка. Пілот Лепутіс, весело поблискуючи зубами, роздивлявся, де його товариші.
А товариші, яким зовсім урвався терпець, розмахували руками, доки не вирішили таки покарати неслухняного відразу всіма трьома карами: і обстригти, і відшмагати, і посадити читати томи енциклопедії.
Тут Лепутіс скерував до них свого літака і весело вигукнув:
— Бачили, як літав! Як гарно! Ми облітали весь чагарник, і я побачив, де ховається гадюка. — Він обстріляв усіх щасливими оченятами і запитав: — А як ви тут? Дістали пісочку?
Лемтуріс дивився на нього й усміхався. «Він такий щасливий — як же його лаяти чи бити?..»
Щось подібне думав і Вай-Вай: «Лепутісові так до лиця білий чуб — хай собі з ним ходить…»
«А енциклопедію я йому все одно принесу, — вирішив Шюрпе. — Хай хоч на картинки подивиться…»
Отаким був той Лепутіс, що його хотілося і добряче відшмагати, і водночас приголубити.
