Гноми і забіяки - Казис Казисович Сая

На другий день гноми відпочивали. Шюрпе переглядав словника мови ужів та гадюк. Міглюс лежав горілиць у білій конюшині і стиха замріяно наспівував:

Інші збирали полуниці і нанизували їх на метлюг. Лепутісові, який найменше стомився, доручили провідати Расуте, Гедрюса та Мікаса Розбійника.

Що там чути?

Лепутіс ще не вмів писати, і щоб не забути чого, зав'язував на носовій хустинці вузлики. Тому, шукаючи свого носовичка, Лепутіс, бувало, казав: «Де це мій записник?»

На цей раз гномик повернувся з вузликом не лише на чотирьох ріжках хустинки, а й на полах свого піджачка. Всі побачили, що в Лепутіса багато новин.

Він зачекав, доки всі зберуться, а Шюрпе закриє словника, витяг «записник» і, розв'язуючи вузлик за вузликом, почав розповідати.

Насамперед гноми довідалися про вчорашні події: як Гедрюс забив ногу, а Кудлик укусив Мікаса за литку. Вдома Розбійник порізав гумову грілку, в яку мама наливала гарячої води й гріла собі боки, і зробив рогатку. За це Мікаса сьогодні вранці відшмагали.

Розбійник переплакав, назбирав камінців і, підстерігши Кудлика, вистрелив йому в задню лапку.

Песик заскавулів, Гедрюс вибіг з хати і побачив Мікаса, який тікав поза кущами.

— Тепер вони всі накульгують, — розв'язав Лепутіс останнього ріжечка. — У Гедрюса — коліно, у Мікаса — литка, а в Кудлика — сухожилля. Поки що одна Расуте бігає здорова. Ну… — обдивився носовичка розвідник, — це, мабуть, і все.

— А вузлики на полах? — запитали гномики.

— А-а!.. — пригадав Лепутіс— То Расуте з Гедрюсом поклялися неодмінно помститися Мікасові за Кудлика. Весь час перешіптуються, шукають якогось мішечка. Та що вони тому Розбійникові зроблять? — Лепутіс знизав плечима. — Може, утоплять?.. А… ще один вузлик — вже й забув про що…

— Ну, подумай, пригадай, — підохочували друзі.

Лепутіс шкріб, шкріб свою біляву потилицю, та нічого так і не вишкріб.

Ото й лишився на полі один вузлик нерозгаданий.

— Усі троє накульгують… — повторив Лемтуріс. — А наші ще й кажуть, чи варто морочитися з тими окулярами. Як Шюрпе перекладає звірятам, пташкам і молюскам нашу мову, так і Гедрюс, коли б нас бачив, міг би розповісти іншим про наші пригоди та різні таємниці природи, що їх ми стільки знаємо… А то вони нічого не бачать і б'ються знічев'я.

— Найгірше буде тоді, коли їм і битися набридне. Отак і люди інколи, як ті черепашки, — позачиняють усі двері, залізуть у яке-небудь тепле місцечко та й сидять. І нічого вже гарного й не бачать.

— Гаразд, — сказав ватажок. — Геть сумніви! Краще докладно обговорімо завтрашній похід. Чи всі подумали, що нам треба з собою взяти?

— Страшенно важка мова, — поскаржився Шюрпе. — Без жодної голосної! Усе С, Ж, З, ПІ та ще кілька приголосних.

— Я раджу взяти цибулі, — відгукнувся Єгіс. Він дуже пишався з цієї пропозиції.

— Гаразд, — погодився Лемтуріс. — Хто ще що пропонує?

— Я вважаю, що добре було б узяти їжака, — обізвався Аліс. — Якщо гадюка на нас нападе, то їжак захистить.

Усі зраділи.

Гноми їжака дуже любили і завжди шукали нагоди взяти його з собою в похід.

— А я думаю про дудочку, — сказав Міглюс. — ПІюрпе каже, що гадюки люблять музику.

— Але ж ми йдемо по сльози! — здивувався Єгіс. — Нам треба буде гадюку до сліз довести, а не розвеселяти.

— Від радості теж часто плачуть, — як і завпеди, заперечив йому Шюрпе.

— Мені здається, — докинув Аліс, — що звірята та пташки плачуть лише тоді, коли їх кривдять. Якось діти збили ластівчине гніздо з усіма ластовенятами… Бідна матуся сіла на лозовий тин та як завела плакати — од її сліз аж лоза зазеленіла.

— Ой-ой-ой! Лепутісе, що з тобою?

— Ластівки шкода… — відповів той, шморгаючи носом і витираючись капелюшком.

— Отож-то й воно, — зітхнув Лемтуріс. — Ми не маємо права кривдити навіть гадюки. А як ті сльози дістати — про це ще ніхто не розповів і не написав.

Один зітхнув, другий кашлянув, а третій безнадійно махнув рукою.

Але всі гуртом поклали собі рушити в похід завтра ж, як тільки спаде роса, щоб десь опівдні бути вже в гадюки.

В чагарнику Лепутіс показав корча, навколо якого росла малина. Це тут він, коли летів, помітив гадюку Строкатку. Лемтуріс звелів Алісові з їжаком залишитись у малині, а іншим порадив трошки відстати, щоб такий гурт часом не сполохав гадюки. А сам з Шюрпе, оглядаючись, рушив до корча.

Строкатка, химерно скрутившись, лежала в заглибинці на корчі і грілася на сонці.

— Пшш-пшш, с-с! — привітався до неї Шюрпе і вклонився.

Гадюка підвела голову, лизь-лизь роздвоєним язичком, пронизала їх злими оченятами і лише тоді відповіла на привітання.

Поки Шюрпе по-всякому сичав, — пояснював, хто вони і звідки прийшли, — це в нього виходило, а коли настав час просити сліз, учений розгубився. Геть зніяковівши, він почав цікавитися здоров'ям гадюки, розпитувати, чи багато в цьому році журавлини в чагарнику і, зрештою, почав таке городити, що Строкатка сама не витримала і запитала, чого ж вони од неї хочуть?

— Моїх сліз?! — здивувалась і розгнівалася гадюка. — То ось для чого вони принесли з собою відро! Нахаби!.. Я вам не крокодил, щоб сльози