Гноми і забіяки - Казис Казисович Сая
— Ось!.. — показав він нанизаних на лозинку окуньців. Розбійник поводився по-дружньому, і Расуте не знала, як їй бути — чи лаяти його, чи по-доброму розмовляти.
— А що ти вчора зробив Гедрюсу, безсоромнику?! — не дуже сердито загримала вона.
— Чого бажав, те й дістав, — відповів Мікас— А що він мені?..
— Але ж ти, Мікасе, не горів! Ти не лежав із зав'язаними очима! Розбійник ти!.. — сваритись у Расуте виходило краще. — Іди віддай окуляри! А не віддаси — я розкажу твоїй мамі, тоді знатимеш!
— Відчепися, — трохи злякався Мікас— Я тих окулярів і в очі не бачив. Вони самі впали.
— Еге ж, упали… Нігті краще позрізуй! Як схопив, як кинув, то ще й шию Гедрюсові подряпав.
— А чого він почав лізти з кулаками? Він ще й не так дістане, коли я піду й розкажу, що в мене з носа потекло.
— Іди, іди жалійся! Соплі в тебе потекли, он що!
— Ну, ну! Замовкни! — образився Розбійник. — А то як зміряю вудкою!..
Та Расуте анітрішечки не злякалася.
— Ти сам замовкни, забіяко! Спершу піди та окуляри знайди.
— Одійди! Не бачиш — клює!.. Ех! Через тебе таку рибину втратив! Расуте пригадала казку лікаря Альсейки і запитала в Мікаса:
— А де ти черв'яків копаєш?
— Скрізь…
«А коли б оце я взяла та й спіймала рибку з діамантом… — подумала Расуте. — Ото було б!..»
— Дай мені вудочку потримати, — попросила вона Мікаса. — А ти сходи до Гедрюса. Він без тебе не знайде, їй-богу.
— А якщо він знову почне битися?
— Не битиметься. Він справді на тебе вже не сердиться. Слово честі! Каже, поклич Мікаса Розбійника, може, він запримітив, де окуляри впали. Іди — я потримаю… Мені так хочеться зловити хоч одну рибку.
— Ну, бери, — сказав Мікас, закинувши вудку. — Тільки гляди, гачка не зірви.
Мікас пішов, а Расуте стала на кладку й обіруч ухопилася за вудлище.
Гедрюс, залишившись удвох з Кудликом, шастав між кущами, чекаючи на Мікаса, і все думав, як це вони тепер зустрінуться. Помиряться чи ні? І вирішив: якщо знайде окуляри — помиряться, а ні — хай Мікас за них відповідає. Раптом він згадав, що йому вранці наказала мама: «Дивися, щоб Расуте не пішла сама купатися». А вона, мабуть, Мікаса не знайшла і вже десь хлюпається у воді. Хіба ж мама їй не наказувала «не чіпай сірників, не чіпай сірників», а вона все навпаки робить.
І Гедрюс щодуху, прямо через кущі, кинувся до озера. Йому здалося, що й Кудлик, відчувши небезпеку, став перелякано завивати.
Поспішаючи, а може, тому, що погано бачив, Гедрюс зачепився за дріт, яким колись огородили пасовисько для коней, і впав, здорово забивши коліно. Він так скрутився від болю, що Кудлик співчутливо заскавулів.
У цей час стежкою, що петляла мін? кущами, ішов насвистуючи Розбійник. Він зупинився і почав прислухатися. Кудликові Мікасова поведінка здалася підозрілою. Побачивши, що Гедрюсів погляд ніби каже Мікасові: «Все через тебе», собака сердито загавкав і кинувся на Розбійника.
— Ей! Дивися за своїм собакою! — крикнув Мікас. Але Гедрюс, стогнучи від болю, не покликав Кудлика, а подумав: «Кусай його, кусай! Хай знає…»
А собаки інколи так добре розуміють свого господаря, що їм і казати нічого не треба. Як тільки переляканий Мікас подався навтіки, Кудлик догнав його і вхопив за литку. Укусив, засоромився — все-таки Мікас був знайомий Кудликові — й, опустивши хвоста, повернувся до Гедрюса.
Расуте, мріючи про коштовний діамант і смачний пиріг з медом, навіть не помітила, як і коли поплавок пішов під воду. «Щось почепилося», — зрозуміла вона й потягла вудку. Високо над головою промайнув маленький смугастий окунець. Расуте з вудочкою кинулася на берег, на траву, і заходилась уважно розглядати здобич.
Ні, такий маленький не міг проковтнути великого діаманта. Окунець, широко роззявивши рота, показував, що ані в роті, ані в горлі в нього немає ніякого самоцвіта — лише в язик глибоко уп'явся гачок. У Расуте від жалю носик зросило потом.
— Ось зараз, зараз.. — заспокоювала вона окунця, що тріпався в руках. — Ну, роззяв ротика, роззяв. Потерпи, смугастенький… Я зараз вийму. Котику мій рідненький…
Витерла сльози, поцілувала рибку і випустила її у воду. Тепер дівчинці стало жаль і тих окунців, що були нанизані на лозинку й ніби позіхали — то широко відкривали роти, то закривали. Расуте обережно зняла трьох з низки і пустила у воду. Вони ледь-ледь ворушили хвостиками і не мали сили пірнути в глибину.
«Ні-ні, — подумала Расуте, — більше ніколи вудки і в руки не візьму. Бідні черв'ячки, — їм же ще болючіше. Засихають в іржавій коробці без землі, тиснуться, їм ніде сховатися…» Не довго думаючи, Расуте' висипала їх у вологу землю під кущем біля каменя. «Якщо хто вудитиме, то хай відверне камінь і піймає того, з діамантом…»
Повернувся Мікас. Мовчазний, сердитий.
— Ну, як? Знайшли окуляри? — запитала Расуте.
— Ось я тобі як знайду… Забирайся геть звідси!
Расуте здивувалася: тепер Мікас був справді схожий на розбійника.
— Куди черв'яків подівала?
Такому сердитому важко що-небудь пояснити, тому дівчинка й не поспішала.
— Я була піймала великого-превеликого окуня, — похвалилася вона. — Піймала і випустила.
— Чуєш, що тебе питається? Де черв'яки?
— Не бійся — не з'їла. Хочеш, Мікасе, я тобі розкажу, як можна здобути діамант? Хочеш? Як розтане сніг, відверни цей камінь і там знайдеш черв'яка. Я навмисне їх тут висипала. А як знайдеш, то піймаєш на того черв'яка рибку. А та рибка…
