Темний або приборкання норовливого - Люсі Лі

Дарина

Початок листопада в Санта-Моніці виявився досить теплим. Але осіння прохолода вже почала пробиратися під одяг. Вітер з моря приносить запахи тепла і йоду. Ранок все частіше зустрічав нас вогким туманом, що білим серпанком огортає наче пелена, ще сплячий океан.

Туга, нестерпною важкою ношею, впала на моє серце і ніяк не хотіла мене відпускати. Сум, за чоловіком який несподівано став для мене всім, майже Всесвітом. Заповнивши кожен куточок моєї душі, кожну частину моєї свідомості проростаючи в кожній клітині болісним болем і нестерпною ніжністю до нього. Майже знищував.

Тимофій снився мені майже щодня, і щоразу під кінець сну йшов не прощаючись, повертаючись спиною і лишаючи мене одну, у цьому великому і холодному світі. Було відчуття, що з його уходом з мене ніби живцем здирають шкіру. Тіло відгукувалося нестерпним болем, хотілося кричати. Битися в істериці, благати не йти. Сон уже не був моїм порятунком, він став моїм покаранням.

– Дівчинко моя, щось, ти зовсім зблідла сьогодні. Погано почуваєшся?

У кімнату тихо постукавши зайшов батько, сідаючи поруч на моє ліжко й обіймаючи мене за плечі.

– Ні, все добре, — мляво всміхаюся татові. – Просто за домом скучила.

– Ми так до ладу з тобою і не поговорили після твого приїзду. Розкажи мені, що там Люда? Як мої онуки, напевно вже дорослі зовсім, — тихо промовляє батько, притягуючи мене до себе ще ближче.

А я, уткнувшись носом у його плече, стримую себе щоби не розплакатися.

– Так, племінники підросли й вже на всю хуліганять, тільки й встигай за ними стежити.

– А мама? – тато тяжко зітхає. – Чи знайшла собі когось? Як вона взагалі?

Я відчула, що це питання йому важко дається. І в душі теплішає, від того що в батька ще не зовсім почуття охололи до свого першого кохання. Якщо цікавиться, через скільки років, значить не байдужий.

– Ти що тато, звичайно, не знайшла. Вона і досі каже, що краще Аліка, нікого немає. - практично заспівала, цілуючи батька в сиву скроню.

– Так прямий і каже? - тато розпливається в щасливій усмішці.

– Прямо так? — підтвердила, кивнувши головою.

– А я ж винен перед нею, доню. Дівчинко моя, я так винен, — посмішка вмить сповзає з рідного лиця, наповнюючи гарні великі очі, глибоким смутком.

– Вона давно тебе вибачила, — заспокійливо шепочу.

Батько похитав головою, ніби не вірячи в це.

– А Люда?

На це запитання я не взялася відповісти, бо знала, що на відміну від мами сестра і досі не пробачила татові зраду. Тому мовчки опускаю очі.

– Зрозуміло, — сумно пробасив чоловік.

– Але вона теж буде дуже рада тебе побачити, я в цьому впевнена. Хоч і не скаже про це. І Даша та Саша чекають на діда, тому поїхали зі мною до дому. 

Батько, після моїх слів просяяв і блакитні очі, засвітилися радістю.

– Чекають? – недовірливо підіймає сиві брови. 

– Звісно, — я, схвально хитаю головою. 

– Алексе, ти де?! — з коридору долинув дзвінкий голос Шер.

– Так люба, я тут у кімнаті Дарини, — одразу ж відкликається батько.

Стук підборів посилився і завмер перед дверима в мою спальню.

– Можна увійти?

– Звичайно! – голосно відповіли ми разом із татом.

Жінка увійшла і сплеснула руками.

– Ах, як мило ви обнімаєтесь, можна я з вами, — І не чекаючи згоди, Шерон рвонула обіймати та цілувати нас обох по черзі.

Коли її пориви нарешті стихли, вона відсторонившись задумливо промовила:

– А чи не з'їздити нам у двох в місто? Відервимося, походимо по магазинах. Алексе ти як?! - сплеснула вона руками. - Ми ж так і не витратили твій останній гонорар за картину. Це потрібно терміново виправити, гроші мають бути у русі. Не можна, щоб вони просто лежали без діла. Он нашій дівчинці, що-небудь купимо.

– Непотрібно, у мене все є! - ніяково запротестувала я.

– І в мене, і що? - усміхається у відповідь жінка. – Адже справа не в тому, що купувати потрібно тільки необхідне. Шопінг — це перш за все відпочинок, відрив, перезавантаження, якщо хочеш. А що, краще сидіти у чотирьох стінах і вбиватися? 

– Та з чого ви взяли...

– Мила моя, — жінка примирливо кладе мені долоню на плече. — Ну, я ж не сліпа, тим більше я теж була молодою і знаю, що таке кохання у вашому віці.

– Кохання?! — батько здивовано переводить на мене погляд. – Марино, я чогось не знаю?.

– Ой, Алексе, — відмахується Шерон. – Чого ти дивуєшся невже ти не був молодий?

– Та був…

– Ну то чого ти? 

– Загалом то я ще тут, — нагадала, відчуваючи, що мене відверто починає дратувати такі порівняння, і взагалі обговорення мене і моїх почуттів, при мені ж. Без мого дозволу. 

– Я бачу люба, — примирливо тягне Шерон. – Так годі розмов, гайда до міста.

– Я не можу, — одразу заперечив батько, у мене важливе замовлення.

– Ну, тоді ми з Дариною з'їздимо вдвох розвіємося, а ти сиди й скній над своїм замовленням. 

– Мені теж щось не хочеться, — спробувала зіскочити і я.

– Ну, приїхали, помічники, мені що самій додому важкі сумки із їжею тягти, чи що?

Я хотіла відповісти, що для цього у вас є синок — качок, але завбачливо промовчала. Та й Шерон має рацію, вистачить сидіти та нудьгувати у чотирьох стінах. Все одно у Тимофія вже є наречена, і мені з ним вже ніколи не бути разом.

– Ну, то ми їдемо?! — голосно питає Шерон.

– Так, звісно, — приречено відповідаю.

– От і добре, — засяяла щасливою посмішкою жінка. – Піду наберу Майкла, хай під'їжджає за годину до нашого дому.

– Як Майкла? - тільки й можу видихнути, кидаючи здивований погляд на батька.

Той тільки знизує плечима, показуючи, що не знає що взагалі відбувається. 

Після нашої фотосесії Майкл почав заїжджати до нас у гості майже щодня. Залишаючись то на обід, то на вечерю, то навіть на ночівлю. Практично прописавшись у прибережній віллі. Звісно більше таких активних спроб мене спокусити він не робив, а навпаки був ввічливий і стриманий, та ці пристрасні погляди та важкі зітхання, що я часто на собі ловила, починали вже трохи дратувати.