Темний або приборкання норовливого - Люсі Лі

– Ну що я можу сказати, дякую тобі. Забираю свої слова назад. 

– Пробач Темний, та цього мало, — самозадоволено хмикає чоловік повільно підводячись з-за столу.

– Що ти маєш на увазі?

– А я зараз поясню. Як бачиш, у мене є плани, розгорнути власний бізнес. Тому цього разу гонорар за мою роботу буде в п'ять разів більшим за обговорювану раніше суму.

У вухах задзвеніло і я сам не зрозумів, як на повному автоматі підірвався зі стільця і схопивши слимака за горло, притиснув до брудної  стіни, відриваючи його ноги від підлоги.

– Ти ще мені тут ціну призначатимеш? — шиплю крізь зуби. – Говори, навіщо викликав мене до себе особисто, сволота! – гарчу виродку в обличчя.

В очах Лиса минаємо справжній страх, але лише на мить. Потім він розплився в єхидній усмішці й тихо заіржав, обдаючи мене кислим запахом перегару.

Виялаішись, я випускаю мерзоту з рук і він повільно сповз вниз по брудній стіні, продовжуючи беззвучно сміятися.

І тут мене осяяв здогад.

– То це ти мені витягнув сюди, щоби життя мені врятувати? — дивлюся на чоловіка пронизливо.

– Так, — єхидно тягне той. – Я ж кажу бас на бас.

Не втримавшись я все-таки з усього розмаху б'ю по зухвалій морді.

– Говори падло, що тобі ще відомо, — почекавши поки чоловік відкашляється, ричу. – Інакше ти не тільки бабок не побачиш, а я тебе взагалі у цьому мотлоху і закапаю. І навіть сам біс тебе не знайде, ти мене знаєш.

Люк витер кров з обличчя і вже серйозніше промовив:

– Я стовідсотково знаю, що план був підкласти Свердлову бомбу, коли й де рвоне не знаю. Але ти навряд чи вже встигнеш його попередити. Можеш, звичайно, спробувати, та головне, що помре Свердлов, і тобі з твоєю дівкою нарешті дадуть спокій. Не дякуй.

– Що ти несеш, виродку я не дозволю, щоби Макс постраждав! – гарчу, стискаючи щелепи.

– Добре, — нервово хапаюся за голову і починаю ходити туди-сюди по кімнаті. – Як я можу вплинути на цю ситуацію. Я впевнений, що є можливість якось усе виправити, — проговорюю про себе розгублено сідаючи на стілець.

– Я міг би підказати, — несміливо тягне цей слимак. Я піднявши на чоловіка очі окотив його нищівним поглядом. Чоловік нервово ковтає слину. – Це тільки заради нашої багаторічної дружби, — сипить криво посміхаючись. - Сьогодні, о шостій вечора у Кіреллі зустріч у ресторані «Restaurant at The Getty Center». До речі з тією самою повією, що викрала Мерс у банкіра, — промовляє чоловік, ткнувши пальцем у фото колишньої Максима, Олени.

– Із нею? — з ненавистю тягну. 

– Коханці, як мені відомо, — промовляє Лис. – Познайомилися в Тибеті.

Пазл поступово починав складатися. Так ось, що Олена робила у столиці. — «Пекло, мені терміново треба набрати Макса, щоб попередити його про небезпеку».

– Можеш спробувати з ним домовитися, чи пригрозити на крайній випадок, — витягує мене з думок Люк. – Тільки попереджаю він тобі не по зубах, Темний.

– Я сам розберуся хто мені по зубах, а хто ні, — гарчу у відповідь.

Більше мені тут робити було нічого. Перед тим як покинути кабінет Саммерса, я кинув йому в обличчя свою карту, попередньо на аркуші написавши код від неї. На ній якраз була сума, яка була втричі більша, ніж запитувана ним за роботу, нехай подавиться. Зараз у мене завдання було інше, терміново додзвонитися Максу та попередити друга.

Вийшовши з будівлі, я сідаю в машину і вдаривши по газах попрямував до ресторану, паралельно набираючи номер друга. Макс, як на зло, не поспішав відповідати на мій дзвінок. 

Вже під'їжджаючи до Restaurant at The Getty Center, я вкотре вилаявся, бо на іншому кінці слухавки чулися лише гудки. Бути такого не може, щоб друг не брав слухавку. Мозок майже закипав, і я розумів що терміново потрібно щось зробити. Я набрав своїм хлопцям, мені одразу повідомили, що вночі Машу, його дружину відвезли до пологового будинку. — «Ось чому Макс не бере слухавку, це неабияк ускладнювало ситуацію». Якщо постраждає ще й Маша з дитиною, і невинні люди, я точно не винесу такого. Хто його знає, на що здатний цей хворий виродок, Пашка.

Наказавши хлопцям охороняти Макса та Машу, якщо з ними щось станеться, шкуру з них спущу. У терміновому порядку перевірити будинок пологового будинку на наявність вибухового пристрою. Машину та офіс вже перевірили, там чисто. Єдине, що залишалося це притиснути цього жирного виродка, Пашку, або як там він зараз себе називає.

З цими думками влітаю до приміщення ресторану, та відмахнувшись від набридливого хостеса проходжу усередину приміщення. І що я бачу. Моя Дарина, моя казкова фея, сидить у самому центрі цього піжонського ресторану і мило всміхається якомусь блондинистому красунчику схожому на модель вісімдесятих. 

Від шоку, я навіть на мить забуваю мету свого візиту. Сам не зрозумів, як опинився поряд і голосно позвав її ім'я. Дівчина обернулася і здивовано глянула на мене, своїми неможливими очиськами, ротик свій спокусливо відкрила і корчить безневинну. 

В цей момент мені, до ломоти, захотілося схопити маленьку і стиснути в міцних обіймах її тендітну фігурку до хрускоту. Вдихнути бажаний запах морського бризу, пірнути рукою в м'яке волосся і насолоджуватися її близькістю до запаморочення, бо неймовірно скучив за своєю дівчинкою. 

Та спочатку мені потрібно розібратися з білобровою моделлю, що зараз здивовано втручається на мене. 

І коли я вже мав намір розквасити об свій кулак, його випещену морду. Краєм ока помічаю його. 

Пашка, незграбно пробираючись бочком йде до свого столика, що знаходився в дальньому кутку зали. За талію він притримував розчервонілу Олену, дівчина явно була напідпитку.

Я повільно підношу палець до губ, показуючи Дарині, щоб мовчала, вона розуміючи киває. Білявий переводив розгублений погляд то на мене то на Дар. І коли я в нахабно, взяв стілець й всівся між ними він остаточно офігівши, від такого нахабства. Білявчик напружився і хотів вже висловити своє невдоволення, але під столом, прямо йому в живіт несподівано уперлося холодне дуло мого пістолета. Блондин важко проковтнув слину і спрямував зляканий погляд у бік Дарини. – «А хлопчисько, в тебе крихітко – сцикло», посміхнувся я подумки.