Темний або приборкання норовливого - Люсі Лі

Дарина

Я дивлюся в його очі. Такі рідні та чужі водночас. Як мені зараз хотілося кинутися в його обійми, щоб розчиниться в улюбленому запаху коханого, відчути тепло його тіла. Одному Богу відомо, як я за ним сумувала весь цей час, як змучила душу думками про нього.

– Дарино, — напружено видихає чоловік і простягнувши до мене руки починає швидко обмацувати мене по всьому тілу, наче щось шукаючи. – Ти ціла, в тебе нічого не болить? — очі палають занепокоєнням. 

Я заперечливо хитаю головою, бо від його дотиків відмовило мову, а в місцях де він торкався починає горіти. Не можна так сходити з розуму від чоловіка, це все неправильно і не потрібно мені.

Переконавшись, що зі мною все гаразд, Тимофій, попри мій спротив несподівано притягує мене до себе. Буквально втискаючи в сильні груди, огортаючи собою, своїм теплом, своєю міццю. І закрившись носом у моє волосся, жадібно втягує повітря. Від цієї його дії пекельні мурашки біжуть тілом, і я остаточно пливу буквально розчиняючись в обійми коханого чоловіка, та прикриваючи очі. Насолоджуючись кожною миттю.

Та попри всі мої почуття існує і болюча реальність, бо крізь солодке затемнення я нагадую собі що коханий мною чоловік має іншу.

Пересиливши себе упираюся долонями в чоловічі груди й відштовхую коханого. 

– Тимофію відпусти мене, будь ласка. Там у в ресторані була ж твоя наречена? — скидаю на чоловіка повні болі очі. – Це ти через неї сюди проилетів? А ця перестрілка… це взагалі що?

– Впізнаю своє цікаве зайченя, — нахиляючи голову набік щиро усміхається. 

– Не бачу нічого смішного, — ображено буркочу, схрестивши на грудях руки.

– Люба моя, з тобою точно все гаразд? — ще ширше скалиться. – Може головою вдарилася, чи пам'ять втратила невже забула, ти і є моя наречена.

– Та він ще й знущається, — обурено вигукую. Мене почала долати справжня лють, що прокинулася із суміші образи та роздратування. Від колишнього блаженного стану від довгоочікуваної зустрічі з коханим не залишається і сліду. І я, войовничо блиснувши очима скидаю з себе його руки, потім розвернувшись до Майкла, що розгублено тупцює поряд, голосно з викликом промовляю:

– Любий я думаю нам тут нічого більше робити, поїхали скоріше додому! — проговорюю ще голосніше, щоб Темний міг чудово все розчути, хоча звісно зі слухом у Тимофія було все добре. Сказавши це, підкре́слено хапаю Майкла під руку.

– Ану стояти! – від грізного рику Темного серце заходиться в шаленому ритмі, а коліна підігинаються. І судячи з того, що Майкл теж різко пригальмував, грізне гарчання Темного налякало не лише мене.

– Дарино, поговорімо, — вже спокійнішим тоном додає Тимофій. – Без свідків.

– Я не маю секретів від свого нареченого. Правда коханий!? — скидаю на зблідлого Майкла кокетливий погляд. Того аж перекошує. 

Бог мій, схоже я зовсім зірвалася з гальм і мене вже кудись несе. Образа на Тимофія, безсонні ночі, море виплаканих сліз, все це неабияк надавало мені сили. Мене душила лють і душа вимагала відплати за мої страждання.

Майкл злякано витріщив на мене очі, але промовчав. Мовчання я сприйняла як згоду на продовження цього театру абсурду. Тому вкрай осмілівши, взагалі припала до фотографа всім своїм тілом і потягнувшись поцілувала в щоку показуючи всю щирість почуттів між нами.

У смарагдових очах Темного принца спалахує не добрий пекельний вогонь. Він з силою стискає потужні щелепи й по них заходяться жовна.

– Дарино, я повторюю востаннє, ходімо поговоримо на одинці, — цідить крізь зуби.

Я вперто замотала головою і сильніше вчепившись у передпліччя Майкла впевненіше смикаю його до машини. Бо вже зрозуміла, що остаточно розлютила Тимофія, і через хвилину нам буде кінець. Та мій залицяльник став на місці наче вкопаний та не ворушиться. Біс, невже так налякався, де його хвалене красномовство, хоч би щось сказав. Хоча можливо його лякає пістолет, що стирчить у Тимофія з ременя. 

Виялаішись та стиснувши кулаки, Тимофій цілеспрямовано попрямував у наш з Майклом бік. Я позадкувала сильніше втискаючись в груди Майкла і заплющивши очі, бо сама злякалася. Таким грізним я Тимофія ще ніколи не бачила. Образа впереміш із почуттям страху, тиснула на груди і я з останніх сил трималася, щоб не дати задню. 

Через мить я відчуваю що моє тіло, виривають з неміцних обіймів Майкла, та наче пушинку підіймають в повітря. Під мій зляканий вереск мене безцеремонно перекидають через плече і несуть в невідомому напрямку. На кожну мою спробу чинити опір чоловікові, я отримую болісний ляпас по дупці.

– Пусти, біс би тебе взяв! — верещу не своїм голосом. – Майкле чого ти стоїш як довбань, рятуй, не бачиш викрадають! — та той так і стояв, розгублено дивлячись нам услід. 

Як і слід було очікувати мене вже звично запихають в салон машини.

Цього разу мене садять на заднє сидіння і навіть не пристигнувши просто зачиняють машину на замок. Я вже напружилася готовлячись лаятися, але чоловік, переконавшись, що я нікуди не втечу розвернувшись впевнено прямує назад, у бік застиглого на місці Майкла, паралельно поправляючи свій пістолет.

Невже вб’є. 

Лайно, тепер я стану співучасником вбивства. Бог мій, а що я Шерон скажу! 

З переляку я сильніше втискаюся обличчям у скло намагаючись крізь вікно краще роздивитись що там між ними відбувається.

Тимофій близько підходить до Майкла та починає йому щось спокійно говорити. Звісно я нічого не чую, і це неабияк дратує, та нічого зробити з цим не можу. 

Розмовляють чоловіки не довго, і через кілька хвилин просто потискають один одному руки. 

Я полегшено сповзаю на сидіння. 

Звичайно, я і не думала, що Тимофій може застосувати зброю проти неозброєної людини. Та те, що він пустить у хід кулаки, була майже певна. Але чоловік мене вкотре здивував. 

Коли Темний нарешті повертається й спокійнісінько собі сідає та заводить двигун автівки, мої нерви нарешті не витримують.

– Та що ти взагалі собі дозволяєш, негайно випусти мене! — прокричала, в спину чоловікові.