Темний або приборкання норовливого - Люсі Лі

– За останніми відомостями, це було замовлення від такого собі Погодіна Віталія Костянтиновича. Ти чув про такого?

– Ще б пак! — зі злістю випльовую. – Цей недомірок, колишній залицяльник Дар.

– Так от що цей недороблений прокурорський синок, винайшов цілу схему для помсти колишній дівчині, — тягне друг. – Спочатку прослідкував за Дариною, навів на неї довідки, де працює, куди їздить, із ким зустрічається і вигадав цілий план, щоб позбутися її та за одно її коханця, — Макс кидає на мене пронизливий погляд. – Уявляєш я в перше за своє життя постраждав випадково, — несподівано голосно починає реготати. 

– Не бачу нічого смішного, — грізно дивлюся на друга, що ще й досі висилився. – Пекло, Дарина, через цього тельбуха, могла загинути.

– І не вона одна, — вдосталь відсміявшись, серйозно промовляє Максим. – В мене ще питання яким чином він дізнався, що Дарина їхатиме у понеділок на зустріч, і на якій машині.  Я  міг взяти й свою. Тому я не виключаю прослуховування в робочому телефоні.

– Не знаю як тобі, а ось мені все зрозуміло. Зараз я поїду до нього до дому і візьму слизького гада за тельбухи. І якщо мене посадять, то принаймні за те що на одного покидька в нашому житті стане менше.

– Не гарячкуй ти так, — спокійно осікає мене Макс. – З ним не так все легко. Його предки дуже заможні, а батько відомий прокурор. Тому він може зробити так, що тебе за вбивство його єдиного сина не лише посадять, а і прикінчать прямо у в’язниці. А ще в їхньої сім'ї багато благодійних фондів, вони дуже довго займаються благодійністю і все на публіку, сам знаєш, як це робиться і як це любить простий люд.

– Начхати! – зло шиплю, стискаючи кулаки. Повинен же хтось мудака поставити на місце. Він же мало не вбив нас, Максе! Дар мало не вбив, мене ледь калікою не зробив! — голосно вигукую, дивлячись із викликом на друга.

– Не поспішай друже. Я думаю, він встиг сам себе покарати, — примирливо дивиться на мене Максим. – Мені якраз, перед тим як я збирався до тебе прийшло дуже цікаве відео. Виявляється з ранку про це голосять всі місцеві новини. Після того, як цей Віталій завдяки деяким знайомим мені людям дізнався, що Дарина мало не загинула і лежить зараз у реанімації він сам сьогодні зранку здався поліції, — дивлячись на моє розгублене лице, широко всміхається друг. – Навіть є відео де він ридає в істериці, що просто дуже кохав Дарину і те що із нею сталося це тільки його вина. Журналісти не пропустять такої сенсації, ще місяць крутимуть всіма телеканалами. “Син відомих адвокатів і меценатів — злочинець”, гарний заголовок до статті, як вважаєш? Сам вигадав, – Максим дивиться на мене хитрим із прищуром поглядом. – Тому я і казав тобі, що добре що Дарина ще зараз за кордоном. По-перше, думаю їй все це взагалі поки що не потрібно знати, і зайва популярність також дівчині не піде на користь. Згоден?

– Гаразд, — нарешті перетравивши всю інформацію, видихаю. І де цей покидьок тепер?

– Як і належить в ізоляторі, чекає винесення вироку. Та судове засідання природно будуть затягувати, плюс враховуй його щиросерде зізнання.

– І що, ти думаєш його посадять, чи ні? — напружено питаю. 

– Думаю їм доведеться. Народ розлютився і вимагає крові. Ти ж знаєш як у нас ставляться до синів та доньок багатіїв, що всіма правдами та неправдами, намагаються уникнути покарання.

– Це було б добре, бо ти мене знаєш. Я цього поца голими руками дістану, навіть із в’язниці, і тоді його не врятують ні татові зв'язки, ні мамині гроші.

– Ось цього я й боюся, – видихає Макс. 

Наша розмова несподівано переривається телефонним дзвінком. На дисплеї мого смарта з'являється ім’я мого старого знайомого.

– Так, Люка! — одразу відповідаю на дзвінок свого доповідача. 

– Hello Темний! — чую бадьоре. – Як ся маєш? Чув ти нещодавно в аварію потрапив, радий що ти видерся з того світу, — заговорив чоловік чистою англійською. – В іншому я і не сумнівався. 

– Чого тобі Лисе? В житті не повірю, що тебе хвилює моє здоров'я, – також відповідаю англійською. 

– Так, маєш рацію. Мене більше хвилювало, щоб ти заплатив мені за цікаву і дуже важливу для тебе інформацію, — багатообіцяюче тягне цей,  слизький тхір. 

– Кажи, а я подумаю яку винагороду тобі за це викласти. 

– Я нарешті з'ясував особистість повії, ну тієї, що викрала Мерс, який ти бачив тоді у Дрездені. І найголовніше хто є ймовірним замовником замаху на Свердлова. 

– І хто ж це? — зацікавлено тягну. 

– Ха, не так швидко, друже мій допитливий. Невже ти думаєш, що я таку інфу телефоном обговорюватиму.

– Ну, скинь мені файлом. Будь впевнений, у мене вся інформація буде надійно захищена.

– Справа не в цьому. Просто все набагато складніше, ніж ви зі Свердловим вважаєте. Зараз можу сказати лише одне, ви зі Свердловим у реальній дупі й це не жарти.

– І що ж ти пропонуєш? — ледь стримуючи роздратування, шиплю у слухавку. 

– Пропоную зустрітися віч-на-віч. Тому через два дні чекаю на тебе у своєму офісі в Лос-Анджелесі за адресою Родео Драйв авеню 54.