Темний або приборкання норовливого - Люсі Лі

Дарина

Батько зустрів мене в аеропорту Лос-Анджелеса. За той час, що ми з ним не бачилися, він майже не змінився.

Такі ж насмішкуваті світло-блакитні очі та вже зовсім сиве волосся. Єдине що змінилося у його зовнішності, те, що він відростив собі бороду. Яка, до речі, теж була зовсім сивою. Такий собі яскравий представник вуличного художника, ще полотна у руках та берета на голові не вистачає.

Шерон, татову теперішню дружину, я бачу вперше. Рудоволоса, віку моєї мами з пронизливими сірими очима. Досить високого зросту, майже з батька, з визначними формами, що були, ефектно підкреслені обтислим строкатим вбранням. Та й сама жінка була якось занадто яскрава, настільки, що навіть дивитися боляче.

Дійсно, таку жінку складно, не помітити. Повна протилежність вишуканій та стриманій мамі вона була схожа на міську божевільну.

– Привіт сонечко, ти так виросла, погарнішала, — розпливаючись в щасливій посмішці й притягуючи мене у свої теплі обійми, промовляє батько.

Тільки зараз я усвідомила, як сильно я за ним сумувала, та відразу кидаюся в обійми татові.

Але не встигла я навіть відпусти з обіймів батька, як мене ривком відкривають від грудей батька і притягують до пишних грудей прикрашених численними різноколірними намистами. 

– I'm so glad to meet you, my dear!

– Thank you, mutual, - тільки й спромоглася видавити з себе пробуючи віддерти обличчя від великої груди Шерон.

– Ну, що ж ми стоїмо, давай валізу і пішли в машину. Ти, мабуть, голодна з дороги?

– Та ні, нам горішки під час перелету видавали. Я аж дві пачки з'їла.

– О - о - о, як мило! Алекс, у тебе дочка з чудовим почуттям гумору, – схрестивши руки на грудях видає Шерон, з моторошним акцентом. І починає голосно реготати, закидаючи назад голову.

Я здивовано вирячилася на жінку, ніяково косячись на перехожих.

– Це Шерон попросила мене навчити її, українській мові, — ніяково промовляє тато. – Уявляєш, адже її прабабуся з Одеської області, так що ми із нею майже земляки. 

– Yes, I love Ukrainian culture! — оглушливо скрикнула Шерон. При цьому радісно, як дитина, заплескала в долоні.

Від цього вигуку трохи заклало вуха, а тата явно перекосило. Він видавив, вимучену посмішку і взявши мою валізу, потягнув нас до виходу.

На стоянці нас чекав позашляховик Dallas FUN 1 яскраво лимонного кольору з відкритим верхом.

У мене аж щелепа відвисла від побаченого. Нічого собі, а вони добре влаштувалися. 

Шерон діловито клацнула ключем сигналізації й сіла за кермо. Це мене не здивувало, я знала, що тато не вміє водити машину й навіть ніколи не пробував.

Тато і Шерон жили у Санта-Моніці. Це невелике курортне містечко, що розкинулось у прибережній зоні. Кілька годин у дорозі й ми на березі Тихого океану. Де, в затишній гавані розташувався двоповерховий бегхауз із величезними панорамними вікнами які виходять прямісінько на золотавий пляж океану.

В очі одразу кидається безкрайня, блискуча гладь бірюзового кольору яка, здавалося, зливаючись з небом, майже розчиняється на горизонті. В ніс б'є незабутній запах морського бризу, що огортає і заколисує одночасно. Даруючи спокій та умиротворення. Океан як величезний, морський кіт який мурчить і гуркотить наче випрошуючи почухати його за волохатими вушками. Рука так і тягнеться доторкнутися до кучерявої білої піни.

– Яка краса, - мимоволі зривається з вуст коли мій погляд захоплено застигає на цьому неймовірному видовищі. 

– Ти так вважаєш, доню? - лунає голос тата над моїм вухом. – А я вже так звик, що навіть й не помічаю всього цього.

– Головне, щоб ти був тут щасливий, тату, - тихо додаю, повертаючись заглядаю в очі тата, такого ж кольору як і цей океан.

– Доню, я буду щасливий, лише якщо у вас з Людою буде все добре. У вас все добре, люба?

– Все чудово, тату, - відповідаю, натягуючи штучну усмішку й опускаючи очі.

Думаю ця моя зміна у настрої, не вислизає від уважного погляду батька, та тему розпитувань він вирішив залишити на потім. І я за це йому вдячна. Тим більше, що до нас уже мчала розчервоніла Шерон голосно щось кричачи ламаною українською.

Ще трохи помилувавшись прибоєм, заходжу до приміщення. Всередині будинку панувала атмосфера затишку та комфорту. Попри строкатість господині інтер'єр був більш ніж у  спокійних кольорах. У бежево - білих тонах. Такий собі стиль контемпорарі, все лише саме необхідне нічого зайвого. Напевно, щоб не відволікати від прекрасного вигляду, що простягався за вікнами вітальні. 

Мене оселили на другому поверсі вілли у невеликій, але затишній кімнатці, з таким же панорамним вікном на океан, як і у вітальні. Трішки підняло настій, що кімната була в яскраво рожевих тонах, начебто спеціально зроблена для дівчинки. Цікаво, це батько так вирішив, в надії, що ми із Людою все ж будемо приїжджати до нього в гості, чи я чогось не знаю. 

Вечеря пройшла у спокійній обстановці. Теперішня дружина тата, а за сумісництвом й муза, виявилася чудовою господинею. Їжа була дуже смачною, я й не помітила, як проковтнула все до останньої крихти. Враховуючи, що останнім часом мені шмат у горло не ліз, це було дійсно дивовижно. Або на мене так вплинуло морське повітря.

Постійної роботи у тата з Шерон не було. Періодично, Шерон організовувала татові виставки та аукціони. І іноді йому вдавалося продати щось зі своїх шедеврів за досить солідну суму. На це і жили. Та з огляду на те, що картини у тата, були досить специфічні, як на мій смак. Така собі своєрідна суміш сюрреалізму з імпресіонізмом. Та як виявилося все-таки комусь вони припадають до смаку.

А про Шерон я зрозуміла, що кілька років тому вона отримала непогану спадщину. Тому закинула роботу і переїхавши сюди, живе собі на втіху. Раніше вона жила в Лос-Анджелесі, але, за її словами, велике місто сильно її втомлює. Там, у міській квартирі, у неї залишився жити вже дорослий син.

Сумувати самій мені не довелося. Щоранку ми вирушали на берег моря, влаштовували пікніки й збирали мушлі, потім виїжджали до міста за покупками.