Темний або приборкання норовливого - Люсі Лі

– Привіт зайченя, – чую в слухавці бадьорий голос коханого, від звуку якого по тілу прокочується жарка хвиля хвилювання.

Бог мій, і чому я так гостро реагую на цього чоловіка, навіть від його голосу в мене починає частішати серцебиття, та збиватись дихання. 

– Привіт Тимофію, — видихаю, намагаючись надати голосу безтурботності, та він все одно відчутно тремтить. – Як ти себе почуваєш?

– Твоїми молитвами, люба моя, – відчуваю як всміхається, і перед очима яскраво спалахує образ його нахабної посмішки. 

– Я серйозно, – роздратовано пирхаю, бо знаю, що навіть якщо його щось непокоїть він не зізнається. 

– Так і я не жартую, – вже майже гогоче чоловік. – Лише…

– Що? – притискаю телефон щільніше до вуха. 

– Скучив за тобою, сильно, маленька. Побачити тебе хочу.

– І я, — полегшено видихаю мимоволі розпливаючись у щасливій усмішці.

– Ти ось що, манюня, знаю, що з гуртожитку ти нещодавно з'їхала. Назавжди. Тому, щоб так далеко не їхати…

– Звідки ти знаєш? – нервово обриваю чоловіка 

– Хм, ти вже забула, де і ким я працюю, — хмикає.

– Це трохи лякає, — напружено шепочу. 

– Що саме, крихітко?

– Те, що ти про мене знаєш навіть більше ніж потрібно, а я про тебе майже нічого.

– Потерпи, і скоро ти про мене дізнаєшся дуже багато, — м'яко відповідає. – Так от, що я хотів тобі запропонувати, — після хвилини мовчання, продовжує Тім. – Щоб зайвий раз не їздити туди-назад, все-таки шлях з твого дому до лікарні не близький, приїжджай до мене у вівторок, а з мене приємний сюрприз.

– Домовилися, — одразу ж випалюю. – А сюрприз справді буде приємним або це якась каверза? — схаменувшись, підозріло перепитую. 

– Ображаєш зайченя, – награно ображено тягне в слухавку. – Коли я тебе обманював.

– Ох, так звісно пробач. Просто не подобаються мені ці загадки, та сюрпризи, — ніяково тягну, бо дійсно якось я перегнула палицю зі своїми підозрами. Це все, та стерво Наталка мене накрутила.  

– Та все гаразд, Дарино, просто довірся мені та й усе, і не думай про погане. Добре?

– Так, — ніяково шепочу. Зараз в цю мить, в мене аж серце защемлює від судомного бажання опинитися поруч з коханим та хоча б обійняти його. Та доведеться почекати аж до вівторка. 

Всі ці дні я вже й думати забула, про неприємну розмову з Наталкою, бо впевнена, що ця заздрісниця, просто зі злості мені про Тіма наговорила, а всі мої думки зараз були лише про нашу із ним майбутню зустріч. А те, що з гуртожитку з'їхала, воно й на краще. Та про те, щоб з'їхатися з Тимофієм, я ще мріяти боялася. Та й хто його знає, як у нас далі будуть складатися відносини. Іноді я взагалі дивуюся як все відбулося між нами настільки швидко. Ще місяць тому мені навіть уві сні, не могло привидітись, що я стану нареченою самого Темного, а зараз я вже серйозно розмірковую над тим, чи з'їжджатися з ним після того, як його випишуть з лікарні. І ці думки приємно лоскочуть десь в області сонячного сплетіння, ніби там пурхають справжнісінькі метелики. Ну точно як в любовному романі,  не інакше. 

З Тимофієм ми не бачилися декілька днів поспіль, і сказати що я скучила за коханим, це не сказати нічого. Тому зустріч із ним я сприймала ніби справжнє побачення, хоч і у лікарні. І мені хотілося справити на нього найкраще враження.  

Жовтень цього року видався досить теплим, і попри те що моя шафа ломилася від великої кількості речей, все одно, довелося за морочитися. Перелопативши весь свій гардероб, психанувши з рештою вивуджую із нижньої полички лляну білу футболку з яскравим принтом, звичні мені сині джинси з високою посадкою, та вільним низом. Взула, улюблені білі кроси, зверху на плечі накинула шкіряну куртку-косуху, яскраво жовтого кольору.

Волосся підняла у високий хвіст, легкий макіяж, та напівпрозорий блиск для губ довершив мій доволі буденний образ. 

Звичайно це не зовсім те, що замислювалося на початку зате зручно і практично, а це для мене найголовніше. Та і думаю, Тимофію, якщо він дійсно мене кохає як розповідає, буде абсолютно все одно у що я буду вдягнена. 

У місто мене викликалася підвезти мама, тим більше вона теж хотіла побачитися із Тимофієм, бо не менше за мене весь цей час хвилювалася за нього.

Побачивши в чому, я виходжу зі своєї кімнати, мама здивовано підіймає брови.

– І це твій образ «відпад»? – ошаліло розглядає мій одяг. 

– Ну, майже, — закочую у відповідь очі. Проте зручно і якщо доведеться тікати, то я точно не вб'юся на підборах…

– Дуже смішно, — видає нервовий смішок мама, бо звісно розуміє на що саме я натякаю. – Стривай, а чого це ти зібралася тікати від Тимофія? — опам’ятавшись, здивовано перепитує.

– Та звісно не збираюся я від нього тікати, — награно недбало пирхаю. – Мені просто так зручніше, та й усе.

– Ти впевнена? Я ніби пам'ятаю, ти казала, що Тимофій натякав тобі на якийсь сюрприз. Раптом він хоче тебе познайомити зі своїми батьками, а ти в потертих джинсах. Не дуже добре це для першого знайомства з батьками майбутнього чоловіка, – покачала головою мама. 

– Пф, — знову відмахуюся від родички. – Я не думаю, що це станеться так скоро.

– Ну, як знаєш, – тяжко вдихнувши нарешті погоджується зі мною мама.

До потрібного місця призначення ми доїжджаємо досить швидко. Чи це мені так здається і чим ближче ми під'їжджали до воріт лікарні, тим голосніше починає стукало моє серце. Не знаю чому, та страх від обіцяного сюрпризу почав переважати бажання побачити коханого. Та ще й мама зі своїми словами про знайомство з батьками Тимофія. Тепер я і саме починаю пригадувати що він мені щось таке розповідав, що вони нібито повинні приїхати. Та провідати сина у лікарні це одне, а ось знайомство з його нареченою, що раптово з’явилася, це зовсім інше. 

Чим ближче я знаходилася від потрібної мені палати, тим сильніше волало моє передчуття. Тому відмовившись від поїздки у ліфті, щоб хоч якось себе заспокоїти я, на ватяних ногах підіймаюся по сходах до потрібного мені поверху. Відділення, де лежить Тимофій знаходиться на п'ятому поверсі лікарні. Тому час у мене був.