Темний або приборкання норовливого - Люсі Лі

Дарина

На вихідних з'їздила до гуртожитку. Бо Наташка вже другий тиждень не давала про себе знати. Сама не дзвонила і трубку не брала. А на мене за весь цей час стільки всього навалилося, що не сил, не бажання з'ясовувати чому саме вона мене уникає, в мене не було.

Коли піднялася на свій поверх і відчинила ключем двері своєї кімнати від побаченого, м'яко кажучи, охрініла. Ліжко, на якому я спала, було застелене чужим покривалом, а мої речі, що повинні були акуратно складені в шафі, недбало скинуті до купи у кутку кімнати.

Мене кинуло в жар від обурення і злості. От гидке стерво, ось чому вона весь цей час уникала зі мною розмови. Тремтячими від гніву руками почала набирати номер, колишньої подруги та, як і в попередні рази, ніхто мені не відповів. Вилаявшись, я спустилася вниз, щоб в ближньому супермаркеті купити поліетиленові пакети, щоб було у що, скласти свій одяг. І вже біля дверей своєї колишньої кімнати стикаюся ніс до носа зі своєю колишньою сусідкою.

– О, привіт, – невинно ляскаючи нарощеними віями, видає мені ця зараза.

– Наталія, а що власне тут сталося? - проігнорувавши її привітання, холодно перепитую яскраво відчуваючи, як з новою силою, у мене починає закипати всередині злість на це стерво. 

– А що, власне, сталося? – награно здивовано перепитує. 

– А ти не в курсі? Чому мої речі валяються в кутку, а ліжко застелено чужою постільною білизною? – дивлюся на цю курку, поглядом, що мав би її спопелити. 

– Ну, а що ти хотіла, — впирає руки в боки. – Тебе не було більш ніж два тижні. Звідки я знаю, може тебе машина збила чи ще щось. А мені за кімнату самій платити клопітно. Це в тебе багатий коханець є, а мій Валерка звичайним вантажником підробляє, грошами не балує, сама знаєш!

– Можна ж було подзвонити, попередити, чи хоч слухавку взяти! – шиплю на колишню подругу. 

– Послухай, у мене на це не було часу, — відмахується рукою. — Ти взагалі знаєш, що мені недавно довелося пережити? – несподівано починає голосити дівчина картинно витираючи сухі очі, ніби вона плаче. Та звісно, це був черговий спектакль. 

– Не знаю і знати не хочу, — різко обриваю її ниття, та відштовхую маючи намір втиснутися в прохід.

– Ну і стерво ж ти Дар! – верещить мені в спину. – Сама, мабуть, курортами дорогими роз'їжджала, а я що, мала тобі до кінця цього століття кімнату тримати? Ще чого, — пирхає. 

Я, попри крики колишньої сусідки мовчки починаю збирати розкидані речі, бо більше не маю бажання вести цей безглуздий діалог. 

– До речі, тут днями твій колишній заходив, — нахабно всміхаючись стає наді мною.

– Який ще колишній? – хриплю, завмерши з пакетом у руках і піднявши очі на Наталку.

– Ну, Віталік твій. Ти з ним в інституті ще зустрічалася, забула чи що? — нервово відкидає назад своє довге волосся. 

– І що він хотів? – напружено видихаю. 

– Про тебе звісно питав, – з відразою та злобою промовляє дівчина. – Де ти й з ким.

– А ти що? 

– А що я. Правду йому сказала, нічого хорошому хлопцеві голову морочити. А то знайшлася цаца, мужик за нею бігає, а вона ніс верне. За такого як Віталік треба руками й ногами триматися...

– Яку ще правду? — напружено шепочу, нервово стискаючи пакет у руці, бо добре знала Віталіка, а особливо його запальний характер. І якщо все це поєднати зі зв'язками та грошима його батьків утворювалась вибухонебезпечна суміш. Яка могла рвонути у найнесподіваніший момент.

– Ну те що ти з чоловіком із роботи зустрічаєшся. І що він з грошима, бо на таку тачку, як у твого Тимофія, однією зарплатою не заробиш.

– З чого ти взяла, що я з ним зустрічаюся? — ошаліло видихаю. 

– Пф, ніби я не бачила, як він на тебе дивиться. Якщо навіть не зустрічаєшся, то скоро будеш. Такі мужики як він завжди свого домагаються, – сівши на ліжко та поклавши ногу на ногу, затягується електронною цигаркою. – Візьмуть своє та викинуть як непотрібну річ. Повір моєму досвіду, в мужиках я толк знаю, — кидає на мене хитрий погляд. – Тим більше Тимофій твій, знатний ловелас. Ти хоч би довідки про нього навела, чи що. Бо якщо ні, то це твій промах, дорогенька. Є така чудова річ, як інтернет, чула про таку? – підіймає тонку брів. 

– Слухай сюди! - я остаточно перестала збирати речі та випроставшись, зло дивлюся на колишню сусідку по кімнаті. – Я у своєму житті зробила лише один величезний промах, коли вважала, що ми можемо бути подругами. Тому дякую тобі Наталя, за такий цінний урок, надалі я буду обережніша у виборі друзів.

Вставши з ліжка Наталя пирхнувши, вийшла з кімнати, голосно грюкнувши дверима нарешті надавши мені можливість спокійно зібратися.

Мама дуже здивувалася, коли побачила як я витягаю з таксі купу целофанових пакетів з речами.

– Дарино, що сталося? — здивовано перепитує, сплеснувши руками. 

– Нічого, просто вирішила речі перевезти додому, все одно, поки в гуртожитку не живу, — похмуро відповідаю, продовжуючи витягати пакети. 

Не хотілося їй розповідати, що саме сталося насправді. А саме те що моя колишня “найкраща” подруга, яку я їй так сильно вихваляла виявилася справжнісіньким стервом. Бо знаю, що вона скаже – А я ж попереджала.

Тим більше зараз мене більше хвилювали інше питання. Навіщо до мене приходив Віталік і що за інформацію про Тимофія відкопала це стерво Наташка.

Руки вже свербіли залізти в інтернет і негайно перевірити її докази. Хоча серце підказувало, що краще цього не робити.

І що більше я переконувала себе у протилежному, то бажаніше було подивитися на життя Темного, зі сторінок інтернету. Те саме життя, про яке я, мабуть, і не здогадуюся. 

І коли я вже в край звівши себе сумнівами нервово набираю на екрані компа — Горовий Тимофій Сергійович, мені телефонує він особисто на мій сотовий.