Темний або приборкання норовливого - Люсі Лі

Його, на третій день, після моєї виписки, на вимогу Свердлова перевели до кращої у столиці платної клініки «Медіколмейл». Свердлов і оплачував перебування свого друга у реанімації.

Батьки Тимофія жили за кордоном у Франції, тому до нього приїжджали лише управитель із жінкою, що стежив за його заміським будинком. Тітка Люся і дядько Семен. Дуже приємні й милі люди. Вони одразу мене прийняли як рідну дочку після того, як випадково почули, як я пояснювала лікарю, чому мене зобов'язані пропустити до Тимофія, бо я його наречена.

Почувши це, лікар звісно дозволив пройти до коханого та я раптово опинилася в міцних обіймах двох незнайомих мені людей. Сказати, що я була в шоку, ні сказати нічого. Але ми швидко познайомилися і звісно порозумілися. 

До Тимофія я намагалася заходити щодня, тому з Тіткою Люсею і дядьком Семеном дуже часто бачилася. За час моїх поїздок, вони мені багато розповіли, про дитинство та юнацтво зірвиголови й неслуха Темного. І навіть те, чому він таким був.

Виявляється, коли Тимофію було шістнадцять років у нього помер молодший брат. Діма був повною протилежністю веселого та активно Тіма. Але в десять років хлопчик захворів на лейкемію. Він протягнув ще п'ять років, але навіть гроші батьків його не врятували. 

Після смерті брата Тимофія наче підмінили, і він як з ланцюга зірвався. Батьки впоратися з ним, так і не змогли й плюнувши на все поїхали жити у Францію залишивши розбишаку на опіці бездітному управителю будинку та його дружину. 

Біля дверей Віп-палати, куди перевели Тимофія з реанімації після того, як він отямився вже стояли тітка Люся та дядько Семен. Пухка, маленька жіночка тітка Люся, розтирала сльози по розчервонілих щоках. А сухенький, дядько Семен стривожено її заспокоював дбайливо притискаючи до себе.

Від побаченого хвилювання ще більше захлеснуло мене розливаючись по венах несподіваною судомою змушуючи підкоситься коліна. Ноги стали наче ватні, а сама я була як в тумані. Тільки серце від хвилювання, що нарешті проговорю з коханим ледь не вистрибувало з грудей. 

– О люба ти приїхала, - кидається мені на зустріч з обіймами заплакана тітка Люся.

– Тітонько Люся з Тимофієм все гаразд, чому ви плачете? — занепокоєно заглядаю жінці в обличчя, сама ледь стримуючи сльози від хвилювання. 

– Ні-ні, з ним все гаразд просто Люсія у нас завжди плаче, з будь-якого приводу, - з кривою усмішкою відповідає дядько Семен ніжно обіймаючи дружину, що вже відлипла від мене.

Коли входжу до палати, ледь не знепритомнюю. 

Тимофій лежить такий незвично спокійний і блідий у безлічі трубках, з підключеними до нього датчиками. Незвично і страшно було бачити його в такому стані.

Я на ногах, що ледь гнуться несміливо наближаюся до коханого. Почувши мої кроки чоловік повільно підіймає на мене погляд зелених очей і в них одразу спалахує знайомий мені вогонь. Тимофій слабо посміхається і рукою вказує мені сісти поряд.

Я невпевнено сідаю на край ліжка відчуваючи як шалено стукає у грудях моє серце. Мені зараз хочеться кинутися йому на груди й шалено розцілувати усюди де тільки зможу дістати. Та я не можу навіть з місця рушити завмерши наче заклякла закоханими очима вдивляючись в коханні риси. 

– А ось і моя наречена, - криво всміхаючись хрипить чоловік, порушуючи тишу між нами..

Від цих його слів мене кидає в жар і я відчувши що червонію ніяково опускаю очі.

– Мені довелося так сказати, – чомусь починаю виправдовуватися. – Бо мене б до тебе не пустили, - підвівши очі, тихо додаю. 

– Дар, зупинись, все добре, - тепла велика долоня коханого лягає на мою. 

– Ти не уявляєш як я рада, що ти нарешті прийшов до тями, - стискаю його пальці у відповідь. – Тимофію, як ти міг, так собою ризикувати, коли прикрив мене собою, ти ж міг загинути, – згадавши що мені розповідали, як Тім врятував моє життя, з обуренням починаю вичитувати чоловіка. 

Поки я розсипалася гнівною тирадою замість того щоб просто обійняти коханого, чоловік мовчки дивився на мене і з його чуттєвих губ не сходила щаслива усмішка. 

– Дар, – коли я нарешті закінчила говорити, тихо кличе мене понизивши голос до м'якого оксамиту. – Поцілуй мене, будь ласка. 

Від його слів і м’якого голосу по тілу прокочується гаряча хвиля збудження, а низ живота стискає від бажання притиснутися до коханого, і ніколи не відпускати його зі своїх обіймів. 

Мій погляд мимоволі ковзає по бажаному обличчю і зупиняється на красивих, чітко окреслених губах. Зараз, цієї миті, дійсно найбільше що я хочу це знову відчути їх п’янкий смак. І наче заворожена я мовчки тягнуся, щоб … нарешті поцілувати. 

Спочатку несміливо, ледь торкаючись, та Тимофій зі стогоном напіввідкриває вуста і я сміливо поглиблюю поцілунок. Відчуваючи його гаряче дихання на своїй шкірі й несамовито переплітаючи наші язики у чуттєвому та ніжному танку поцілунку.

Не знаю скільки проходить часу поки я тяжко дихаючи неохоче відриваюся від бажаних вуст. Дивлюся закоханими очима і сповнена почуттями на одному диханні шепочу.

– Я кохаю тебе Тимофію.