Темний або приборкання норовливого - Люсі Лі

Темний

Вранці, як тільки прокинувся насамперед глянув на свою нічну мучительку. Спляча вона була ще гарнішою. Бліде тонко рисе личко, ротик спокусливо напіввідкритий, довгі пухнасті вії, уві сні злегка тремтять. Казкова фея тобі, й усе.

Щоб не піддаватися спокусі й не будити сплячу принцесу раніше часу вирішив сходити на кухню, заварити собі міцної кави. Досипати все одно вже немає сенсу, та й не вийде, бо звик до раннього підйому, а безсонна ніч, добряче виматала.

Ночувати з крихіткою в одному ліжку взагалі небезпечно для здоров'я. Є, по-моєму, навіть така приказка: «І сам не гам і іншому не дам». От ні, щоб розслабитись і отримати свою частку задоволення, уперлася рогом і все тобі. Мама нібито їй зважає, а мені мучся, бо як же я поруч із нею і не доторкнутися. 

Швидко натягнувши штани й накинувши сорочку, спустився вниз. На кухні на мене чекав сюрприз у вигляді майбутньої тещі.

– О, Тимофію, який приємний сюрприз. Бачу вам також не спиться.

– Так, я звик рано вставати, за режимом, — невимушено знизую плечима. 

– Режим це добре. А я ось у місто зібралася, повернуся тільки після обіду, а ви тут розташовуйтесь, будьте як удома.

– Дякую, тільки каву собі заварю.

– Ой, — схаменулась мама Свєта. – Як ж ви самі, я зараз сама вам все швидко приготую. Ви ж в гостях. 

– Та не турбуйтеся ви так, я не маленький сам розберуся.

– Що ви, що ви Тимофію, мені це зовсім не важко, — усміхнувшись, повідомила Світлана. І коли терпкий аромат арабіки заповнив кухню, жінка подавши мені філіжанку ку хутко вислизнула з кімнати у своїх справах.

Неймовірно приємна жінка. Я подивившись їй услід, зрозумів в кого пішла Дарина тонкістю постаті. Світлана іззаду не дивлячись на вік і досі виглядає наче молода дівчинка.

Попивши кави, люб'язно заварену мамою, повернувся до спальні. Манюня так і спала, розкидавши по подушці довгі коси.

Ну не стояти ж мені тут як придурку і витріщатися на гарненьку дівчину. Швидко скинувши з себе одяг стрімко пірнаю у ліжко.

Тіло солодкої маленької Феї так і манило, щоб я його спокусив. І я неминуче вдався до виконання підступного плану з приборкання упертої кризітки 

***

Після наших посиденьок на кухні із мамою Свєтою за філіжанкою чаю остаточно та безповоротно вирішую, що Дарина переїжджає до мене.

Я розумію, що вона незалежна і таке інше. Та жити в мерзенних умовах лише через те що – сама за все платить, це не дурість. Тим паче раз вже справа дійшла до пропозиції руки та серця, і мови бути не може про життя в цьому гуртожитку. На крайній випадок винайму їй окрему квартиру.

Такої різкої відмови, на мою щедру пропозицію, від неї не очікував. Було неприємно і боляче різонуло по самолюбству. Але ж не тягнути мені її силою до себе.

У понеділок потрібно було приїхати в офіс на час раніше, тому що у Макса ділова зустріч із Японцями. Зустрітися із ними вирішили на нейтральній території в не офісі, бо за останній місяць почастішали випадки стеження за Свердловим. - Під нього явно хтось копає. Кому він міг так насолити? Хоча, про що я, ворогів вистачало й так. А якщо враховувати, що він великий бос, величезної міжнародної корпорації, то й заздрісників разом із конкурентами вистачало.

Взяти хоча б незадоволену купку акціонерів, що залишилася. Макс і так викупив більшу частину акцій, і вони вже нічого тут не вирішують. сидять собі на дупах, бабки отримують, та пики незадоволені роблять. Мало їм бачте.

Не виключено, що хтось із них вирішив прибрати Свердлова. Щоб прочистити собі доріжку до шкіряного генерального крісла.

Тому будь-які поїздки та вилазки Макса контролювалися мною особисто, бо я не міг довірити друга, навіть найкращим зі своїх хлопців.

Тієї ночі, ще під час служби, під час обстрілу нашого підрозділу, Макса було тяжко поранено. Тоді під кулями коли тяг його на собі, всього в крові поклявся всім, що в мене було, якщо він виживе, щоб не сталося, я буду поруч.

Тим більше з нами їде Дарина Олександрівна, особистий секретар генерального і мій особистий головний біль. Я просто не міг упустити шансу, щоб у черговий раз не по драконити норовливе зайченя.

Дівчина, після тижневої гри у мовчанку тримається відсторонено і навіть не повертає в мій бік свій гарненький носик. А я вже з пів години, як дурень, вирічаюся на неї, і не можу налюбуватися.

Сьогодні вона виглядає згідно з дрес-кодом. Стримано та елегантно. Біляве волосся зібране в акуратну, високу зачіску. Сувора темно-синя сукня, нижче коліна. Чорні панчохи та замшеві туфлі-човники.

Мені хочеться до болю в пальцях, задерти цю чортову сукню вище і переконатися, що на ній справді панчохи. Розпустити довге волосся і намотавши на кулак платинові пасма, притягнути до себе пухкі губки для поцілунку. Така, неприступна та стримана, вона мене ще більше заводить. Готовий вити вовком, лізти на стіну від бажання нею володіти.

– Тимофію Сергійовичу, Тім! Ти що заснув? Що з тобою відбувається? - з роздумів мене виводить голос Макса.

– А що відбувається? – розгублено перепитую, неохоче відриваючи погляду від вже червоної Дарини та із зусиллям перемикаю його на Макса.

– Ти скоро в моїй секретарці дірку просвердлиш, — весело пирхає друг.

Я кидаю у нього колючий погляд — блискавку. Мовляв, ні лізь, не у свою справу. Але вголос спокійно відповідаю:

– Ти вже закінчив з японцями?

– Уже хвилин п'ятнадцять як, чекав, коли ти з трансу вийдеш, — весело реготнувши, видає Макс.

– Вийшов, ти задоволений?

 – Задоволений, — нітрохи не зніяковіло від мого грізного голосу, відповідає друг. – Поїхали, нам терміново треба бути в офісі, за пів години пресконференція Красницький вже рве і мече.

Не витрачаючи більше часу на розмови, ми виходимо з будівлі бізнес-центру де орендували кімнату для переговорів.

Сьогодні, я не за кермом, ми йдемо на машині Свердлова Toyota Corolla чорного кольору. За кермом водій. Макс попереду на пасажирському сидінні перебирає якісь документи. Готується до майбутньої онлайн-конференції. Ми з Дар позаду, між нами піонерська відстань.