Темний або приборкання норовливого - Люсі Лі

– Дядьку Семен, — покликав я чоловіка відводячи погляду від тітки, що продовжувала схлипувати. – Мені терміново треба побачитися з однією дівчиною, а то це лікар, чортів німець, вдає, що не розуміє про що я йому кажу.

– Чи не за Дариною часом? - витерши нарешті сльози, несподівано осяює тітка Люся.

– З нею. А ви звідки знаєте … – кидаю на жінку здивований погляд. 

– Що ж ти Тимоша, наречену свою від нас стільки часу приховував, — похитав головою дядько Семен.

Я хотів перепитати, яку ще наречену. Але тітка Люся випереджає мене.

– Дарина твоя, поки ти був безтями сюди щодня приїжджала. Все питала про твій стан. З нами тут під дверима твоєї палати висиджувала до ночі, а іноді й ночувала. Така мила та гарна дівчинка, і видно що сильно любить тебе Тимоша, про тебе дуже хвилювалася, — знову схлипує тітка Люся падаючи мені на груди, і обливаючи новим потоком сліз.

Ця новина приємно розтікається по тілу, і навіть лікар Маєр, який в цей самий час входить до приміщення вже не здається мені таким неприємним.

– Перепрошую, але на кожного відвідувача по п'ятнадцять хвилин. Пацієнт ще дуже слабкий, і його не можна перевтомлювати.

– На якого, на кожного? - незрозуміло перепитую вирячившись на німця.

– Ну як же, до вас ще ваша наречена рветься Дарина Олександрівна, здається.

– Ой, ходімо Семене, хай Дарина з Тимофієм поворкують, — схопившись затараторила тітка Люся, хапаючи чоловіка за лікоть і тягнучи на вихід.

Коли у дверях з’являється Дарина, така бліда, маленька й тендітна. Мене аж підкидає від бажання як найшвидше доторкнутися до неї. У величезних блакитних очах стояли сльози, а гарненький кирпатий носик трохи припух та почервонів від сліз. Мені до ломоти в тілі хотілося схопити її маленьке тільце та затиснувши в міцних обіймах, нікуди не відпускати, щоб залишилася зі мною. Які там п'ятнадцять хвилин, мені й доби буде мало, щоб насолодитися коханою.

– А ось і моя наречена, — криво усміхнувшись хрипко тягну, із задоволенням пробуючи на смак ці приємні для мене слова.

Дівчина стрепенувшись підводить на мене збентежений погляд. Так вона виглядала ще милішою ніж завжди. Потім, присівши на край ліжка, починає щось швидко говорити ніби виправдовуючись. А я як заворожений дивився тільки на її губи слухаючи її в пів вуха, бо найбільше у світі, зараз, мені хотілося лише її поцілувати й це почуття, судомним болем віддавало підребер'я згортаючись у низу живота тягучим пекучим відчуттям збудження.

Моє прохання трохи збентежує крихітку і дівчина, звичайно заливається милим рожевим рум'янцем. Але в ту ж мить не роздумуючи тягнеться до мене і коли її губи нарешті торкаються моїх, час ніби зупиняється і мене охоплює томливе жадання, що невпинно тягне мене в чорну безодню пороку. Від неможливості надихатися запахом її близькості, м'якості її вуст в мене остаточно зриває дах, відносячи мою свідомість за край. Шкода, що моє теперішнє становище не дає можливості фізично показати, моїй маленькій звабниці, як сильно я зараз їх хочу і як безмежно люблю її я.

***

Батьки мали прилетіти у вівторок увечері та одразу ж після прильоту обіцяли відвідати мене у лікарні. Це була дуже гарна можливість познайомити їх зі своєю майбутньою нареченою, із Дариною. 

Маму телефоном я вже попередив що в мене для неї добра новина і вона була в захваті про мої майбутні заручини. Шкода, що обставини за яких Дарина познайомиться з моїми батьками, були не найкращі та все ж. 

Дарину вирішив не попереджати про знайомство з батьками, бо знав що вона може злякатися цього, тому просто попросив під'їхати увечері до мене з натяком на гарний сюрприз.

Першою до палати влітає мама. І одразу кидається мене обіймати. Вона як завжди шикарна, натуральна блондинка, в дорогому брендовому костюмі та шлейфом французьких парфумів.

– Тимофію, як ти синку? Тебе тут добре годують? Сергій каже, це найкраща столична клініка. Ти нам скажи, якщо тебе щось не влаштовує, ми миттю переведемо тебе до себе у Францію. У нас там є дуже хороший знайомий, правда він хірург.

– Надю, ну що ти йому голову забиваєш цими дурницями, — одразу обриває маму, батько. – Тимофій вже дорослий хлопчик і сам розбереться, де йому краще лікуватися. 

– Сергію ти не розумієш, я просто турбуюся про сина. До речі, ми зараз у коридорі зустріли твою наречену, ну ту, що ти розповідав мені, — змовницьки підморгує мені мама. – Звичайно я її собі трішки інакше уявляла але…

– Дуже мила та гарна дівчина, — знову обриває її батько. І прочинивши двері палати промовляє. - Оленка, заходь, чого ти там у коридорі стирчиш, наче ми з'їсти тебе можемо. 

– Проходь люба, ми не кусаємося, а Тимофій тим більше.

І не встигаю я прифігіти, - «Про яку ще Олену йдеться річ», як у приміщення палати розкуто впливає та сама Олена, колишня дівчина Макса.