1000 в сигаретній пачці - Ростислав Феодосійович Самбук
Хаблак запитав:
— Учора Бобир повертався до Іриня саме з тим знайомим?
— Звідки ж я знаю…
— З ким міг ще базікати всю дорогу?
— Певно, з ним.
— Так, мабуть, з ним, — погодився Хаблак. — Бобир не такий вже говіркий і навряд чи базікав би з незнайомим.
Нараз Висоцька перегнулася через стіл, зазирнула Хаблакові зблизька у вічі.
— Скажіть, — попросила, — скажіть мені, якщо можете: Толик загинув сам чи його вбили? Я подумала зараз… Ви кажете, Толик був зв'язаний з якимись людьми… А вчора зустрівся з ними…
Їй не можна було відмовити в проникливості, та що знав сам Хаблак? Тому й відповів зовсім щиро:
— Не знаю. Бобир потрапив під електричку, а за яких обставин — ще не знаю. Але ми з'ясуємо це.
— Він повернувся до мене й хотів порвати з ними! — раптом вигукнула Таня. — Він сказав мені, що хоче вийти з гри, він точно сказав це, розумієте?
— Розумію, — кивнув Хаблак. — До речі, Бобир ніколи не казав вам, що Славко мешкає в Ірині? Славко, з яким ми були в ресторані.
— Отой рудий? — перепитала зневажливо, і Хаблак подумав, що вона явно недооцінює Ярослава Хмиза. — Що впадав за Маринкою?
— Так.
— Село! — махнула рукою Таня. — І де тільки Толик його відкопав? Ведмідь неотесаний.
Хаблак згадав двоповерховий Хмизів будинок — ось тобі й ведмідь неотесаний! Але промовчав. Зрештою, розмова з Висоцькою поки що вичерпалася — треба було їхати до Хмиза.
Капітан інстинктивно зіщулився: наступний допит Хмиза хвилював і збуджував його, Хаблак відчував підсвідому тривогу, як перед полюванням на небезпечного звіра. Був упевнений, що саме з Хмизом вертався вчора Бобир до Іриня, однак той, мабуть, відмагатиметься, і знайти докази буде нелегко.
Хаблак попрощався з Висоцькою, проте до Хмиза відразу не поїхав. Пообідав з шофером у ресторані, водій їв багато і зі смаком, а капітан тільки поколупався в своєму ромштексі: обмірковував план допиту Хмиза.
Зрештою, вирішив, що Ярослав Михайлович мусить розгубитися, побачивши саме його, Хаблака, в ролі працівника міліції, як розгубилася Висоцька. Цим і слід скористатися: не дати йому оговтатися, ставити раптові запитання, загнати в кут.
Хаблак постояв трохи під дубом, збираючись з думками, повільно перейшов вулицю й рішуче штовхнув хвіртку Чмизової садиби.
Гадав, що замкнута, і доведеться грюкати, та хвіртка відчинилася легко, і капітан ступив на бетоновану доріжку, і по вела до будинку.
І одразу побачив Хмиза.
Ярослав Михайлович стояв за десять кроків од Хаблака й поливав зі шланга грядки з городиною. Шум води заглушив рипіння хвіртки, й Хмиз не бачив капітана — стояв боком до нього, — і Хаблак зупинився, дивлячись, як спритно робить Хмиз свою справу. Підіймав шланг так, щоб водяний струмінь високо злітав у повітря й падав на землю дрібним дощем — не пошкоджував рослини й рівномірно зрошував грядки.
Хаблак кашлянув. Хмиз невдоволено повернувся до нього й впізнав одразу — капітан був певен цього, бо рука в нього смикнулася й водяний струмінь полетів кудись у куші. Але Хмиз утратив самовладання лише на мить: поклав шланг на землю так, щоб вода не розмивала грядки, обтер руки об бавовняні не дуже чисті штани й рушив до Хаблака, радісно посміхаючись.
— Яким вітром занесло тебе до нас? — запитав, зазираючи капітанові у вічі й простягаючи руку. — Радий бачити тебе, друже, от ніколи б не подумав…
Хаблак стояв, заклавши правицю за борт піджака. Хмиз, зрозумівши, що руку йому не подадуть, зробив спробу поплескати Хаблака по плечі.
Каштан ступив крок назад. Певно, Хмиз збагнув уже все, бо очі в нього посвітлішали й зробилися холодними, проте вів далі розпочату гру — відступив, даючи дорогу, й мовив солодко:
— Мені дуже приємно бачити тебе, хоча не сподівався… Та ми завжди раді гостям, вибач тільки, я зараз перекрию воду.
Хмиз повернувся спиною до Хаблака й пішов до крана, а капітан повільно рушив до будинку. Подумав, що оці перші секунди Хмиз виграв у нього.
Хаблак зупинився і, дочекавшись, коли Хмиз закрутить кран, сказав, не спускаючи з нього погляду:
— Не сподівалися на мій візит, Ярославе Михайловичу, проте що поробиш, шляхи господні й людські недовідомі, і лише гора з горою не сходиться. Маю серйозну розмову до вас, може, запросите до покоїв?
І все ж Хмиз не міг відмовитися від розпочатої гри. Хаблак розумів чому: вигравав якісь секунди для з'ясування становища і обрання лінії поведінки, бо поява Хаблака була для нього несподіваною — він махнув рукою доброзичливо й мовив, зобразивши мало не радісну посмішку:
— Проходь, будь ласка, друже, дуже прошу, тільки, — приклав пальця до вуст, — дружина дома, й не дай боже про дівчат…
Хмиз пропустив Хаблака до передпокою і вказав на двері ліворуч, які вели до просторої світлої кімнати, застеленої рожевим килимом. Гардини на вікнах теж були рожеві, й усе в цій кімнаті здавалося рожевим, навіть світлі поліровані меблі.
Хмиз указав капітанові на масивний м'який фотель біля журнального столика.
— Сідай, друже, — сказав гостинно, — а я зараз попрошу дружину вготувати нам каву. Сподіваюсь, ти вже обідав, бо ми…
Хаблак зупинив його владним жестом. Витягнув посвідчення, розкрив перед Хмизом.
Ярослав Михайлович лише глянув, зареготав підкреслено весело, і Хаблак остаточно впевнився, що Хмиз давно розгадав їхню гру, і зникнення Бобиря, як вони й вважали, не було випадковим.
— Для чого ж були оті… — Хмиз зневажливо клацнув пальцями, — фіглі-міглі? Сказав би одразу: з міліції. Ну й що? Головне — свій хлопець, а де працюєш…
— У даному випадку це має значення, — перервав його Хаблак, — і я з'явився до вас, громадянине Хмиз, з цілком офіційною місією.
— А якщо з офіційною, — анітрохи не збентежився Ярослав Михайлович, — то дуже прошу сідати. — Сам вмостився на дивані боком до капітана. —
