1000 в сигаретній пачці - Ростислав Феодосійович Самбук

— І повернувся?

— Десь о восьмій. Чи трохи пізніше.

— Сам?

— Звичайно.

— Уладнав справи?

— Ні, мусив іще йти на якесь побачення. Я не хотіла пускати, та сказав, що на годинку. Мовляв, конче необхідно зустрітися з якимсь чоловіком.

— Кого бачив у Києві?

— Не розпитувала. Та, мабуть, зустріч відбулася, бо їхав до Іриня з кимось.

— З ким саме?

— Не знаю.

— Однак ви сказали?..

— Так, з кимось. Толик попросив чогось попоїсти. Каже, повернувся б раніше, проте мусив чекати в Києві на вокзалі. Потім цілу дорогу розмовляли, в нього язик від базікання задерев'янів, і було б непогано випити склянку сухого вина.

— І про що ж вони базікали?

— Звідки я знаю?

— Толик пішов на побачення з цим чоловіком?

— Для чого ж ходити, коли цілу дорогу базікали? Я так гадаю…

— Маєте рацію, — погодився Хаблак. — Отже, в Бобиря планувалася зустріч з іншою людиною. Коли і з ким?

— Якби знала…

— Що ж, давайте по порядку. Бобир, повернувшись, випив склянку сухого вина й повечеряв, так?

— Так.

— Повечерявши, пішов на побачення з якимось чоловіком. Ви не припускаєте, що в нього було призначене побачення з жінкою?

Висоцька рішуче похитала головою.

— Ні, — відповіла категорично, — цього не може бути. Толик повернувся до мене.

Хаблак не був такої високої думки про моральні підвалини Бобиря, але в даному випадку мусив погодитися з Танею: навряд чи Толик у перший же день після повернення побіг би до іншої жінки.

— Отже, з чоловіком, — ствердив. — З яким?

— Не знаю.

— Може, Толик хоча б натякнув, про що хотів побалакати?

— Якісь справи. Ділове побачення.

— Чому ділове? Може, хотів дізнатися про якусь новину, просто поговорити з приятелем?

Висоцька подивилася на Хаблака спідлоба, одповіла не дуже впевнено:

— Взагалі, Толик був знервований. І чогось чекав од цієї зустрічі.

— Чому?

— Випив ще склянку вина. Ходив по кімнаті… Я смажила яєчню, а він ходив… Потім сіли вечеряти, я йому хотіла ще вина налити — відмовився. Каже: вистачить, бо в нього серйозна розмова, і він виходить із гри.

— Виходить із гри? Як це зрозуміти?

— Я запитала. Фігурально, каже, висловився.

— Ну-ну… — промимрив Хаблак. — І ви не розпитали його?

— Поспішав. Сказав, що за годину повернеться.

— О котрій годині пішов?

— Після дев'ятої. Я чекала на нього, не лягала до дванадцятої, потім подумала: Толик затримався чи випив з кимось.

— Раніше так бувало?

— Все бувало.

— Ви проводжали Бобиря до хвіртки?

— Так.

— У який бік пішов?

— Направо.

— До вокзалу?

— Можливо.

— Бобир щось узяв з собою? Портфель, валізу?

— Для чого ж? Мусив одразу вертатися. Натягнув берета й пішов.

— Як був одягнутий?

— Сірий костюм. Сорочка без краватки. Увечері вітер знявся, я хотіла плащ йому дати, а він тільки берет попросив.

— Речі Бобиря зберігалися у вас?

— Так. Плащ, берет та інші. Він минулого місяця перевіз до нас.

— Можна глянути на них?

— Прошу. Що тепер з ними робити?

— Складемо опис. Мусите повернути законним спадкоємцям. До речі, що, крім одягу, Бобир лишав у вас?

— Не маю звички нишпорити в чужих речах. Толик привіз дві валізи, костюми й плащ повісили в шафі, решта так і лежить у чемоданах.

— Валізи замкнуті?..

— Хто ж його зна…

— Давайте глянемо.

Вони розкрили дві досить великих валізи. Сорочки, білизна, взуття. Несесер і електрична бритва, транзисторний радіоприймач, будильник, краватки… Власне, все. Не густо, і Хаблак чекав більшого. Правда, білизна, сорочки, взуття й костюми були найвищого гатунку; костюми Бобир шив у кравця, лише один придбав у магазині готового одягу — дорогий, імпортний, виготовлений у Голландії. Сорочки переважно квітчасті й у модну смужку.

І ніяких паперів або книжок. Жодного блокнота чи записника.

— Добре, — вирішив Хаблак, — нехай усе це лежить, зараз не маю часу, потім у присутності понятих перепишемо речі. Сподіваюсь, усе залишиться на місці.

— Невже ви думаєте, що мені потрібний якийсь костюм?

— Ні, не думаю, — запевнив Хаблак. — Скажіть тільки, Бобир не сп'янів од вина, яке випив за вечерею?

— Ви ж знаєте Толика…

— Так, його нелегко було перепити. А від двох склянок сухого вина…

— Дитяча доза.

— Ну, не зовсім, — заперечив Хаблак. — Для Бобиря, правда, так… — Подумав: дві склянки досить, щоб експертиза встановила середній ступінь сп'яніння. Проте Бобир міг випити дві склянки не вина, а горілки чи коньяку, і почуватися більш-менш нормально, принаймні не заснув би на рейках.

Хаблак запитав:

— У вас не склалося враження, що ділова розмова, на яку поспішав Бобир, пов'язана з розмовою в електричці?

Висоцька замислилась.

— Мабуть, пов'язана, — відповіла не дуже впевнено. — Однак твердити не можу.

— У Бобиря були знайомі в Ірині? Ви знаєте їх?

— Ми познайомилися з Толиком в електричці, коди він їхав сюди до когось. Але до кого, не знаю. Потім питала — відмахувався: мовляв, яке це має значення, головне, ми «дибали одне одного.

— Але ж він міг їхати до знайомих у Пучі чи інших селищах.

— Ми зійшли тоді разом із поїзда, і Толик казав, що мам