1000 в сигаретній пачці - Ростислав Феодосійович Самбук

— У капелюсі?

— В береті. Чорний берет, польський. У нашому магазині минулого року були, із шкіряним кантом — розкупили за день, модні.

— Модні, — ствердив Хаблак, — ніде не можу дістати,

— Зробимо, — пообіцяв Хмиз, — я вам дістану.

Капітан перепитав:

— Точно пам'ятаєте, що Бобир був без краватки і в чорному береті з кантом?

— Звичайно.

— Так і запишемо. А черевики які?

Хмиз похитав головою.

— Не звернув уваги. Здається, босоніжки. Начебто схожі на мої.

Ярослав Михайлович погойдав ногою, і Хаблак відзначив, що взуття в Хмиза не менше сорок четвертого розміру. Отже, слід біля кротовища залишив не він.

— Прошу підписатися, — простягнув Хмизові протокол.

Той уважно прочитав і розписався.

— Усе правильно, — ствердив. — Однак, якщо можна, хотів би запитати: чого це ви Бобирем цікавитесь? Накоїв чогось?

— Учора ввечері Бобир потрапив під електричку.

Хмиз аж сіпнувся.

— Загинув? Толик загинув?

— Так.

Ярослав Михайлович зробив скорботне обличчя.

— Шкода, гарний хлопець був. І порівняно молодий. Як же це трапилось?

— Напився й заснув на рейках.

— Ось до чого пиятика доводить! — лицемірно підвів очі вгору Ярослав Михайлович, а Хаблак згадав, як дудлив він коньяк у ресторані. Попросив Хмиза гукнути дружину, і вона підтвердила, що чоловік вчора ліг спати о дев'ятій вечора й не виходив з дому аж до ранку.

Капітан спустився з веранди на подвір'я. Попросив води і, поки Хмиз цідив у кварту, огледівся.

Садиба невелика, соток вісім. Кілька фруктових дерев, кущі смородини та аґрусу, під парканом малинник. Поруч нього туалет, а за ним ще одна маленька хвіртка.

Хмиз приніс воду. Хаблак зробив кілька ковтків без усякого задоволення і почимчикував до виходу. Відчиняючи хвіртку, озирнувся і перехопив напружено-тривожний погляд Ярослава Михайловича — задоволено посміхнувся і сів у машину. Наказав їхати до Києва: мусив ще застати в управлінні Каштанова.

Полковник слухав, пестячи борідку, а Хаблак доповідав розважливо:

— Я впевнений, що Бобиря вбито. Треба провести повторний, кваліфікованіший розтин його тіла. Тепер ми точно знаємо, що Хмиз бачився з Бобирем після дев'ятої години вечора. Бо Ярослав Михайлович твердить, що Толик був у береті, навіть описав — якому, а берет цей зберігався у Висоцької, і Бобир надів його, ідучи від неї. Хмиз забув, що вдень Бобир не носив берета, в його пам'яті зберігся, так би мовити, вечірній образ Толика, зрештою, Бобир був у тому ж костюмі й сорочці, а звідки Хмизові знати, що берет лежав у Висоцької? Отже, Бобир бачився з Хмизом після дев'ятої вечора й до початку одинадцятої, бо поїзд відправляється зі станції о десятій сімнадцять і виходить на той злощасний поворот приблизно через дві хвилини, а в цей час Бобир уже лежав на рейках.

— Це точно, — схвалив Каштанов. — Логіка бездоганна.

— Далі. Бобир зустрівся не тільки з Хмизом. Був ще хтось. Вважаю, ватажок їхньої банди. Висоцька твердить, що Толик готувався до серйозної розмови і навіть сказав, що виходить із гри. Хто вирішує такі питання? Ватажок. Вони з Хмизом зустріли Бобиря, довели до околиці селища, там убили і труп поклали на рейки. Щоб імітувати нещасний випадок.

— Дуже перспективна версія, — погодився Каштанов. — Проте могло бути й таке: Хмиз із ватажком чи ще якоюсь особою зустрілися з Бобирем, десь випили, Бобир сп'янів і потрапив під електричку.

— І таке можливе. Але для чого тоді Хмизові заперечувати вечірню зустріч з Бобирем? Якщо б усе сталося саме так, він не міг би знати, що Бобир загинув, і совість у нього була б чистою. Мовляв, зустрілися ще раз увечері, погомоніли й розійшлися.

— Почекаймо до ранку, — вирішив Каштанов, — і подивимось, що скажуть експерти. А ти спритно підловив Хмиза. Чиста робота, і він потрапив на гачок як недосвідчений карась.

Повторна експертиза підтвердила сумніви Хаблака. Судово-медичні експерти дійшли висновку, що Бобир одержав удар тяжким металевим предметом у потилицю, в результаті чого навіть тріснула потилична кістка.

Щоправда, експерти допускали: цей удар міг бути нанесений після наїзду електрички на Бобиря. Поїзд потягнув тіло, й голова вдарилася об велику гайку чи ще якийсь металевий предмет, котрий лежав між рейками. Проте нічого такого на місці випадку працівники міліції не знайшли, і ні в кого тепер не лишалося сумніву: Бобиря вдарили в потилицю, вбили чи знепритомнів, потім поклали на рейки і втекли.

Хаблак уявив собі навіть, як тікали Ярослав Михайлович і його спільник.

Навряд чи пішли назад до селища стежкою між вівсами. Перебігли залізничну колію і заглибилися в ліс. Там розсталися: Хмиз повернув до селища, глухими завулками вийшов до своєї садиби, потрапив до неї через хвіртку з тупика. А Хмизів спільник подався до вокзалу чи, вірогідніше, лісом до наступної станції: іти недалеко, всього чотири кілометри, і через годину сів на поїзд. Звичайно, якщо не живе в Ірині.

Хаблак подумав: ось коли міг згодитися собака. Коли б цей залізничний криміналіст одразу не увірував у нещасний випадок, міг би викликати поводиря з вівчаркою. Чоловіка, який пішов лісом, не наздогнали б, та до Хмизової садиби пес міг і вивести. Якщо, звичайно, Ярослав Михайлович не пішов водою чи якось по-іншому замів сліди. Між лісом і селищем простяглася заплава, а Хмизові в кмітливості не відмовиш: перейшов місточок і побрів ручаєм по коліна у воді. Але ж тоді мусив узути чоботи.

Капітан поклав висновки експертизи до папки й пішов до Каштанова. Почав доповідати, однак полковник одразу зупинив його:

— Мені дзвонив головний судмедексперт, і я в курсі справ. Твої пропозиції, капітане?

— Обшук у Хмиза і арешт. Єдиний аргумент проти: можемо сполохати спільника.

— Якщо він є, — уточнив Каштанов.

— Так, — погодився Хаблак, — якщо він є.

— Отже, — мовив полковник, — ми все ж допускаємо можливість, що Хмиз діяв сам. Міг, оглушивши