1000 в сигаретній пачці - Ростислав Феодосійович Самбук

Хаблак уявив, як Каштанов поклав на першу поличку паку грошей і бронзову шкатулку з обручками й золотими монетами. Поклав, відступив і помилувався шкатулкою.

— Друге, — вів далі полковник. — Докази того, що Хмиз бачився з Бобирем незадовго до вбивства останнього. Три фактори свідчать проти Хмиза. його твердження, що бачив Бобиря в береті. Відсутність молотка в наборі інструментів і те, що Хмиз не може пояснити, куди подів його. Нарешті, на чоботах Хмиза, вилучених під час обшуку, експерти знайшли глей, ідентичний глеєві на берегах ручаю поблизу Хмизової садиби, що підтверджує вашу версію, капітане, щодо того, ніби Хмиз намагався замести свої сліди. Згодні?

Хаблак кивнув і уявив, як полковник поклав на наступні полички берет, молоток і заляпані чоботи.

— Не вистачає молотка, — втрутився Устинов. — І його треба знайти.

«Наче я сам цього не знаю, — подумав Хаблак. — Але спробуй! Може, він його закопав чи закинув десь у лісі?»

— Від місточка через ручай до Хмизової вулиці далеко? — запитав Устинов.

— Чверть кілометра.

— Мабуть, він кинув молоток у ручай, — сказав полковник. — Зараз подзвоню до Іринського міськвідділу, нехай пошукають там.

— Голка в стіжку, — прокоментував Хаблак.

— Яку також можна знайти, — заперечив полковник. — Далі. На допитах Хмиз пояснює, що під час війни його батько переховував у Львові єврейську сім'ю — колишнього багатого польського комерсанта, і той заплатив йому золотом, тим самим золотом, яке знайшли оперативники у колодязі під час обшуку. Батько помер, і золото, мовляв, залишилося в спадок. Хмизова дружина твердить те ж саме. Вони не такі вже прості, це подружжя, і заздалегідь вибудували й завчили гарну версію. Зруйнувати її важко. Родину, котру переховував батько Хмиза, гітлерівці потім вивезли до концтабору й знищили. Більше того, я зробив запит у Львів і ось щойно одержав відповідь. — Каштанов узяв зі столу папірець, помахав ним у повітрі. — Збереглися свідки, які підтверджують, що справді Михайло Михайлович Хмиз, який під час окупації мешкав на Глиняній вулиці, переховував деякий час власника галантерейної крамниці Хаїма Мордковича Гершензона, у якого працював до війни продавцем. Потім Гершензон виїхав до містечка під Львовом, де його і взяло гестапо.

— Ого! — вирвалося в Хаблака. — А якщо Ярослав Михайлович не бреше?

— Ось бачите, — поморщився Устинов, — навіть у вас зародився сумнів.

— Бреше, — мовив нарешті Коренчук, який до цього сидів мовчки. — Перші дані в мене вже є…

— Які? — занетерпеливився Устинов. — Чого ж ви мовчите?

— Сиджу й слухаю вас, — зніяковів лейтенант. — Дуже цікаво… Особливо, як капітан підловив Хмиза на береті. Я б не додумався.

— Які ж у вас дані?

— Я попросив капітана вилучити в громадянки Висоцької кофту. Вилучити чи позичити, як там йому буде зручніше. Потім у зв'язку з ревізією і арештом Хмиза ми взяли кофту в продавщиці магазину. Точно таку ж, як у Висоцької. Одна наче імпортна, англійська, принаймні про це свідчить ярлик, друга — наша, вітчизняна, а експерти твердять, що обидві зроблені з абсолютно однакової вовни. Крім того, встановлено, що ярлик — кустарного виробництва.

— Допитували продавщицю? — поцікавився Устинов.

— Стояла на своєму: подруга привезла з Москви. Я запитав, яка саме подруга, прізвище й адреса… Тоді змінила тактику: мовляв, купила на вулиці в незнайомої жінки й боялася признатися, щоб не звинуватили у потуранні спекуляції.

— Усе ще бояться Хмиза, — констатував Устинов.

— Авжеж. Він їх тримав у руках. Але все одно я дізнаюсь, звідки Хмиз одержував такі кофти.

— Завдання номер один, — погодився Устинов. — Які ваші пропозиції?

— Капітан казав, що під час обшуку в Хмиза вилучений блокнот, в якому записані телефонні номери, а це — коло Хмизових знайомств.

— Так, — ствердив Хаблак, — і я вже почав з'ясовувати, хто з них може зацікавити нас.

— Я б просив вас підключитися до цієї роботи, — сказав полковник.

— Із задоволенням.

— Маєте ще запитання?

Хаблак з Коренчуком майже синхронно підвелися, і полковник відпустив їх, залишившись з Устиновим. Вивчивши Хмизів блокнот, Коренчук запропонував:

— Давайте поділимо телефони на групи.

— За яким принципом? — поцікавився Хаблак. — Службові й квартирні? Це вже зроблено.

— Я мав на увазі ще дві підгрупи. Аналізуючи службові телефони, встановлюємо, яким організаціям чи підприємствам вони належать. Складаємо список цих організацій чи підприємств, виділяючи найперспективніші з точки зору Хмиза. З'ясовуємо, в яких осіб чи в яких відділах встановлені ці телефони. Розмовляємо з людьми.

— Ого! — засміявся Хаблак. — А ви знаєте, скільки номерів записано в Хмизовому блокноті?

— Приблизно.

— А я знаю точно. Триста сорок вісім.

— Ну й що?

— Довга історія.

— Гадаю, не така вже й довга. Побачите, більшу частину цих номерів ми відметемо при початковому аналізі. Дивіться: в першу підгрупу виділяємо так звані зашифровані номери. Ось наприклад: «Б. К. — 74–20–37». Це може бути Борис Костянтинович, Берта Кирилівна, нарешті Борислав Котенко чи Кривоніс. Тисячі варіантів, і Хмиз чомусь не розшифрував ініціали. До речі, ви спитали його, що то за номери?

— Відмовився відповідати.

— Що ж, його право.

— Як подивишся, скільки в нього прав!..

— Закон.

— Зараз ви скажете, що його треба поважати.

— Скажу.

— І навіть уточните, згідно з якою статтею й параграфом.

— Можу.

— Бути вам професором юриспруденції.

— Якщо захочу, — цілком серйозно відповів Коренчук, та не витримав і весело зареготав. — А поки я не професор і навіть не доцент, давайте сюди Хмизів блокнот, виберемо зашифровані номери.

Вони погортали записник і виписали чотирнадцять номерів.

— Почнемо, — сказав Коренчук і зняв трубку.

Покрутив диск, підморгнув Хаблакові й запитав:

— Це абонент 97–84–91? Турбують вас з АТС, черговий Шевчук. Ви мене гарно чуєте? Скарг нема? У зв'язку я перереєстрацією