1000 в сигаретній пачці - Ростислав Феодосійович Самбук

— Справді, просто, — погодився Каштанов. — Але чому так складно схопити злодіїв за руку?

— Фабрика виготовляє тисячі костюмчиків і тисячі кофт. Відправляє їх багатьом базам та магазинам. І лише в кількох торговельних точках робляться комбінації: підмінюються документи, а гроші привласнюються.

— Так… — зрозумів Хаблак. — І невідомо, в якому магазині замість костюмчиків продаються кофти.

— У принципі так, — погодився Коренчук. — Та є ще один нюанс. Не знаю, у курсі справи Чугайов чи ні, але припускаю, що робиться це без його відома. Принаймні Хмиз чинив так: до дефіцитної кофти з цеху Чугайова пришивався ярлик «Made in Paris» — товар іде з-під прилавка ще дорожче.

— Але ж вони, нах-хаби, обережні, — вигукнув Хаблак, — мають дві — три торговельних точки, і спробуй їх знайти!

— Не забувайте про громадськість, — заперечив Коренчук. — З допомогою нашого активу дізнаємось, в яких саме магазинах є виготовлені трикотажною фабрикою кофти, стежимо, чим торгують у магазині, і точно встановлюємо, що саме такими-то кофтами. А ввечері перевіряємо документацію, рахуємо виручку. З'ясовуємо, що, відповідно до накладних, тут продавали не кофти, а дитячі костюмчики, і виручка мусить скласти таку-то суму. Значно меншу, ніж є насправді. Різниця така-то — ловимо злодіїв на гарячому.

— Геніально! — вигукнув Хаблак. — Просто й геніально! Бо все геніальне завжди просте.

Операція «Кофта», як жартівливо назвали її Хаблак з Коренчуком, почалася через шість діб. В середині дня Коренчук з допомогою дружинників встановив, що жіночі кофти, схожі на ті, що були у Висоцької та продавщиці Хмизового магазину, надійшли в торговельні точки на Сирці та Оболоні. Першою завідував Федір Іванович Сидоренко, другою — Аркадій Семенович Зельцер. Магазин Сидоренка взяли на себе Хаблак з Коренчуком. Зельцеровим найнялись виділені їм на допомогу двоє працівників з відділу боротьби з розкраданням соціалістичної власності.

Кофти мали великий успіх. Почали продавати їх після обідньої перерви — одразу виникла черга, і за дві години всі були розпродані.

Коренчук устиг проштовхатися поміж жінками й придбав одну. Вийшли з Хаблаком з магазину, роздивилися: імпортного ярлика не було.

— Не заривається, — констатував Коренчук. — Цей Сидоренко — не Хмиз, обережніший і хитріший. Втрачає трохи, але ж безпечніше. В разі чого у нього — ажур. Накладні саме на ці кофти, голіруч його не візьмеш.

— А якщо він і справді ні в чому не винний? — засумнівався Хаблак. — Увечері здасть усю виручку за кофти — і будь здоров.

— Сумніваюсь. Нами встановлено, що Чугайов випускає цих кофт, зважаючи на виробничі масштаби підприємства, зовсім мало. Щоб були дефіцитними і щоб їх одразу розкуповували. Для них фактор часу — найважливіший. Моментальна комбінація з документами у трьох — чотирьох магазинах з надійними людьми. Дві точки ми прикрили, мусили лишитися ще — даю голову на відсіч, що ми сьогодні цього Сидоренка витягнемо за вуха, та туди де сухо. За годину до закриття магазину в них інкасація, тут йому й крапка.

Хаблак з Коренчуком пройшли до магазину за інкасатором. Той був попереджений — непомітно кивнув і зайшов до директорового кабінету. Витримавши невеличку паузу, Коренчук югнув за ним. Хаблак зупинився біля каси. Показавши посвідчення, попросив касирку замкнути касу і йти до підсобки.

Далі все відбувалося дуже просто. Швидко підрахували здані магазином гроші, зняли касові залишки й виявили в сейфі Сидоренка зайвих чотири тисячі карбованців. Директор не встиг ще знищити накладні на кофти — в нього у столі лежали документи на неіснуючі дитячі светри та костюмчики й на реалізовані жіночі кофти.

Усе було настільки елементарно, що на першому ж допиті того ж вечора обидва директори (а в магазині на Оболоні все повторилося мало не з фотографічною точністю) повністю визнали свою вину й назвали співучасників: начальника цеху Чугайова, бухгалтера фабрики, який виписував фальшиві накладні, і експедитора, з допомогою котрого ці накладні разом з товарами доставлялися в магазини.

Увечері і вночі кільком оперативним групам довелося добряче попрацювати, обшукуючи квартири цієї п'ятірки, після чого всю компанію було доставлено до камери попереднього ув'язнення.

Десь на світанку Хаблак з Коренчуком, які робили трус на квартирі й дачі Чугайова, зустрілися з Каштановим. Полковник координував дії усіх груп, не спав також ані хвилини і, коли капітан з лейтенантом зайшли до його кабінету, якраз наливав у склянку міцний чай. Додавши трохи кип'ятку, запропонував:

— Пригощайтеся. По-моєму, тільки чаю вам і не вистачає.

Коренчук, не кажучи ні слова, потягнувся за склянкою, а Хаблак запитав:

— А чи не знайдеться кави?

— Може, з тістечками? — єхидно примружився Каштанов.

— Ні, — одповів Хаблак твердо, — тістечок не треба. Але під печива я б не відмовився.

Каштанов витягнув із шухляди письмового столу великий кульок з печивом, і не магазинним, а домашнім, з якоюсь ягідкою посеред кожного кружальця. Зміряв Хаблака поглядом з ніг до голови й дістав коробку розчинної кави. Хотів щось сказати, та зазумерив селектор, і полковник натиснув на кнопку.

— Товаришу полковник, — пролунав у кабінеті хрипкуватий голос чергового по управлінню, — до вас проситься и камери попереднього ув'язнення затриманий Сидоренко. Має якесь термінове повідомлення.

— Накажіть доставити, — згодився Каштанов. Він повільно розмішав цукор у склянці, смачно відсьорбнув і похвалив: — Змішано три сорти: цейлонський, грузинський та індійський. Найкращий у світі чай.

І все ж Хаблак насипав собі аж три ложечки кави, розтер її з цукром і тільки після цього залив кип'ятком. Мовив:

— Не можу твердити, що питиму найкращу в світі каву. Найкращою ласував у Грузії. Там був один спец, робив по-турецькому: маленька чашечка, а в ній — половина гущі.

Коренчук не втрачав часу даремно: допив, обпікаючись, склянку й налив ще одну. Трохи утамувавши спрагу, запитав:

— Що знайшли в тих?

— Багато, — відповів полковник невизначено. — Не менше, ніж у Чугайова.

Коренчук подмухав на чай, зауважив байдуже, буцім ішлося