1000 в сигаретній пачці - Ростислав Феодосійович Самбук

— Кожному своє! — блиснув окулярами Чугайов і погладив свій голий череп. — Коли я ще знадоблюсь?..

— Ми знайдемо вас, — одповів Хаблак, — але, сподіваюсь, обійдеться.

Чугайов обминув стіл і відчинив капітанові та понятим двері.

До виходу треба було пройти через увесь цех, однак Володимир Олексійович не полишив Хаблака. Йшов слідом і охоче пояснював:

— Бачите, яке виробництво. Сучасні машини, вітчизняні та імпортні. Випускаємо продукцію відмінної якості й маємо перехідний Червоний прапор.

— І що ж ви випускаєте? — поцікавився Хаблак.

— В основному продукцію з вовни. Дитячі костюмчики, дамські кофти й костюми, светри, джемпери, пуловери. Асортимент великий. Скажу не хвалячись, наші вироби користуються великим попитом.

Хаблак роззирався увсібіч з цікавістю. Справді, сучасне підприємство. І невже на цих машинах роблять «ліву» продукцію, яка йшла в магазини Буловацького й Хмиза? А ще в які? Тут без Коренчука не розберешся.

Зупинився біля якогось верстата, пропустивши Чугайова вперед: зовсім забув глянути на його взуття. Скосував очима: ні, найбільше сорок перший розмір, навіть сороковий — звичайні, трохи розтоптані босоніжки, яких повно в усіх взуттєвих магазинах.

Зрештою, він може й помилятися. Цікаво, що скажуть дактилоскопісти? Коли попросити, оброблять відбитки пальців Чугайова ще сьогодні. І треба поспішати…

Капітан попрощався з Чугайовим, швидко дійшов до прохідної і вскочив у тролейбус, який уже рушав. А через дві години йому було відомо, що Володимир Олексійович Чугайов даремно відмовлявся від знайомства з Хмизом: на пляшці коньяку, залишеній у кафе «Еней», знайшли відбитки його пальців.

Отже, четвертим у тій компанії, крім Буловацького, Бобиря й Хмиза, був він, начальник цеху трикотажної фабрики Володимир Олексійович Чугайов.

— Задоволений, бачу, що задоволений, сяєш як нова копійка! — мовив Каштанов, побачивши в дверях Хаблака. — Проходь і сідай.

Слідом за капітаном протиснувся в кабінет і Коренчук.

Хаблак сів у крісло, поклавши на приставний столик теку, а Коренчук примостився на стільці біля стіни, тримаючи портфель на колінах.

— Доказів і фактів, — постукав кінчиками пальців по теці Хаблак, — вистачає, і постанову про арешт Чугайова прокурор затвердить не вагаючись.

— Маєш рацію, — погодився Каштанов. — Я вже радився з прокурором, проте він рекомендує почекати.

— Але ж вам відомо, що яблуко, знайдене біля залізниці, де загинув Бобир, надкусане Чугайовим. Маємо висновок експертизи. Правда, не остаточний, для стопроцентової гарантії треба мати зліпок із щелепи цього пройди. Однак відбитки пальців…

— Згоден, — остудив його запал Каштанов, — я згоден я тобою, і все ж, якщо хочеш, ми тільки підійшли до кульмінації справи. Яка ваша думка, лейтенанте?

Коренчук переставив портфель на сусідній стілець, хотів підвестися, але полковник зупинив його ледь помітним жестом.

— Якщо в Хмиза вилучили такі цінності, — одповів лейтенант, — то скільки грошей може бути в інших?

— Отож! — підвів угору пальця Каштанов. — Сьогодні, до речі, у Київ приїжджає сестра Буловацького. Його квартиру опечатали, раніше робити в ній обшук не було підстав, але ж тепер, у світлі нових подій і фактів, трус необхідний.

— Через Буловацького й Хмиза збували «ліву» продукцію трикотажної фабрики, — сказав Коренчук, можливо, надто категорично. — Проте цього було замало для Чугайова, у нього мусять бути ще спільники, і ми повинні взяти всю банду.

— Нах-хаби! — вигукнув Хаблак зовсім щиро. — Під носом у народного контролю — і куди там дивляться?

— Чугайов — негідник найвищого гатунку, — ствердив Коренчук. — Хитра людина, не позбавлена розуму, енергії іі проникливості. Одних купив, другим замилив очі, третіх узяв на бога. Я зустрічався з такими: до певної міри психологи й уміють залізти хоч кому в душу.

— Якщо б не прямі докази проти нього, ніколи б не подумав, що він шахрай, — визнав Хаблак.

Каштанов погладив бороду й повідомив:

— Теща в Чугайова живе під Києвом. Селище академічних дач, володіє, бідолаха, двоповерховим котеджем з п'яти кімнат. Ну, а що там усередині, згодом побачимо. Головне, у Чугайова мусить скластися враження, що Хмиза заарештували в зв'язку з загибеллю Бобиря.

— Не такий він дурний, — не погодився Хаблак. — Вони прибрали Бобиря тому, що боялися: через Толика ми вийдемо на їхню банду.

— Щось у цьому є, — невдоволено мовив Каштанов. — І все ж не хотілося б, щоб вони, налякавшись, припинили свої дії.

Коренчук поклав портфель собі на коліна, заперечив:

— Зупинити заведену машину одразу не можна. Закон Інерції. Так і в них. Тож ми мусимо скористатися з цього.

— Маєте якісь пропозиції? — повернувся до нього всім корпусом Хаблак.

— Маю.

— Сідайте ближче, — запропонував полковник.

— Мені тут краще, якщо дозволите, — одмовився. Каштанов кивнув, і Коренчук вів далі сухо й навіть дещо протокольно: — Коли ми ревізували Хмизів магазин, я звернув увагу ось на який факт: за документами тут було реалізовано велику кількість дитячих вовняних костюмів, светрів, колготок та іншої продукції саме тієї фабрики, де начальником цеху Чугайов. Розпитував продавців і навіть деяких постійних відвідувачів магазину. В результаті склалося враження, що тут реалізовано значно менше дитячого; одягу, ніж одержано згідно з накладними. А це вже про щось говорить…

— Вам, та не нам, — не витримав Хаблак. — Чи, може, товариш полковник збагнув, у чому справа?

— Тут такі обехеесівські тонкощі, котрі нам навряд чи зрозуміти, — посміхнувся Каштанов.

— Але ж це зовсім не складно, — махнув рукою Коренчук. — Замість дитячого одягу реалізуються дефіцитні жіночі кофти чи костюми. До того ж з імпортними ярликами.

— І ці кофти виробляються на тій же фабриці?

— Так.

— І продаються по державних цінах?

— Звичайно.

Хаблак стукнув себе кулаком по чолу.

— Яка ж вигода Чугайову?

— Дуже просто. З п'яти кілограмів вовни можна виготовити, припустимо, десять дитячих костюмчиків. Чи десять жіночих кофт. Держава турбується про дітей: костюмчик коштує дешево, карбованців двадцять —