1000 в сигаретній пачці - Ростислав Феодосійович Самбук

— Міг.

— А якщо у Хмиза є спільник, він зараз пішов у таке підпілля, що все одно найближчим часом нам його не розшукати. А у Хмиза можемо знайти речові докази, які виведуть на спільника. Готуйте оперативну групу, капітане. А я зараз дзвонитиму прокурору…

Побачивши Хаблака в супроводі дільничного інспектора й ще двох чоловіків у цивільному, але явно з військовою виправкою, Хмиз злякався.

Капітан уперше побачив Ярослава Михайловича зляканим, і, чесно, кажучи, це принесло йому задоволення.

Хмиз стояв на ґанку у бавовняних штанях і жовтій майці, у нього відвалилася щелепа, й чомусь він підтягнув штани. Стояв, зібгавши в кулаці пасок штанів, холоші підскочили, оголивши білі, вкриті рудим волоссям ноги, і вся ми поза наче підкреслювала його страх і розгубленість.

Хаблак пред'явив санкціоновану прокурором постанову на обшук і попросив дільничного інспектора привести понятих.

Ярослав Михайлович трохи оговтався і спробував навіть висловити обурення:

— На якій підстави? — заволав. — Це незаконно, і я скаржитимусь у вищі інстанції! У чому мене звинувачують?

Хаблак обірвав його:

— Ми змушені провести обшук у зв'язку з розслідуванням справи про вбивство Бобиря.

— Яке вбивство! — стріпнувся Хмиз. — Ви ж самі казали: нещасний випадок!

— Одержали додаткові дані, громадянине Хмиз, — пояснив капітан, — от і виникла потреба зробити у вас обшук.

— Шукайте хоч десять років, — махнув рукою Ярослав Михайлович, — все одно нічого не знайдете.

Проховник привів понятих — сусідів Хмиза. Вони були збентежені, дивилися на Хмиза ніяково, буцімто підкреслювали, що не мають нічого спільного з тим, що відбувається, і прийшли з примусу, та Хаблак побачив у їхніх очах цікавість і навіть нетерпіння: здається, знали чи догадувались, хто такий насправді Ярослав Михайлович, і раділи, що правда нарешті восторжествує.

Капітан розпорядився відправити Хмизових дітей до сусідів, і оперативники взялися до роботи.

Ярослав Михайлович з дружиною сіли в кутку великої кімнати; сиділи не розмовляючи, напружено спостерігаючи на роботою працівників міліції.

Минуло вже кілька годин, дільничний навіть бігав до найближчої закусочної по бутерброди для оперативників і понятих, але так нічого й не знайшли. Закінчивши обшук у домі, перейшли до садиби. Хаблак узявся оглядати сарай, де цілий стіл і кілька полиць займали різні інструменти.

Хмиз був людиною хазяйновитою, інструменти розклав и ідеальному порядку, мав ключі всіх розмірів, ножівки, пилки, сокири, навіть портативний столярний верстат з циркуляркою та електрорубанком. В окремих ящиках зберігалися болти, гайки, цвяхи, шурупи.

Хаблак перебрав усе це господарство й не знайшов лише молотка. Звичайнісінького молотка, без якого не обходиться жодний господар, не кажучи вже про такого ретельного, як Хмиз.

Капітан вийшов з сарая, запитав у Ярослава Михайловича, який примостився на грубо збитому, власного виробництва табуреті:

— Чи є у вас молоток, громадянине Хмиз?

— Чом нема? — одповів, підвівши очі, проте одразу опустив їх і, взявшися руками за табуретку, додав: —У мене, бачите, інструмент справний.

— Покажіть, де молоток, — попросив Хаблак, але Хмиз і далі сидів — пальці, якими стискав табуретку, побіліли од напруги.

— Шукайте, — сказав, — мусить бути в сараї.

— Я вже обшукав усе.

— Діти могли затягти чи хтось із сусідів позичив. Ти не брав? — запитав у понятого.

Той зиркнув на Хмиза здивовано.

— У тебе візьмеш!.. — тільки й відповів, і капітан зрозумів, що Хмиз навряд чи позичив би кому-небудь свій інструмент. Запитав:

— Який мали молоток? Опишіть.

— Звичайний, за шістдесят копійок. Таких у магазинах навалом.

— Фігурний чи брусочком?

— Брусочком.

— Знайдіть.

Ярослав Михайлович неохоче підвівся з табуретки, прослідував до сарая.

— Подивись ліворуч біля ящика, — мовила йому вслід дружина. — Я вчора бачила.

Хмиз навіть не озирнувся. Молотка не виявилось ні біля ящика, ні в іншому місці. Ярослав Михайлович зазирнув під стіл, потім у ящик із цвяхами.

— Мабуть, діти кудись затягнули, — визнав нарешті. Хаблак наказав дільничному:

— Підіть попитайте в дітей, чи не брали молоток. — Дивився, як прошкує, важко переступаючи ногами, взутими в літні тапочки, до свого табурета Хмиз.

Обшук підходив до кінця, однак нічого підозрілого оперативники не знайшли. Усі цінності Хмиза складалися з кількох перснів, золотого жіночого годинника, семисот карбованців готівкою і п'ятисот на ощадкнижці.

Один з оперативників поліз на горище в сараї, а другий підійшов до водяної колонки, качнув, і вода полилася в підставлене відро. Оперативник сковзнув поглядом по гумовому шлангу й запитав у Ярослава Михайловича:

— Яким насосом качаєте?

— «Харків».

— У шахті? — вказав оперативник пальцем на землю. — Глибоко?

— Два з половиною метри.

— Колодязь цеглою викладали?

— Чим же ще?

Оперативник обійшов навколо колонки.

— Перекриття з дощок? — запитав.

— Так.

— Акуратно зроблено, — схвалив оперативник. — Закидали землею, навіть дерном обклали. Де у вас лопати?

Хаблак побачив, як ледь-ледь затремтіли губи в Ярослава Михайловича.

— У сараї, — відповів замість нього.

Оперативник виніс з сарая штикову лопату, енергійно піддів дерен, оголивши вкриті поліетиленом дошки перекриття. Через кілька хвилин разом із Хаблаком вони зняли дошки: глибоко в землю врізалася вузька шахта, на дні якої стояв електромотор «Харків».

Оперативник приніс драбину, спустився в шахту. Постояв, уважно оглядаючи стіни, й почав вистукувати їх.

Хаблак нахилився над шахтою, спостерігаючи за діями колеги. Куточком ока бачив, як Хмизова дружина трохи звелася з табуретки. Наказав старшині:

— Ретельніше, прошу вас.

— Угу… — промимрив той у відповідь невдоволеної не потребував таких вказівок, був спеціалістом своєї справи.

На висоті трохи більше метра від дна колодязя старшина, вистукавши кілька цеглин, попросив капітана:

— Скажіть Астахову, нехай подасть інструменти.