1000 в сигаретній пачці - Ростислав Феодосійович Самбук

— Ми відходимо з Іриня о десятій сімнадцять. Рушили за графіком. У цей час уже темно, прожектор, значить, увімкнули, все, що треба, зробили, просигналили й рушили. Поїзд наш швидкість одразу набирає. Рушили, значить, набрали швидкість, поворот там, і селище кінчається. Перед лісом, значить. Поле там і ліс. Вискочили ми, дивлюсь, щось чорніє на рейках. Ну, що? Сигнал і гальма, а поїзд уперед суне. Це вам не «Жигуль», значить, його одразу не зупиниш. Ну, і наїхали… Зупинилися, а він під третім вагоном. Але ми все зробили, сигнал і гальма, значить. А що вдієш, коли він п'яний валяється?

— Валявся? — перепитав Хаблак. — Тобто лежав на рейках? Я правильно вас зрозумів?

— Звичайно, правильно! — зрадів машиніст. — Як ткнувся у праву рейку, так і заснув, значить. Ми — сигнал і гальма, та хіба п'яний почує?

Хаблак намалював на аркуші паперу дві довгі паралельні лінії.

— Уявіть собі, що це — рейки, — пояснив. — Намалюйте, як лежав той чоловік.

Машиніст не задумався ані на мить. Намалював досить незграбно, але точно.

Чоловік лежав грудьми на правій рейці. Машиніст сказав навіть, що одна рука була підібгана під тулуб, друга — відкинута вбік.

— Обличчям вгору чи вниз? — запитав Хаблак.

— Вниз.

— Це точно?

— Я ж мав кілька секунд, а прожектор у нас потужний…

— Не помітили, він не ворушився?

— Ні. Я ще подумав: от налигалася людина, спить, значить, як мертва.

— Поблизу нікого не було?

— Не бачив.

Хаблак запротоколював показання машиніста, дав йому підписати.

— Тепер до Іриня, — запропонував Моринцеві.

— Мені також? — запитав машиніст.

Хаблак трохи подумав. Зрештою, машиніст — єдина людина, котра бачила Бобиря на рейках. Точніше, поки що глина-людина. Місце в машині є, чому не взяти? Чоловік він здоровий, видно, не дуже втомився, нехай проїде, може, виникнуть до нього ще якісь запитання.

— Вам також, — наказав.

… Машину довелося лишити метрів за сто від місця пригоди в дубовому гаю.

Остання садиба селища стояла за дубами, від гаю до залізниці вела поміж засіяними вівсом полями вузька стежка, по той бік залізниці за насипом одразу починався ліс, і стежка зникала в густих чагарниках.

Моринець ішов попереду, він ступав упевнено, і Хаблак подумав, що навряд чи старший лейтенант сягне висот криміналістики. Отак вони прошкували стежкою і вчора — оперативна група залізничної міліції, лікар і санітари швидкої допомоги — звичайно, затоптали всі сліди, які могли лишитися на стежці,

Капітан попросив:

— Хвилинку, старший лейтенанте, чи не можна обережніше? Давайте пройдемо полем, бо я потім хочу обдивитися стежку.

Моринець знизав плечима, однак зійшов у вівси.

Тепер вони йшли обабіч стежки, за крок від неї, і Хаблак уважно дивився на суху, прибиту ногами чорну стежку. Зупинився й підняв недокурок, потім — якийсь папірець і зламану гілочку.

Моринець не втримався від іронічної посмішки, Хаблак помітив її, проте не зауважив старшому лейтенантові: зрештою, у кожного свої принципи, свій досвід, свої знання, і він тут не для того, щоб заводити дискусії.

Вийшли до залізничного полотна, і Моринець вказав місце, де лежав Бобир. Хаблак одразу й сам визначив його: на гравії та шпалах ще збереглися криваві плями.

— Він ішов із селища, — вказав Моринець на стежку, котра добре проглядалася з насипу, — спіткнувся об шпали, впав і заснув. А тут — електричка…

— Але ж Бобир міг іти із лісу до селища, — заперечив Хаблак.

— Ні, — похитав головою Моринець, — він лежав головою до лісу. Ішов туди і впав.

Хаблак не став сперечатися. Спустився протилежним схилом насипу, пройшов обіч стежки аж до лісу.

На твердій землі не збереглося жодних слідів. Капітан заглибився в ліс, обдивляючись чагарники, що нависали над стежкою, та й на них не знайшов нічого вартого уваги. Повернувся до насипу.

Моринець сидів на травичці, покусуючи якусь стеблинку.

— Щось побачили? — запитав так, для годиться. Хаблак тільки похитав головою.

Старший лейтенант підвівся, потягнувся так, що хруснули кістки. Мовив по паузі:

— Даремно витрачаєте час. У нас, на жаль, це не перший випадок, коли п'яний попадає під поїзд.

«Звикли, — подумав Хаблак. — Але ж нема нічого гіршого, ніж міряти все однією міркою».

Капітан спустився з насипу в поле. Овес тут відступав від залізниці, і стежка перетинала моріжок. Вночі на моріжку попрацювали кроти: був усіяний чорними купками ще свіжої землі.

Хаблак обійшов довкола, придивляючись до купок, біля однієї опустився на коліна.

Весною, певно, все заливала тала вода, та й взагалі грунтові води підступали тут близько до поверхні: трава була зелена й земля м'яка. І на м'якій землі зберігся слід людини: підбор глибоко вгруз у грунт і лише носок сліду був розпушений кротовиною.

Хаблак підкликав старшого лейтенанта.

— Бачите, — тицьнув пальцем, — відбиток чоловічого взуття, приблизно сорок другий номер, по-моєму, підбор італійського виробництва. Отже, взуття або італійське або виготовлене нашим Будинком моделей: вони закупили партію італійських підошов. Особисто я придбав такі туфлі й не скаржуся.

— Ну й що з того, що туфлі італійські? — запитав Моринець, але одразу збагнув недоречність свого запитання й почав виправдовуватись: — Вночі ми могли й не помітити…

— Не треба було затоптувати тут усе, — не витримав ї роздратовано зауважив Хаблак. — А поставити охорону і вранці ще раз оглянути місцевість.

— Ми вважали…

— Нещасний випадок? Звичайно, може, й так, проте де стопроцентова гарантія? А якщо Бобиря вбили й поклали на рейки, щоб замести сліди?

— Медична експертиза! — заперечив Моринець. — Маємо висновок медичної експертизи.

Хаблак насупився.