Балтазар прибуває в понеділок - Теодор Костянтин

— Ти добре сказав: «версія», бо вона тільки нею і є. За тою версією він, Пенделяну, є жертвою жінки з чарівним голосом.

— Добре, чоловіче, та з якою метою? Тобто мета ясна, якщо ти менї скажеш, поклавши руку на серце, що, на твою думку, саме Пенделяну говорив з Монте-Карло. Та я тебе дуже добре знаю і певен, що ти цього не скажеш.

— Звичайно, ні.

— Тоді одне з двох: або. з Монте-Карло велась розмов а не з квартири подружжя Сіміонеску і, отже, з Пенделяну слід зняти будь-яке обвинувачення, або ж, якщо розмова все ж мала місце, тоді він є агентом, з яким Балтазар повинен зустрітися. Інакше кажучи, твоє припущення, що Пенделяну є лише жертва, не виправдане.

Дуку зітхнув і Напівжартома; напівсерйозно відповів:

— От Балтазара ще й нема, а вже почали відбуватися більш-менш незвичайні справи.

— Ось що, Дуку: як ти гадаєш, якому богові молиться цей Гаспар-Пенделяну?

Дуку, в свою чергу, відповів запитанням:

— Ти помітив, яким нещасним здавався він тої миті, коли не пізнав у голосі справжньої Ірини Сіміонеску голосу тієї, що вдавала себе за неї?

— Визнаю, він здавався щиро здивованим. Та що ти хочеш цим сказали?

— Нічого іншого, хлопчику, крім того, що ми не зможемо зрозуміти, якому богові молиться Пенделяну, як ти висловлюєшся, поки не вчуємо її чарівного голосу. Тобто, поки ми її не знайдемо.

— Я хочу тобі дещо запропонувати, Дуку Але перед цим ще одне запитання: як ти гадаєш, чи не піде пані з чарівним голосом зустрічати Балтазара?

— Може, й піде.

— Якщо так, то нічого легшого: у понеділок ми не пропустимо жодної жінки з аеропорту до зали, поки вона не прочитає куплета з якогось вірша, наприклад:

Звичайно, якщо загадкова пані буде зустрічати Балтазара, ми її впізнаємо з голосу. Що ти на це скажеш?

— Геніальна думка! Тільки немає сенсу вдаватися до такого дитячого методу.

— Що я маю робити, якщо ти щосили намагаєшся виправдати Гаспара?

— Мій хлопчику, мені здається, що я виклав свою думку досить ясно. Можливі два припущення: або Пенделяну великий актор, і тоді все, що він нам заявив, є лише добре вигадана казка, або ж він не актор, і тоді ми повинні вважати за дійсність все, ним розказане, і погодитися, що він жертва жінки… з чарівним голосом. Зважуйся ж на одне з цих припущень. А щодо мене, то я не. вважаю, що вже час висловлюватися.

— Зате Балтазар прибуває в понеділок.

— Тільки завтра ще не понеділок. За короткий час, який нам лишився, навіть коли б ми доклали всіх зусиль, ми не могли б натрапити на слід «пані з чарівним голосом».

— На жаль, ти маєш рацію.

— Дуку, я хотів тебе про щось запитати, хоч фактично я вже й спитав.

— Будь ласка, хлопчику.

— Чи певний ти, що ми не зав’язали свої голови раніше, ніж вони заболіли?

— В якому розумінні, хлопчику?

— В тому, що… Слухай, Балтазар… де дійсно Балтазар?

— У нас немає жодних очевидних доказів. В усякому разі, так само очевидно, що то не миролюбний Балтазар, бо якби він був. миролюбним, розмови з Монте-Карло минулого тижня не було б. Отже, з усього видно, що Балтазар є «Великим Балтазаром».

— Ще одне питання: ти не вважаєш, що ми помиляємось, залишаючи на волі Парасківа Пенделяну?

— Поки що не знаю: може, й помиляємось… але, може, ми помилилися б ще більше, коли б його затримали.

День, коли мав прибути Балтазар, випадав на понеділок, вісімнадцяте серпня. В аеропортах Беняса й Михаїл Когелничану, на прикордонних пунктах Недлак і Стамора-Моравиця було вжито особливих заходів, хоч там не було ні найменшого натяку на Великого Балтазара. Фактично ці заходи зводилися до одного: ретельний контроль паспортів. Цей контроль, дуже уважний, повинен був здійснювати в аеропорту Веняса Дуку, в аеропорту Констанци — Михаїл Когелничану — молодший лейтенант Пічоруш, на контрольному прикордонному пункті Стамора-Моравиця — старший лейтенант Доробанцу, в Недлаку — Богдан і так далі. Вони обміркували це питання і прийшли до висновку, що Балтазар прибуде або літаком, або на особистій машині, але аж ніяк, не поїздом, занадто повільним і занадто втомливим засобом сполучення. З цієї причини Дуку взяв на себе контроль паспортів в аеропорту Бекаса, а Богдан — у Недлаку.

Першим почав активно діяти старший лейтенант Доробанцу. Він оглядав паспорти з особливою ретельністю» та не спостеріг нічого підозрілого, що викликало б у нього хоч найменшу підозру. Все ж таки він записав прізвища двох пасажирів, що прибули з Парижа, повідомивши про них далі.

На прикордонному пункті Недлак Богдан дивився крізь вікно, як розсіюється темрява. Він прийшов сюди недавно, спав погано, як і завжди, коли доводилося міняти ліжко, і тепер почував себе наче після пиятики. Ніч була тиха. Через кордон не проїхала жодна машина, крім румунського рефрижератора з Швейцарії.

Почало трохи розвиднятися. Тишу ще не порушили гудки й гуркіт моторів. Крізь відчинене вікно віяло прохолодою й ледь помітним ароматом скошеної трави. З сусідньої кімнати спочатку почулося голосне позіхання, потім хтось там закашляв, як зранку кашляють запеклі курці.

Богдан подивився на годинника. Ще не було четвертої години. Принаймні вже небагато лишилося чекати початку руху машин. Прикордонники