Балтазар прибуває в понеділок - Теодор Костянтин

— Досить, пані Сіміонеску. Дякую… Я вам колись усе поясню. До побачення!

Парасків повалився на диван. Він був блідий, розгублений.

— Отже, ви пізнали голос? — спитав його Дуку.

— Ні, зовсім ні!

— Це був голос справжньої Ірини Сіміонеску.

— Я не сумніваюсь! — Потім із стогоном, у якому поєднувались відчай і злість, продовжував — Отже, я став жертвою підлого, обману?!

— Хто зна! Може, й так, — відповів Дуку.

Богдан подивився на нього обурено. А про себе подумав: «Що це за маячня, старий?»

У машині обидва весь час мовчали. Богдан, який вів машину, повинен був, як ніколи раніше, докладати великих зусиль, щоб зосередитися. Якоїсь миті він мало не зіткнувся з «трабантом». Нарешті вони знову в кабінеті. Щойно зайшли до кімнати, як Богдан вимогливо сказав йому:

— Чоловіче, ти повинен уточнити свою точку зору. Бо хоч не вперше ти приголомшуєш мене своїм оригінальним веденням допиту, та цього разу ти сам себе перевершив.

Дуку, який саме осідлав стільця, дививсь у вікно й наче неохоче кусав рогалика, хоч Богдан знав, що він дуже зголоднів. Здавалось, вулична метушня так його зацікавила, що він не чув навіть Богданових слів. Все ж трохи пізніше відповів:

— Що ти хочеш? Щоб я уточнив свою точку зору? Якщо в тебе є якась, уточнюй її, мій хлопчику.

— У мене таке враження, що Гаспар зумів тебе обплутати.

— А тебе, звичайно, ні.

— Чи Гаспар перебував у квартирі подружжя Сіміонеску між сьомою і пів на дев’яту?

— Перебував. Та, боже мій, ми знову почнемо все спочатку,

— Чи ж розмовляв хтось телефоном Сіміонеску з Монте-Карло?

— Розмовляв.

— Тоді як можна повірити Гаспарові, що він і часнику не їв, і з рота у нього не тхне?

— Слухай, хлопчику, що я тобі скажу. Ти іноді забуваєш про одну з основних якостей офіцера контррозвідки: терпіння. Двічі, поки я допитував Парасківа Пенделяну, ти не зміг стриматися…

— На жаль, було таке. Так як же, біс його забирай, не втратити рівноваги, коли я бачив, з яким багатством уяви він намагався водити нас за носа?

Ти цілком певен, що він намагався водити нас за носа?

— Що ти сказав?

— Те, що ти чув, хлопчику.

— Чув, та не вірю власним вухам.

— Знаєш, коли б я був абсолютно певен, що Пенделяну водив нас за носа? Коли б ти міг дати мені переконливі докази, що Пенделяну великий, дуже великий актор,

— Доказів я тобі дати не можу. І не міг би щиро сказати, що це саме так.

— Я припускаю, що він, однак, великий актор. Це не значить, що не може бути іншого припущення. Ти знаєш, із тих справ, які ми розслідували разом, дев’яносто дев’ять відсотків шпигунів заздалегідь готують версію, на яку посилаються в разі' необхідності, тоді як попередня версія починає вже хитатися, як ти сказав би.

— Версія в середині основної версії. І що ж?

— Ти знаєш, що мета другої версії, видуманої 'порушником, полягає в тому, що, визнаючи себе винним у тому, чого найчастіше й не робив, він намагається приховати від слідчого справжню вину, набагато тяжчу. Ти пам’ятаєш Ульмана?

— Якого Ульмана? Того рудого типа, якого зловили в прикордонному селі?

— Того самого. Він спочатку намагався водити нас за носа, пояснюючи, що прийшов шукати роботи. А здогадавшись, що ми про нього знаємо трохи більше, він тут же підсунув нам версійку: неправда, що він прийшов шукати роботи, він хотів незаконно перейти кордон, бо вчинив кілька грабунків і боявся, що його заарештують. Хитрун надавав переваги тому, щоб його судили за грабунки, ніж за шпигунство. Та повернімося до Парасківа Пенделяну. Тоді, коли він зрозумів, що ми його приперли до стіни, він не намагався підсунути нам якусь версійку.

Що й казати! Гаспар обплутав тебе, і все!

— Тобі здається неважливою деталлю той факт, що Пенделяну не збув нам свою версійку.

— Принаймні то не загальне правило. Між іншим, основна версія була так добре продумана, що Пенделяну вважав іншу за непотрібну.

— Хай так. Згодний, Спочатку він не вважав це за абсолютно необхідне, але потім? Адже всі шпигуни роблять саме так. Говорю, звичайно, про розумних. А може, ти гадаєш, що Пенделяну не розумний?

— Навпаки, я вважаю йога за надто розумного, якщо він зумів обплутати навіть тебе, Дуку,

— Усе товчеш своєї! Та я дуже боюся, що дивні факти так обплутали, тебе, що ти вже не можеш бачити далі за них.

— А ти бачиш?

— Ні.

— Тоді яка різниця між нами?

— Я не виключаю можливості, Що факти можна пояснити і так і інакше, як це робиш ти!

— Хочу знати й решту, будь ласка! — Знову підскакуватимеш, хлопчику. Поки що факти, які ми знаємо, — це наче головоломка, гра в терпіння, складена з порізаних шматків, які треба так поєднати, щоб відновити якесь зображення. Наприклад, факти, пов’язані з персоною Парасківа Пенделяну- У якийсь момент я був більш-менш певний, що він і є та особа, яка говорила з Монте-Карло, Природно, треба було тримати його під постійним наглядом, чекаючи, поки Балтазар намагатиметься зв’язатися з ним. 3 причин, відомих тобі, після того; як я переконав начальника — і це, як ти чудово знаєш, було зовсім не