Темний або приборкання норовливого - Люсі Лі

Темний

Сьогодні ввечері я планую запросити Дарину на вечерю, бо досить уже цих ігор у кота та мишку. Вона мене зачіпає, тому треба чесно визнати свої почуття до крихітки. Ні, це ще не кохання, але щось набагато більше ніж звичайна симпатія чоловіка до жінки. Тому далі упиратися та ігнорувати свої почуття я не маю наміру, прийшов час показати Дарині наскільки вона для мене не байдужа. 

Набрати одразу після обіду дівчину не встигаю, все ця триклята робота. Зараз Максим присутній на благодійному вечорі організований німцями, бо «Starbackses Corporation» виступає у ролі одного зі спонсорів цього фуршету, а я, природно перебуваю тут як його особиста охорона. Бо крім мене Макс майже нікому не може довірити цю складну і відповідальну місію. Та і чого гріха таїти, я сам привчив його до того, що завжди поруч. 

Нудний патетичний захід нарешті добігає кінця, і я вже кидаю стурбовані погляди на наручний годинник чекаючи коли зможу нарешті набрати Дар. 

Стіл де сидить Максим з німцями, знаходився в лівому крайньому кутку, ближче до вікна. Весь час я знаходжуся неподалік від друга, уважно спостерігаючи за тим, що відбувається навкруги. І здається вже точно нічого не може статися, як під самий кінець вечора у натовпі офіціантів, що постійно меркотіли туди сюди, майнуло до судом знайоме обличчя.

І як тільки моя свідомість починає згадувати, де я міг бачити цю людину під білою маринаркою несподівано блискає залізне дуло пістолета. Тієї ж миті, в голові відразу стає все на свої місця. 

Я його впізнав. 

Саме це виродок, два роки тому скоїв замах на Максима. Куля тоді пройшла навиліт та це не завадило, другові тиждень пролежати у реанімації. Цього ж виродка, тоді зловити так і не вдалося. 

І поки мій мозок обробляє всю цю інформацію, тіло вже починає реагувати. Схопившись не гаючись ні хвилини, підлітаю до друга та валю його на підлогу, прикриваючи своїм тілом зверху. У цю саму мить лунає гучний постріл.

У залі одразу ж здіймається дика паніка. Крики, вереск, штовхонина. Усі посхоплювалися зі своїх місць та почали валити до виходу. Вивіреним рухом швидко обмацавши Макса на наявність ушкоджень переконуюсь, що з ним все гаразд, та витягнувши пістолета із кобури рву слідом за недолюдком. Який користуючись загальною панікою, встиг загубитись у натовпі.

Коли нарешті вискакую на вулицю мигцем бачу чорний мерседес, що на шаленій швидкості, віддаляється від місця злочину. 

– Біс його, знову упустив цю мразину, — майже ричу та зі злості вдаряю кулаком по скляних дверях входу до ресторану. Від удару скло вкривається дрібною сіткою тріщин.

– Тім, все гаразд, ти цілий? - чую позаду себе стурбований голос Максима. 

– Що мені зробиться, — підіймаю на друга важкий погляд. – Я цю тварюку знову упустив.

– Не хвилюйся, для цього є камери спостереження, на яких той смертник обов'язково потрапив.

– Мені вони не потрібні, здається, я і так здогадуюсь, хто саме це міг бути. Та і чому смертник?

– Бо його кулею зачепило дружину одного з найвпливовіших людей міста, я думаю він просто так це не залишить.

– Нехай тільки знайдуть цього виродка, я обов'язково сходжу до нього в гості у в'язницю, щоб особисто з ним привітатися, — ціджу крізь зуби. 

– Якщо буде з ким вітатися, — пирхає Макс. - Поїхали звідси, тут нам більше робити нічого, рештою займуться поліція, — знаючи киває головою, та по дружньому ляскає по моєму плечу.

Та так швидко поліція нам поїхати звідти не дала змоги. Довелося ще давати їм показання, бо там дійсно чувак потрапив на великі проблеми. Я звісно розповів все що знаю про виродка, в надії що його знайдуть дуже швидко, хоча сам я теж не збирався складати руки. 

З усіма цими заморочками звільняюся десь о дев'ятій годині вечора. Звісно набирати Дар вже було пізно. Тому бувши впевненим що маленька бачить десяте сновидіння, вирішив перед сном освіжитися у барі. 

Тому навіть не заходячи до свого номера, одразу по приїзду прямою до бару, що знаходиться в ресторані при готелі на першому поверсі будівлі.

Та не встигаю я навіть подолати хол, як несподівано чую дзвінкий знайомий сміх, що вмить зачіпає нерви ніби розжареним металом від ревнощів. Бо я одразу впізнаю цей сміх, він належить Дарині. Біс. Що маленьке зайченя робить так пізно та ще й у барі? 

І як тільки я заходжу до бару перед моїми очима одразу відкривається доволі цікава вистава.

Урочисто вдягнені дівчатка з відділу маркетингу, крихітка у вечірньому вбранні та цей, гузок Марко. Щоб йому. 

Стиснувши кулаки дивлюся на веселу компанію з-під лоба. Бачу як рудий чмир, тримаючи мою дівчинку за лікоть, нашіптує їй щось веселе, а Дар заливається дзвінким сміхом. Аж щічки розчервонілися, біляве волосся розтріпалося обрамляючи гарненьке личко. Така чарівна і неймовірно зваблива, і не поряд зі мною, а поряд з якимсь… , навіть і не знаю як його зараз облаяти. 

Темно-зелене плаття, яке я їй сам придбав, спокусливо огортає гнучке жіночне тіло, та підкреслює білизну ніжної шкіри. Пікантний виріз в області декольте, звертає увагу до пружних грудей, крихітки. Ну як тут не замилуватися красунею, і я бачу, як нею відверто милується Марко, і це неабияк бісить. 

Дивлячись на все це неподобство мій мозок миттєво вимикається, замінюючи здоровий глузд на тотальну лють. А я ж його попереджав, щоб не ліз до Дарини зі своїми залицяннями. Та видно йому життя не миле, якщо так ризикує. 

Вже майже на грані від страшенної люті, та ревнощів що затьмарює мій розум швидко минаю відстань, що розділяє мене із Дариною та опиняюся поряд. 

Першим мене помічає Марко, який при погляді на мене миттю губиться та блідне обличчям. Зрозумівши що зараз станеться, чоловік робить спробу підскочити зі свого місця та втекти. 

– Оце ти дарма, — низько хриплю криво всміхаючись. – Я ж тільки привітатися хотів.

Така реакція хлопця остаточно розв'язуює мені руки. 

– Якщо ти вже взявся упадати за дівчиною, то май сміливість відстоювати свій вибір, а не тікати наче боягуз, — ричу крізь зуби. Та сам не роздумуючи зі злості б'ю втікача по щелепі.