Темний або приборкання норовливого - Люсі Лі

– Ну тоді доведеться обирати між роботою та особистим, щоб більше не повторювати такої ситуації, — хитро примружившись, видає. - Та і з самоконтролем у тебе явні проблеми. 

– Дивлюся, сильно розумна? - награно грізно пирхаю. - Тоді якщо так, сиди до ранку у своєму номері, щоб я був впевнений, що знову не доведеться тебе витягати з чиїхось обіймів. 

– Що?! Негайно поверни мені ключі, — прилітає мені в спину, коли я різко розвернувшись виходжу з її номера, та зачиняю двері зовні. 

– Горовий, негайно відчини двері! - чую відчайдушний вереск крихітки. 

Та я б і рад та вже ж зроблено, а гординя не дозволяє дати задню. 

Так і стою, наче дурень, притулившись спиною до дверей її номера, та відчуваю як сильно б'ється моє серце. Біс, я вже і забув що можна через жінку відчувати стільки емоції. Лють, ревнощі, злість, та бажання. Несамовите всепоглинальне. 

Через хвилину до моїх вух доносяться приглушені ридання. Холера, вона що там плаче чи що? 

– Дар, ти що там плачеш? 

– Ні, — чую роздратоване у відповідь, і судячи зі звуку її голосу, дівчина теж стоїть біля дверей. 

– Це через ключі?

– Ні.

– Якщо ти не зізнаєшся, я знову увійду, і тоді... — погрозливо ричу.

– Не хочу тебе бачити, йди, — голосно схлипнувши, кидає мені через двері. 

– Добре, як побажаєте, — від її різкої відповіді остаточно стає гидко на душі. І я, підсунувши ключі від її номера під двері, іду геть.