Темний або приборкання норовливого - Люсі Лі

Дарина

Назад з офісу партнерів, мене теж везе Тимофій. Їхали ми мовчки, розмовляти мені не хотілося занадто я була виснажена подіями ціх днів. Переліт, проведення презентації, суперечки через договір. Та й узагалі.

– Дар, — Тім першим порушує мовчанку між нами.

Я, виринувши зі своїх роздумів запитально обертаюся в його бік.

– Якщо, так вийде що ми встигнемо впоратися до кінця цього тижня, може на вихідні сходимо кудись? - криво всміхається. – Наприклад повечеряти?

Я ошаліло відкриваю рота, бо не очікую від нього такої пропозиції, та уважно дивлюся на чоловіка.

– Це жарт? 

– А що видно що я жартую? - запитально підіймає брови. 

– Ні, але це якось несподівано, та і сьогоднішня твоя витівка, не дуже налаштовує на довіру до тебе.

– Це означає — ні? - підтиснувши губи, чоловік несподівано додає швидкості, з силою натиснувши на педаль газу. 

– Це означає, що до вихідних ще далеко тому подивимося на твою поведінку. Звісно якщо зараз не розіб'ємося, — натякаю на те, щоб збавив швидкість. 

– А що з моєю поведінкою не так? - перепитує, повільно повернувши автомобілю нормальну швидкість. І я бачу як по його вилицях ходять жовна. 

– Як це, що не так? - кидаю в його бік гнівний погляд. – Постійно зачіпаєш мене, підтрунюєш, а сьогодні взагалі...

– Що взагалі? Я ж не накинувся на тебе, хоч дуже хотів. Вчасно зупинився. 

– У сенсі не накинувся? Чого ти хотів? - розгублено перепитую, а коли усвідомлюю що саме має на увазі Темний, мене кидає в пал. 

Тимофій при цих словах кидає на мене красномовний погляд, ну як тут не допетрати, про що саме він каже. 

– Я..я не це мала на увазі, — опустивши очі зніяковіло проговорюю. – Ти зранку увірвався до мене в номер, вигнав Марка, змусив перед тобою збиратися, та й ще ляснув по попі, — зовсім розгублено тягну, боячись навіть подивитися у бік Темного. 

– Значить, ось через кого ти не хочеш йти зі мною на побачення, через юриста? Він подобається тобі? - кидає на мене потемнілий від злості погляд. 

– Що? Ні. Тобто так, але тільки як друг не більше, — ніяково бубоню і чого я взагалі виправдовуюсь перед ним. – І як це на побачення? - опом'ятовуюсь. – Ти хочеш мене запросити на побачення? - підіймаю на Темного здивований погляд. 

– Так, — твердо відповідає. – Якщо я пообіцяю виправитися, ти погодишся? - дивиться пронизливо. 

– Так! - якось занадто швидко випалюю. – Тобто, подивимося на твою поведінку, — ніяково додаю.

– Відчуваю себе у дитсадку, — Тимофій ще ширше розтягує свої чутливі вуста, у хлопчачій посмішці. – Я обіцяю поводитися пристойно, мамцю, — пирхає, вже зовсім розвеселившись. 

– Ну про мамцю ти вже перегнув палицю, — сама не втримуюся від усмішки. – Та я рада що ти вірно мене зрозумів. 

– В мене немає вибору, якщо я хочу, щоб ти погодилася на зустріч зі мною, — зупинивши машину на стоянці біля готелю, спокійно додає дивлячись на мене.

Я хочу щось йому відповісти, і бажано щось кольке, та замість цього як заворожена тону у потемнілому погляді зелених очей.

– Приїхали, — виводить мене з солодкого забуття, хрипкий голос Тимофія.

– Ах, так, — розгублено видихаю, та чомусь продовжую сидіти на місці, ніби мене приклеїли. 

– Тобі допомогти? - всміхається ну дуже звабливо, та нахиляється ближче до мене. 

– Так, — зглитнувши, розгублено тягну. 

Його лице все ближче, мій погляд вже жадібно ковзає по контуру його напіввідкритих вуст. Ще мить, і мені здається він мене нарешті поцілує, я навіть прикриваю в очікуванні очі, та як виявилося Тимофій просто відкрив мені двері, щоб випустити назовні.

Трясця, от я дурепа, лаю себе, коли повернувшись до автомобіля спиною в якому ще сидить чоловік, швидко йду до головного входу. Перед очима ще стоїть його палкий погляд, а щоки горять від легкого збудження та неймовірного сорому. Вже вдруге за день цей чоловік викликає в мене ці два несумісні почуття. І це напевно зачіпає ще більше. 

Коли, після півгодинного теплого душу, під час якого декілька разів прокручувала у голові нашу із Тимофієм розмову, нарешті лягаю на ліжко, щоб забутися глибоким сном згадую, що ще від учора не зателефонувала мамі. 

 Ой леле,  вона ж мене вб'є. 

– Ну нарешті Дарино, ти вирішила про мене згадати? - мама не змусила довго чекати й майже відразу взяла слухавку.

– Привіт мамусь, вибач, що не набрала відразу по приїзду, навалилось багато роботи, — випалюю на одному подиху.

– Угу, краще скажи, як долетіла у тебе все гаразд? Чи їла ти взагалі, або як завжди? - закидає мене запитаннями.

В цей самий момент мій шлунок зраджує мене та голосно бурчить, нагадуючи, що я дійсно забула його погодувати. І навіщо лише нагадала.

– Так, їла, — схрестивши на руці пальці, брешу, щоб не слухати чергову лекцію про шкоду голодування, тим більше у моєму віці.

– Молодець, якщо так, удам що повірила. Щось голос у тебе дуже схвильований. Може, все-таки щось сталося?

– Нічого не трапилося, – випалюю занадто швидко і голосно, ніж це потрібно. – Просто втомилася, та сильно спати хочеться, — і це була чиста правда. 

– І що навіть хлопець у тебе поки не з'явився? Чи може подобається хто? - мама починає свою улюблену, останнім часом тему. 

Я знала, до чого вона хилить цими розмовами, та моє особисте життя, це останнє, що мені зараз хочеться обговорювати, тим паче на ніч.

– Ні, мам ніхто не з'явився, і ніхто не подобається. Ти ж знаєш, що робота у мене складна, вільного часу залишається мало.

– Гаразд доню, не хочеш не кажи. Потім все одно дізнаюся. Я тебе цілую, лягай тоді відпочивати.

– І тобі на добраніч матусю, я теж тебе люблю, — кидаю у слухавку, перед тим як скинути дзвінок. 

Ох, мама мене занадто добре знає, щоб повірити у те що в мене все добре, бо після сьогоднішньої розмови з Темним, я вже у цьому сумніваюся. 

***

Тиждень плідної та насиченої роботи пролетів доволі швидко. Ми із командою відвідували різноманітні заходи, вели переговори, які значно затяглися, та брали участь у благодійних акціях, для реклами фірми. Та завдяки нашій плідній роботі контракт із німцями був успішно підписаний і всій нашій команді, виділили перед відльотом додому, цілий вихідний для відпочинку.