Темний або приборкання норовливого - Люсі Лі

Темний

У день вильоту, за пів години до того як заїхати за зайченям, вирішую її набрати, щоб не застигнути зненацька. Та мала чомусь довго не відповідає на дзвінок, і це неабияк напружило. Несподівано в голову полізли усілякі недобрі думки що з нею могло щось статися. Тому я не втрачаючи більше не хвилини їду до неї. 

Коли зі скандалом потрапляю до гуртожитку розумію що дійсно сталося. Дарина просто проспала дзвінок будильника, та ще й нічний візитер її не до подружки умикнув її валізи з речами. Оце так поворот. Хоча у цьому занедбаному гуртожитку, та з такими сусідками й не таке може статися. Тому я не дивуюся.

Зачепа, після моїх наполегливих волань: "Відкривай, інакше двері виб'ю". З переляку з'являється перед мною у дуже цікавому, я б навіть сказав пікантному  вигляді. Треба, мабуть, частіше до неї отак з рання заходити, без попередження. 

Крізь тонку трикотажну тканину футболки, що була на ній, бачу високі груди, зі збудливо старчачими намистинами сосків. Біс, у мене аж перед очима попливло. Настільки крихітка з просоння виглядала привабливою. Трішки пом'ята, та без грама макіяжу. Її природна краса дійсно зводила з розуму, і я не дивуюся що вона приваблює не тільки мене. Спогад про невдалого залицяльника Марка, неприємно ріже у грудях уколом ревнощів. 

Так я дійсно ревную цю маленьку пташку, і мені не соромно самому собі у цьому зізнаватися. 

Щоб не витрачати часу перше що пропоную Дарині це купити їй новий одяг. Бо навряд чи буде розумно зараз їхати до неї додому, щоб вона могла щось зібрати собі у дорогу.  

Хвилину зайченя вагається, та все ж таки погоджується з тим, що це єдине розумне зараз рішення. А мені й не важко купити їй все що вона забажає, а навіть навпаки я із задоволенням це зроблю. 

Поки робили покупки в магазині одягу, ледь не здурів, поки крихітка приміряла на собі чергове вбрання, бо у кожній з нових суконь вона виглядала ще спокусливіше ніж в попередній. Та найбажаніше було для мене те, що знаходилося під ними. До ломоти у тілі хотілося піти за Дариною у переодягальню, щоб допомогти їй знімати одяг. Та навряд чи крихітка вірно мене зрозуміє якщо я вломлюся за нею до роздягальні. 

Дарина виявилася дуже сором'язлива та скромна у своїх побажаннях, вибирала лише найнеобхідніше та за доволі помірну ціну. Довелося майже силоміць змушувати її міряти черговий костюм або плаття. По перше в нас не було часу на роздуми, а по-друге, ці суми на ярлику для мене були дрібнота. Я можу, якщо захочу хоч увесь магазин для неї скупити, та тоді нам доведеться затриматися тут до вечора. 

Червоніючи та бентежачись дівчина зі смиренням міряла, все що я їй пропонував. А для мене її реакція була відкриттям. Бо зізнаюся не вперше вожу дівчат, ось так по модних брендових магазинах, пропонуючи широким жестом, купувати що їй на очі потрапляє. І кожен раз я бачу в їхніх очах знайомий мені вогник жадібності. Що ще більше розгорявся з кожною придбаною сукнею або прикрасою. І вже через кілька годин переді мною була не мила і скромна панночка, а жадібне та істеричне стерво готове унести з собою пів магазину, та паралельно винести мозок мені й всім продавцям. І як правило, це було останнє моє побачення. Так я розважався доволі часто особливо, якщо сумнівався в кандидатурі своєї нової пасії. Та зайченя своєю скромністю дійсно мене здивувало. І як я встиг за собою помітити вже не вперше.

Поки Дарина переодягала чергове вбрання що я для неї вибрав, я вирішив завбачливо набрати Макса.

– Привіт босе, — розслаблено тягну у слухавку. 

– Коли ти так починаєш розмову, це означає, що тобі щось потрібне, — холодно проговорює Максим. 

– Ви як завжди проникливі, не в брів, а в око пане Свердлов, — весело пирхаю. Звісно я промовчую про те, що зазвичай це Максу від мене щось потрібно, а я якось зі своїми проблемами навчився сам справлятися, та цього разу він має рацію. – Мені потрібен час. 

– У сенсі? - трішки розгублено перепитує Максим.

– У сенсі, ми з Дариною трішки затримаємось тому доведеться притримати рейс, може десь на годину — півтори.

– Це ти зараз говориш про мою помічницю?

– Про неї, — весело підтакую.

– А з цього моменту, будь ласка, детальніше, що означає «ми з Дариною». Темний ти, що знову спокусив мою нову співробітницю?

– Ні, я тут взагалі не до чого. Ти ж знаєш, у мене суворі правила щодо службових романів.

– Так, я пам'ятаю, після останнього, твого запевнення, мені довелося шукати нового головного бухгалтера.

– Це зовсім інше, вона сама на мене залізла, в мене тоді не було вибору, — трішки ображено тягну. – Мені трохи неприємно що ти мене за гультяя маєш. 

– А це не так? - насмішкувато хрипить. – Ну гаразд, ти вже дорослий хлопчик, а я тобі не мамця, тому я покладаюся на твою розсудливість.

– Вона включена на всі сто відсотків.

– Угу. Хоч причину затримки я почую?

– Ми купуємо одяг. 

– Маю надію не дитячий?

– Та ні, я не настільки швидкий. Жіночий. 

– Слухай, ні я передумав, розповіси мені коли зустрінемось, бо я, вже починаю таке собі фантазувати, що краще б я взагалі не знав чому ви затримуєтесь. 

– Не хвилюйся, тобі не доведеться за нас червоніти, татусю, ми із твоєю новою помічницею поводимося дуже пристойно, — лукаво повідомляю, продовжуючи цю гру з брудними натяками. 

– Так, замовкни негайно, збоченцю, все, вимикаюся, та чекаю при зустрічі обов'язкових пояснень.

– Звісно, — кидаю у відповідь та теж скидаю виклик.

– З ким ти розмовляв? - із роздягальні виходить одягнена в нову сукню Дарина. 

– Не має значення, зайченя, — підводжу на неї очі.

На Дарині надіта легка блакитна сукня, розкльошена знизу зроблена з якоїсь м'якої тканини, на плечі накинутий білий джемпер, на ноги вона вдягла бежеві черевички на невисоких підборах. Виявилося поки я розмовляв телефоном, Дарина вже встигла привести себе до ладу і навіть зробила зачіску.

– Ти вже готова? - хрипко видихаю дивлячись на крихітку. І як можна бути такою гарною, та спокусливою у зовсім звичному вбранні.