Темний або приборкання норовливого - Люсі Лі

Дарина

Коли побачила як Тім, з перекошеним від люті обличчям, б'є Марка, готова була провалитися крізь землю, бо одразу здогадалася про причину його агресії. Хоча, хто він мені такий, щоб вирішувати коли та з ким мені сидіти та спілкуватися?

Я і скрикнути не встигаю, як  Марко вже лежить на підлозі, а мене безцеремонно підхопивши, тягнуть в невідомому напрямі. 

Звичайно, перше бажання, як тільки він мене з силою заштовхує у мій номер, висловити все, що я зараз про нього думаю, та зачинити перед його нахабною пикою двері. Та як він сміє, так себе зі мною поводити. 

Але як тільки його палкі гарячі губи торкаються моїх вуст, а вологий язик ковзає усередину  мене ніби  струмом вдаряє. Серце пропускає удар, а підлога вмить уходить з-під ніг. І я ніби зачарована  розчиняюся у його теплих обіймах охоплена пекельною хвилею збудження.  Відчуваю як гаряче міцне чоловіче тіло палає від бажання, та це ще більше розпалює мене змушуючи щільніше тягнутися на зустріч жарким пестощам.

Та думка, що все це якось неправильно, і насправді так не повинно бути вчасно мене зупиняє.  Ні, не можна так бездумно піддаватися спокусі, тим паче цьому чоловікові. І дарма що мене настільки до нього тягне, що  буквально зриває дах. 

Навідмаш б'ю Тимофія по щоці, та ще с такою силою аж долоня починає пекти. Від несподіванки чоловік відсахується, і схопившись за уражене місце дивиться ображено. Від цього погляду в мене аж серце заходиться від розпачу. Можливо не потрібно було так різко відповідати. Одним  словом, якось погано все в нас вийшло. 

Тім вийшов, а  мене  охоплює розпач, та несподівано пекучі сльози починають котитися по щоках. Сама від себе не очікувала такої реакції. І не те щоб він сильно образив мене, та і ключ від номера врешті повернув. Чому ж тоді плачу як дурепа? Бо насправді засмучувало інше, те, що я до одуру, до ломоти в тілі зараз хочу його. Але все ж-таки я поступила правильно. 

Наступного дня ми із Тимофієм посилено робимо вигляд ніби нічого не трапилося, та і Марк з величезним синцем під оком, удає що так і повинно бути. Навіть красномовні погляди боса на хлопця не підштовхують його зізнатися звідки в нього така прикраса на обличчі. Та і до мене він якось похолодів. Може і на краще, мене зараз більше хвилювало охолодження до мене Темного. 

Після мого повернення з Німеччини життя потекло звичним чином. Робота, гуртожиток, на вихідні обов'язкові приїзди до мами, щоб добре відіспатися та  відпочити від шуму. Бо саме на вихідні у гуртожитку ключем  починає бити життя, у вирі нескінченних пиятик та веселищ. А це якось не дуже сприяє доброму відпочинку.

Ми з Тимофієм після сутички у номері готелю намагаємося не перетинатися. Ну точніше я намагалася зайвий раз не стикатися із ним. А коли все-таки доводиться то підсилено удаю, що впритул його не бачу.

Та як я не намагалася уникнути Темного, зробити це повністю все ж таки не вдається.

В п'ятницю ввечері як завжди, повільно дороблюю все що не встигла за неділю. Бо, по-перше, не дуже люблю залишати справи на потім, а по друге не хочеться повертатися до гуртожитку  раніше сьомої, бо Наталка знову вмовлятиме мене сходити із нею до нічного клубу, звичайно моїм коштом, чи ще кудись по кутити, а мені воно якось не до душі. Та найстрашніше було те, що наближається день народження моєї псевдо подружки, от тоді то точно важко буде від неї відкараскатися. Тому останні пів години, замість того щоб працювати займаюся тим, що прокручую у голові всі можливі відмовки, щоб уникнути відвідування злощасної події.

Та за цим  заняттям навіть не помічаю, що у приймальні вже як кілька  хвилин знаходжуся не одна. Тимофій Горовий, власною персоною, стоїть, височіючи горою над моїм робочим столом,  при цьому нахабно вищиряється на мене у всі свої 32.

– Чого напружена така, про що думаєш, крихітко? План  вигадуєш як на наступному тижні від мене ховатися? - підіймає темну брів. 

– Бог мій, налякав до кольок! - злякано вигукую. – І давно ти тут наді мною стирчиш? 

– Достатньо, щоб зрозуміти що ти на роботі займаєшся лише тим що літаєш десь у своїх думках, — весело пирхає, та упершись долонями в мій стіл, нахиляється до мене ближче. – Чи не про мене мрієш, красуня? - розтягує чуттєві вуста у кривій посмішці.

– Мрій! - відкинувшись на спинку крісла, щоб триматися від чоловіка на безпечній відстані, роздратовано пирхаю.

– Тоді про що ж, так посилено розмірковує моє зайченя, — промовляє  своїм хриплуватим низьким голосом, від звуку якого, мене  миттєво кидає в пал, і я відчуваю, що зашарілася наче дурепа. Не розгубившись  чоловік бере стілець та сідає біля мене ближче. От гад, відчуває що від його близькості я, перетворююся на розгублене кошеня.  

В голові чомусь одразу спалахує спогад, про наш з ним нещодавній поцілунок, і від цього низ живота затоплює млосною знемогою. Спалахнувши ще більше, миттєво опускаю погляд. Трясця, наче чоловіка так близько ніколи не бачила, поводжуся ніби школярка. Хоча, так близько із чоловіків я дійсно мало кого до себе підпускала, хіба що … Мої думки перериває тихий сміх, і я шкірою відчуваю що Тимофій, користуючись моєю розгубленістю присовується ще ближче. У ніс одразу ж б'є вже знайомий мені аромат його одеколону з нотками деревної кори.

Схопивши повітря різко підіймаю на чоловіка погляд та зустрічаюся із зеленими демонічними озерами, у глибині яких читається відверта хіть. Вона ніби пропалює мою душу своїм пекельним полум'ям наскрізь. Ось вона, справжня душа Темного. Та замість того щоб піддатися на його чари мені навпаки закортіло зачепити його.  Здерти цю  самовпевнену маску, яка зараз на його обличчі. І нічого кращого не вигадавши голосно повідомляю:

– Та ось думаю, що мені вдягти на день народження до своєї подруги, бо вона збирається відмічати його у нічному клубі. 

Із задоволенням спостерігаю як змінюється в обличчі Тимофій. Його самовпевнена маска  дійсно йде по швах.