Ти будеш моєю - Еммі Берн

Стас

Мене накриває відчай, уперше за довгий час. Не думав, що смерть старого товариша так на мене вплине. Це ж я його туди послав, сам відправив на жахливу смерть. Тільки одна думка, що поряд залишилась попелюшка, тримає мене від необдуманих вчинків.

Відчуваю як відпускає мою руку, тому швидко хапаю її назад. Що б не стояло на моєму шляху дівча не віддам. Особливо такому виродку як Змій. Навіть уявити собі не міг, що з нього виростите таке чудовисько. Я сам не ангел, але і в нашому світі є правила, які порушувати не можна.

Мої люди поруч, я це знаю. Але поряд зі мною Амелія, чорт як же не вчасно Костя мене зрадив. Не очікував такої підстави від давнього друга. Подаю сигнал пальцями, він майже нікому не помітний. Виглядає так ніби я нервую, тому стукаю пальцем собі по нозі. Але це зовсім не так, за пару секунд на всіх вже стоїть червона мітка від моїх снайперів.

- Я ж казав, це моя територія - міцніше тримаю руку попелюшки, та заводжу її далі за спину.

- Була твоя стане моєю, і байдуже на ваші тупі правила. Потім сам розберусь - чую постріл. Пекельний біль проноситься в зоні грудей. Чую крик Амелії, постріли, як падають виродки.

Амелія 

Почувши постріл, все тіло охололо від страху, я ж не бачу хто і в кого стріляв. Але це точно не Стас, це стріляли в нього. Від жаху не можу зрозуміти, що відбувається. Все наче в тумані, в очах пелена від сліз.

-СТАС - я закричала не своїм голосом.

Я дивилась як тіло чоловіка падає на мене, я ловлю його голову і заглядаю у очі. Все тіло трусить, сльози капають йому на лице. Я не звертаю увагу, на те кроваве побоїще , що відбувається навколо.

- Стас, не заплющуй очі прошу тебе. Стас - відчай накриває мене все сильніше, коли він таки заплющує свої очі. Я вдихаю його аромат, чому саме зараз він такий прекрасний. Цілую його в губи, та мене хтось хапає боляче за руку.

Опираюсь навіть не дивлячись, та наші сили не рівні. Тому з важким серцем я відпускаю голову Стаса. Оглядаюсь по сторонах, в далині видно як сюди біжать люди. Брат, тепер я знаю хто мене тягне. Закриває себе мною, щоб його не зачепили.

- Стас - це все на що у мене хватає сил. Мені так сильно боляче зараз, я не хочу, щоб він помирав.

- Замовкни зараз же. Я попереджав тебе, та ти мене не послухала. Твій Стас вже труп, а тому веди себе чемно - від обурення, я починаю вириватись. Ми все далі відходимо від тіла, мені хочеться туди. Серце рветься назад, там залишилась моя душа.

- Та пішов ти. Відпусти мене, я йому потрібна. Стас. Ні пусти мене. Я ненавиджу тебе. Ти мені більше ніхто - я кричала, виривалась, била його руками, але безрезультатно.

Та напевно Ярику набридли мої крики та спроби вирватись, тому я відчула удар чимось по голові. Від болів я швидко відключилась.

Прийшла до тями, та я нічого не бачу. Дихати важко, у мене на голові щось є. Спробувала порухати руками, але швидко зрозуміла, що вони зав'язані ззаду.

- Виродки - закричала я на всю силу, на яку була здатна.

Біль в грудях був настільки сильним, що здавалось серце от-от зупиниться. Та десь біля себе я почула шарудіння. Тут хтось є.

- Хто тут? - чи це вже у мене галюцинації.

- Напевно такий же в'язень як і ти - голос був тихим, і таким сумним. Що за виродки ці люди.

- Мене звуть Амелія.А вас - вирішила познайомитись, можливо він мені щось розповість про них.

- Приємно познайомитись. Я Вадим, але всі називають мене Брест. - ого так він живий, це все була просто вистава.

- А цей виродок сказав Стасу, що ти мертвий - спогад про Стаса накрив мене новою хвилею болю та сліз.Він не міг померти, потрібно вірити в найкраще. Адже там йшли його люди.

- Якщо ти тут, то де Темний ? - тон став дуже серйозним, в ньому відчувалась тривога за друга.

- Чортів Змій, він вистрілив у нього. - через свою істерику, я ледве вимовила ці слова.

Далі ми просто мовчали, не було сенсу щось говорити. У нас на двох був один біль. Хоча можливо, у Вадима він був набагато сильнішим.

Ця штука на голові мені дуже мішала, дихати було важко. У голові через це паморочилось. Я занурилась у свої спогади, наші поцілунки викликали по тілу сироти. На обличчі на секунду з'явилась посмішка. Нехай буде живим, нехай я просто буду іграшкою для нього. Хоча мені здається, що він таки щось відчуває до мене. Моє серце просить мене повірити , що Стас живий , і я йому вірю.

З думок мене вириває звук відкривання дверей. Хтось прийшов, чую приближення кроків. Все тіло моментально напружилось, страх потроху повертався до мене.

З голови знімають мішок, очі ще не пристосувалися до світла. Тому побачити хто переді мною не можу. Примружуюсь заставляю себе відкрити їх, спочатку все розмите. Бачу перед собою силует чоловіка, більше зараз розглянути не виходить.

- І що він в тобі найшов. Брест, а ти в курсі, що твій такий вірний друг, проміняв тебе на цю шльондру. - Змій, от хто переді мною зараз.

- Ти виродок, Стас тепер тебе точно вб'є. Або це зроблю я - не стримуюсь, у мені зараз вирує ураган емоцій.

- З того світу не повертаються. Тепер я тут влада, тепер ви всі будете слухати мене. - він мене обманює так же само, як тоді Стаса.

Говорити з цим виродком, бажання більше не має. А це напевно його злить, тому він підходить до мене ближче. Нахиляється до мого вушка.

- Мені сподобались твої стогони , але під мною ти будеш стогнати голосніше. - мене настільки обурило його нахабство, що я не стрималась і плюнула йому в його морду. На що одразу ж получила ляпас, та я ні про що не жалкую.

Виродок, швидко направився на вихід. У нього немає і крихти тої внутрішньої влади, що я у Стаса. І він ще хоче чимось керувати, а я думала що я наївна.

- Якщо це правда, то він теж мрець. Так справи не вирішують, не можна просто убити та стати на його місце - мене ці слова трішки заспокоїли. Виродок дістане по заслугах.

- Розкажи мені щось про Стаса. А то я так мало про нього знаю. І він живий, я відчуваю, я вірю в це. - останні слова я сказала, настільки впевнено як могла.