Ти будеш моєю - Еммі Берн

Повернувшись у сторону чоловіка, я все одно не мала змоги його роздивитись . Він сидів у темноті, все що я могла бачити так це ноги. На яких були одягнені кайданки, мені стало так боляче через це.

- Не переживай за це - Брест поворушив ногою, даючи зрозуміти, що йому комфортно.

- Щоб ти хотіла дізнатись, а то я можу розповісти з самого початку нашого знайомства.

- Давай з самого початку.- мені було цікаво послухати, який він був у молодості.

- Ну ми познайомилися коли мені було п'ятнадцять, а Стасу одинадцять. До речі Темний це не фамілія його батька, а мамина. Так от, у той період я продавав зброю, яку мій дядько привозив із різних країн. Мені не було цікаво звідки вона, а от продавати на оборот дуже подобалось. І одного разу, пам'ятаю як вчора. До мене приходить хлопча, ти б бачила його тоді. Це він зараз великий та сильний, а тоді переді мною стояв маленький хлопчик. Але в очах була сильна лють, він приніс гроші і захотів купити пістолет. Ну я продавав , але не дітям. Та відмову Стас не приймав, і тоді сказав мені " Продай мені те, що зможеш " . І я продав йому тупий ніж, боявся що ще нашкодить собі або комусь. Та як ти могла догадатись, зброя була йому потрібна не просто так. Це вже пізніше я дізнався, що батько вбив його маму. А маленький Стас помстився за неї. Його забрали в дитячу колонію на три роки, а його братика якому тоді був всього рочок в інтернат. Так і розкидало нас життя, поки одного разу ми не зустрілися у моєму барі. Тоді я був у розквіті, найкращі мої часи. Прекрасна дівчина, появився вірний товариш. Це я затягнув Стаса у своє болото. Він дуже добре бився, вмів вирішувати конфлікти. І з роками ми ставали сильнішими та впливовішими. Та одного разу за все довелось платити, мою сім'ю. Мою Анютку і наших синочків Артура та Марка я знайшов застреленими у спальні. Вона закривала дітей собою, поки я вирішував чортові справи чужих людей. Мою душу, моє серце вбили того ж дня. Стас допоміг мені їх знайти, можна сказати це він все зробив. Навіть похорон влаштував, у мене не було сил ні на ніщо. А коли нарешті я випустив пулі у голови тих, хто це зробив. Чуда не сталось, мені не стало краще тільки гірше. Мій біль нікуди не зник, ми стали віддалятися один від одного. Я повністю відійшов від справ, але Стас мене не забував. Приходив час від часу до мене, хотів лікувати мене від алкоголізму. Та він не розумів, що тільки так я можу хоч на секунду повернутись у минуле. Пройшло чотири роки, довбаних сорок вісім місяців. Як я просто існую на цьому світі, буває хочу випустити собі кулю  в голову. Вибач щось мене не туди завернуло - від його слів, мурашки бігали по шкірі. Його біль така сильна, а ще маленький Стас.

- Нічого, ти висловив те що боліло, мені дуже шкода що так сталось. Я не можу підібрати слів, щоб якось втішити тебе. - моє серце палало від відчаю. Чому люди такі жорстокі, що їм зробила жінка і маленькі діти.

- Ти їх не підбереш. Ти перша з ким я так говорю, мені справді це було необхідно. - його голос став м'якшим.

- А де брат Стаса ? У твоїй історії про нього два слова - мене справді цікавило це питання.

- Марк помер п'ять місяців тому, тіла я його не бачив. Та й після його смерті Стас більше не хотів про нього говорити - то тоді коли була ця війна, про яку говорили ті люди його брат загинув. У Стаса дійсно важка доля.

- Дякую, що поговорив зі мною - я постаралась посміхнутись, та вийшло якось сумно.

- Дякую, що вислухала.

Емоційний вийшов розділ . Поставте плюсик в коментарях, якщо вам сподобалась) Мені буде приємно )